18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
"19" квітня 2016 р. Справа № 925/128/16
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Гень С.Г.,
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю,
від відповідача - представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної
компанії “Нафтогаз України”, м. Київ
до Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго”,
м. Умань, Черкаської області
про стягнення 105 786 грн. 74 коп.
До господарського суду Черкаської області з позовом звернулася дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго” про стягнення боргу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-367 від 31 травня 2012 року в розмірі 105 786 грн. 74 коп., а саме: 26 681 грн. 01 коп. основний борг, 25 852 грн. 16 коп. пеня, 9 790 грн. 68 коп. штраф, 36 631 грн. 36 коп. інфляційні втрати та 2 457 грн. 51 коп. 3% річних, а також 4 003 грн. 01 коп. інфляційних втрат та 371 грн. 01 коп. 3% річних, у зв'язку з несплатою боргу стягнутого рішенням господарського суду Черкаської області від 11 вересня 2014 року зі справи №925/1456/14.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 лютого 2016 року було порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 25 лютого 2016 року.
Розгляд справи здійснюється після відкладення.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 07 квітня 2016 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 19 квітня 2016 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
Викликаний в судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
У відзиві на позовну заяву (а.с. 65- 67) відповідач зазначав, що сума основного боргу складає 15 025 грн. 40 коп., оскільки 11 лютого 2016 року було сплачено 11 655 грн. 61 коп. Крім того відповідач зазначав, що при зарахуванні здійснених комунальним підприємством платежів, позивачем було порушено вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, оскільки останній зараховував перераховані кошти на власний розсуд, не зважаючи на призначення платежу. Також відповідач зауважував, що штраф передбачений п. 3.4. договору про реструктуризацію заборгованості за своєю правовою природою є пенею, а тому, на думку відповідача, умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, що є порушенням ст. 61 Конституції України. Крім того відповідач просив суд застосувати п. 3 ст. 83 ГПК України і зменшити розмір пені до 50 відсотків від заявленої суми, а в частині стягнення штрафу - відмовити.
Водночас відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності щодо стягнення пені та штрафу (клопотання від 01 березня 2016 року №309).
В судовому засіданні, яке відбулося 19 квітня 2016 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/128/16.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 31 травня 2012 року між дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (кредитор) та Уманським комунальним підприємством “Уманьтеплокомуненерго” (боржник) було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за №14/12-267, відповідно до умов якого кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу (надалі - реструктуризація), що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 23 вересня 2009 року №40/09-10-БО (п. 1.1. договору).
Загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно п. 1.1. цього договору, складає 2 797 347 грн. 24 коп., станом на 31 березня 2012 року, що підтверджується актом звірки розрахунків (п. 2.1. договору).
Пунктом 2.2. договору визначено, що боржник зобов'язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у п. 2.1 цього договору, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості (надалі - графік), зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок кредитора у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.
Графіком передбачено щомісячну сплату боргу в розмірі 11 655 грн. 61 коп. за період з травня 2012 року по березень 2032 року, за квітень 2032 року сума платежу складає 11 656 грн. 45 коп.
Згідно з п. 2.3. договору зобов'язання боржника по сплаті чергового платежу вважається виконаними за умови надходження на рахунок кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених у п. 2.2. цього договору на відповідний місяць.
Відповідно до п. 2.5. договору, у випадку, якщо у боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, кредитор зараховує кошти, що надійшли від боржника як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх місяців, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.
Позивач у своїй позовній заяві зазначав, що періодичні платежі відповідачем здійснювалися несвоєчасно, внаслідок чого станом на 01 січня 2016 року виникло прострочення боргу в сумі 26 681 грн. 01 коп. за період з липня 2014 року по грудень 2015 року.
Крім того рішенням господарського суду Черкаської області від 27 травня 2014 року зі справи №925/721/14 провадження у справі в частині вимоги про стягнення 34 966 грн. 83 коп. основного боргу припинено. Позов задоволено частково, стягнуто з Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго” на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” - 5 381 грн. 88 коп. пені, 5 947 грн. 66 коп. штрафу, 2 945 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 1 371 грн. 90 коп. три проценти річних, 1 012 грн. 47 коп. судового збору. У решті позову відмовлено.
В подальшому рішенням господарського суду Черкаської області від 11 вересня 2014 року зі справи № 925/1456/14 позов задоволено повністю та стягнуто з Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго” на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 46 622 грн. 44 коп. основного боргу за договором про реструктуризацію заборгованості від 31 травня 2012 року №14/12-267, 3 110 грн. 75 коп. пені, 3 007 грн. 15 коп. інфляційних донарахувань, 474 грн. 06 коп. три відсотки річних, 3263 грн. 57 коп. штрафу, 1827 грн. судового збору.
Борг стягнутий вищевказаними рішеннями суду відповідачем сплачено, що підтверджується копіями постанов від 29 березня 2016 року про закінчення виконавчого провадження (а.с. 130 - 133).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В пункті 2.2. договору наведено графік погашення заборгованості.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вказувалося вище, відповідачем було сплачено суму основного боргу в розмірі 11 655 грн. 61 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 11 лютого 2016 року №122.
Водночас судом враховано, що суму боргу в розмірі 11 655 грн. 61 коп. було сплачено відповідачем після звернення позивача з відповідним позовом до суду, в зв'язку з чим суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в цій частині на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином з відповідача підлягає стягненню 15 025 грн. 40 коп. основного боргу.
Посилання відповідача про те, що позивачем при зарахуванні сплачених відповідачем коштів було порушено вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті є безпідставним, оскільки умовами договору сторони самостійно визначили порядок зарахування сплачених коштів.
Оскільки відповідач здійснював перерахування коштів з порушенням строків, вказаних у графіку погашення заборгованості, викладеному в пункті 2.2. договору, позивачем заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 36 631 грн. 36 коп. інфляційних втрат та 2 457 грн. 51 коп. 3% річних (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 3.4. договору за прострочення виконання зобов'язань, визначених у п. 2.2. цього договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
В зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем чергових платежів, позивачем було заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 25 852 грн. 16 коп. пені та 9 790 грн. 68 коп. штрафу (розрахунок штрафних санкцій знаходиться в матеріалах справи).
Здійснивши перевірку нарахування 3% річних та інфляційних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3.” судом встановлено, що розмір річних та інфляційних нараховано позивачем вірно, а тому заявлені до стягнення суми підлягають задоволенню.
Як вказувалося вище відповідачем було заявлено про пропуск строку спеціальної позовної давності, яка до вимог про стягнення пені та штрафу становить один рік.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом 09 лютого 2016 року (про що свідчить відтиск поштового штемпеля на конверті, в якому надійшла до суду позовна заява), строк позовної давності за його вимогами про стягненні пені та штрафу сплинув за період, який передує 09 лютого 2015 року.
У зв'язку з чим, строк позовної давності щодо стягнення пені в розмірі 973 грн. 09 коп. за період з 30 січня 2015 року по 08 лютого 2015 року сплив, та враховуючи заяву відповідача, суд вважає за необхідне у задоволенні позову в цій частині відмовити на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Крім того слід зазначити, що позивачем при нарахуванні пені за несвоєчасну сплату чергового платежу за грудень 2015 року допущено помилку, оскільки сплата 11 655 грн. 61 коп. за грудень 2015 року повинна бути здійснена 31 грудня 2015 року, а тому розмір пені нарахований за період з 01 січня 2016 року по 30 січня 2016 року складає 420 грн. 37 коп.
Таким чином з урахуванням вищевикладеного, з відповідача підлягає до стягнення 24 442 грн. 35 коп. - пені, а в решті вимог про стягнення 436 грн. 72 коп. пені слід відмовити, в зв'язку з безпідставним нарахуванням.
Крім того суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні стягнення штрафу нарахованого за несвоєчасну сплату чергового платежу за січень 2015 року в розмірі 815 грн. 89 коп., оскільки позивачем пропущено річний строк позовної давності.
Таким чином з відповідача підлягає стягненню 8 974 грн. 79 коп. штрафу.
Доводи відповідача стосовно того, що штраф передбачений умовами п. 3.4. договору за своєю правовою природою є пенею, а тому це є порушенням вимог ст. 61 Конституції України є помилковими.
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Пунктом 3.4. договору про реструктуризацію заборгованості визначено, що за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Тобто, умовами договору визначено розмір штрафу у відсотковому відношенні від простроченої суми. Пеня ж нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Крім того в п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” зазначено, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Як зазначалося вище, позивачем також заявлено до стягнення 4 003 грн. 01 коп. інфляційних втрат та 371 грн. 01 коп. 3% річних, у зв'язку з несплатою боргу стягнутого рішенням господарського суду Черкаської області від 11 вересня 2014 року зі справи №925/1456/14.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням господарського суду Черкаської області від 11 вересня 2014 року зі справи №925/1456/14 позов задоволено повністю, стягнуто з Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго” на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 46 622 грн. 44 коп. основного боргу за договором про реструктуризацію заборгованості від 31 травня 2012 року №14/12-267, 3 110 грн. 75 коп. пені, 3 007 грн. 15 коп. інфляційних донарахувань, 474 грн. 06 коп. три відсотки річних, 3 263 грн. 57 коп. штрафу та 1 827 грн. судового збору.
Вищевказане рішення суду набрало законної сили у відповідності до вимог ГПК України.
Оскільки кошти стягнуті вищевказаним рішенням суду відповідачем сплачені несвоєчасно, то дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” було нараховано та заявлено до стягнення 371 грн. 01 коп. 3% річних нарахованих за період з 19 серпня 2014 року по 24 грудня 2014 року (на суму боргу 46 622 грн. 44 коп., з урахування здійснених відповідачем проплат) та 4 003 грн. 01 коп. інфляційних втрат - за період серпень 2014 року - січень 2015 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтями 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Водночас, приписи статті 625 ЦК України не забороняють звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання.
При цьому судом першої інстанції враховано висновки викладені в постанові Верховного Суду України зі справи №1/384-07 від 30 вересня 2008 року.
Крім того в пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту своєчасного погашення заборгованості стягнутої рішенням суду від 11 вересня 2014 року зі справи №925/1456/14.
Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Оскільки сума основного боргу стягнута рішенням суду від 11 вересня 2014 року зі справи №925/1456/14 була сплачена відповідачем несвоєчасно, то суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними.
Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат здійснений позивачем вірно, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
При цьому судом також враховано, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд дійшов висновку, що останнє задоволенню не підлягає, оскільки даний випадок в розумінні ст. 83 ГПК України не є винятковим, крім того розмір нарахованих штрафних санкцій на думку суду є співрозмірним зі строком порушення зобов'язання, його розміром, а також відповідає вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Сплата неустойки є одним із визначених законом правових наслідків порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Оскільки відповідачем було сплачено суму основного боргу в розмірі 11 655 грн. 61 коп. після звернення позивача до суду, то судовий збір в цій частині покладається на відповідача.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 49, п. 1-1 ч.1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Провадження у справі №925/128/16 в частині вимог про стягнення з Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго” 11 655 грн. 61 коп. основного боргу - припинити.
3. Стягнути з Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго”, вул. Тищика, 12а, м. Умань, Черкаської області, ідентифікаційний код 02082675 на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, вул. Шолуденка, 1, м. Київ, ідентифікаційний код 31301827, п/р №26000022937 у АБ “Укргазбанк”, МФО 320478, одержувач ДК “Газ України” - 15 025 грн. 40 коп. - основного боргу, 2 828 грн. 52 коп. 3% річних, 40 634 грн. 37 коп. інфляційних втрат, 24 442 грн. 35 коп. пені, 8 974 грн. 79 коп. штрафу та 1 553 грн. 48 коп. витрат на сплату судового збору.
4. В решті вимог - в позові відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.
Повне рішення складено 20 квітня 2016 року.
Суддя А.В.Васянович