"19" квітня 2016 р. Справа № 917/2431/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.
при секретарі - Кохан Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №275 від 05.02.16 року;
відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №870 від 01.09.14 року.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Тростянецької міської ради (вх. №671/П - 12) на рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 року по справі № 917/2431/15
за позовом Тростянецької міської ради, м. Тростянець, Сумська область,
до Приватного підприємства "Компанія "Надежда", смт. Машівка, Машівський район, Полтавська область,
про стягнення 84 631,31 грн.,-
Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 року по справі №917/2431/15 (суддя Погрібна С.В.) в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Тростянецька міська рада звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 року по справі № 917/2431/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.
Приватне підприємство "Компанія "Надежда" у відзиву на апеляційну скаргу зазначило, що рішення господарського суду Полтавської області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 року по справі № 917/2431/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення учасників судового процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, 03.04.2012 року між Тростянецькою міською радою (орендодавець за договором - позивач по справі) та Приватним підприємством "Компанія Надежда" (орендар за договором - відповідач по справі) був укладений договір оренди землі.
За умовами договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови Тростянецької міської ради, для розміщення та обслуговування нежитлових приміщень АЗС, яка знаходиться за адресою вул. Шевченка, 142 а, м. Тростянець, Сумська область (п. 1 договору).
Пунктом 9. договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 12% від нормативної грошової оцінки землі і складає 16826,28 грн. (7,13 грн. за 1 м. кв.) в рік.
Договір укладено на 49 років (пункт 8 договору). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
В пункті 13 договору оренди сторони визначили, що розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: а) зміни умов господарювання, передбачених договором; б) зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; в) погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; г) в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 36 сторони передбачили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору, спір розв'язується у судовому порядку.
Даний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Тросцянецькому районі Сумської області за №59250101400888 від 03.04.2012 року.
На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв в оренду земельну ділянку в розмірі 2359 м. кв., яка розташована в м. Тростянець в довгострокову оренду терміном на 49 років. Даний факт підтверджується актом приймання передачі земельної ділянки від 03.04.2012 року.
Рішенням тридцять четвертої сесії шостого скликання Тростянецької міської ради від 12.07.2013 року № 98 було затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Тростянець, Сумської області.
Пунктом 2 вказаного рішення вирішено ввести в дію технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Тростянець, Сумської області з 01.01.2014 року
На думку позивача, Приватне підприємство "Компанія "Надежда" сплачує орендну плату за користування землею за рішенням, що втратило чинність, у зв'язку з чим має заборгованість в розмірі 84631,31 грн.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо внесення змін до договору оренди через зміну грошової оцінки землі, зважаючи на наступні підстави.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Як свідчать матеріали справи, надана в оренду земельна ділянка розташована в м. Тростянець та знаходиться у підпорядкуванні Тростянецької міської ради.
Приписи статті 122 Земельного кодексу України визначають, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно частини 2 статті 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Загальні умови укладення договорів визначені статтею 179 Господарського кодексу України, частиною 3 якої, зокрема, передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, у випадку, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладання договору для певних категорій суб'єктів господарювання.
У відповідності до статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Дане положення кореспондується із нормою статті 792 Цивільного кодексу України, де визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
З урахуванням наведених положень чинного законодавства України, колегія суддів приходить до висновку про те, що взаємовідносини між позивачем та відповідачем щодо оренди землі врегульовані відповідним господарським договором - договором оренди, який зареєстрований в державному реєстрі.
Згідно статті 15 Закону України "Про оренду землі" та статті 284 Господарського кодексу України однією із істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Частини 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 288.5, 288.5.1 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3% нормативної грошової оцінки ділянки.
Отже, розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін, проте, законом встановлено нижню границю, в межах яких сторони мають право визначити розмір орендної плати.
Пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з частиною 2 статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7 - 10 років.
Статями 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами проведення нормативної грошової оцінки земель населеного пункту складається технічна документація, яка затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.
Пунктом 2.19. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» судам роз'яснено, що у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.
Як свідчать матеріали справи, рішення Тростянецької міської ради від 12.07.2013 року за № 98 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Тростянець Сумської області», яким було затверджено нові базові ставки вартості земель у м. Тростянець, є чинним. Доказів скасування такого рішення матеріали справи не містять.
Оскільки, основою для визначення конкретної суми орендної плати за землю є нормативна грошова оцінка землі, її зміна на підставі Закону України "Про оцінку земель" та зміна законодавчо встановлених граничних розмірів орендної плати за землю є підставою для внесення відповідних змін до договору оренди землі.
Аналогічну правова позиція Верховного Суд України, висвітлена у постановах від 06.12.2010 року № 2-1/10068-2008 та від 27.12.2010 року № 27/15-10, зокрема, визначено, що законодавча зміна розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору оренди землі.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу одної із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зважаючи на наведені норми, підставою для внесення змін до договору оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін є або істотне порушення умов договору, або наявність відповідного застереження в договорі щодо відповідних підстав для його зміни чи прямої вказівки в законі про необхідність внесення змін.
Так, при укладенні договору оренди землі в пункті 13 договору сторони узгодили, що розмір орендної плати може бути переглянутий, зокрема, в інших випадках, передбаченим законом. Зміна розміру орендної плати оформлюється додатковою угодою, що підлягає державній реєстрації (пункт 13.1 договору)
Пунктом 36 договору встановлено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору, спір розв'язується у судовому порядку (а.с 9, том 1).
В то й же час доказів звернення позивача до відповідача із пропозицією про перегляд розміру орендної плати в частині зміни нормативно грошової оцінки землі - відсутні. Докази врегулювання у судовому порядку також не надані.
В матеріалах справи, наявна копія листа від 05.08.2015 року №1624, у відповідності до якого позивач пропонує відповідачу погасити заборгованість по сплаті орендної плати, яка виникла у зв'язку із зміною нормативно-грошової оцінки землі (а.с.16, том 1).
Проте, із вказаного листа не вбачається, що позивач пропонує відповідачеві підписати додаткової угоди до договору оренди землі у зв'язку із зміною нормативно-грошової оцінки.
Відповідач справно та неухильно сплачував орендну плату в розмірі визначеному умовами договору оренди від 03.04.2012 року за № 490. Позивачем не було надано жодних документів, які б свідчили про протиправну поведінку відповідача, пов'язану з виконанням договору в частині оплати орендної плати.
Крім того, згідно наданого до матеріалів справи акту №8407-8 від 21.01.2016 року, у відповідача відсутня будь-яка заборгованість по сплаті земельного податку в період з 01.01.2015 по 31.12.2015 року (а. с 52, том 1).
Поряд з наведеним суд зазначає, що у відповідності до статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Законом України від 17.07.1997 року за №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу статті 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція майна, в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і майном. До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі Іатрідіс проти Греції від 25.03.1999 року, заява №311107/96, пункт 54).
Отже, право оренди земельної ділянки в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є майно, мирно володіння яким особа має з моменту винесення відповідних рішень та укладання договору оренди земельної ділянки.
При цьому, за приписами чинного законодавства України, сторони не можуть в односторонньому порядку змінювати положення договору оренди землі або вимагати від іншої сторони виходити з того, що положення договору автоматично змінились у зв'язку з прийняттям нової нормативно грошової оцінки землі.
Разом з тим, за ініціативою будь-якої із сторін договору оренди землі розмір такої орендної плати повинен бути переглянутий у встановленому законом або договором порядку задля приведення його положень у відповідність з діючим законодавство.
В силу відсутності доказово обґрунтованих доводів позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 84631,31 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за земельну ділянку, судова колегія вважає висновок місцевого суду про відмову в позові обґрунтованим.
Одночасно, колегія суддів зазначає, що Тростянецька міська рада не позбавлена права звернутись до ПП «Компанія Надія» про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині зміни розміру орендної плати.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 року по справі №917/2431/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Тростянецької міської ради не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Тростянецької міської ради залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 року по справі №917/2431/15 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Білецька А.М.