ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.04.2016Справа №910/3770/16
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування»
про стягнення 12 253,96 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю від 19.03.2015р.);
від відповідача: Беляєв Ю.Л. (представник за довіреністю №176/16 від 30.12.2015р.).
Обставини справи:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (надалі також - відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 12 253,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем за Договором купівлі-продажу прав на регресні вимоги від 10.09.2014р. придбано у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» право на регресні вимоги, зокрема, за страховим випадком, який стався в даній справі, а саме за яким ТДВ «СК «Провіта» було виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля і таким чином, позивач отримав, в силу приписів статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах страхової виплати, право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Спір виник внаслідок того, що ТДВ «СК Провіта» виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.
Відповідачем надано до матеріалів справи відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, посилаючись при цьому на те, що за своєю правовою природою Договір купівлі-продажу прав на регресні вимоги від 10.09.2014р. є договором факторингу, а оскільки позивач відповідно до ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків послуг» та Цивільного кодексу України не зареєстрована як фінансово установа, а тому і не може виступати фактором в даному договорі, отже вказаний договір не відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України і його можна вважати недійсним з моменту вчинення. Відповідачем також зазначено, що сторонами договору не погоджено суму, на яку передано право вимоги. Окрім того, позивачем не надано доказів того, що сплачена ТДВ «СК «Провіта» виплата є страховим відшкодуванням. У відзиві також наголошено на тому, що відповідно до п. 37.1.4. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, а позивач подав відповідну заяву відповідачу лише 27.10.2015р., у зв'язку з чим відмова останнього від виплати страхового відшкодування є обґрунтованою.
У відповідь на відзив відповідача позивачем надано до матеріалів справи письмові пояснення, відповідно до змісту яких Договір купівлі-продажу прав на регресні вимоги від 10.09.2014р. не є договором факторингу. Щодо посилань відповідача на строк в один рік, то позивачем зазначено, що п. 37.1.4. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимог страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Позивач наголосив на тому, що страхове відшкодування не розраховувалось, так як виплата здійснювалась на підставі Угоди, укладеної між ТДВ «СК «Провіта» та страхувальником (ТОВ «Кий Агро»).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, їй присвоєно №910/3770/16, розгляд призначено на 05.04.2016р.
Також, судом ухвалено направити запит від 09.03.2016р. до Моторного (транспортного) страхового бюро України для отримання завіреної копії страхового полісу №АВ/8386413.
22.03.2016р. до суду надійшла відповідь від Моторного (транспортного) страхового бюро України №7/2-28/7577 від 18.03.2016р., яка містить інформацію щодо страхового полісу №АВ/8386413.
В судовому засіданні 29.09.2015р. судом було ухвалено направити запит до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг для надання інформації, а розгляд справи було відкладено до 12.04.2016р.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, які сприяють всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 12 квітня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (страховик за Договором страхування) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кий Агро» (надалі також - страхувальник) 25.12.2012р. було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №09/50/5804484 (далі - Договір страхування), згідно з умовами якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля НОМЕР_1 (надалі також - застрахований автомобіль).
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
31.07.2013р., в м. Києві на вул. Мішуги - вул. Руденко, ОСОБА_4, керуючи автомобілем «KIA Carens», реєстраційний номер НОМЕР_2, на перехресті нерівнозначних доріг, при виїзді на другорядну дорогу не надала дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі, чим порушила п. 16.14 ПДР та здійснила зіткнення з транспортним засобом «Toyota Corolla» реєстраційний номер НОМЕР_3, що перебував під керуванням ОСОБА_5, в наслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Зазначена обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією Довідки №9239813, складеної ВДПІ Дарницького РУ м. Києва.
ОСОБА_5 керував автомобілем НОМЕР_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, посвідчення водія НОМЕР_5 та подорожнього листа службового легкового автомобіля №143-2 від 31.07.2013р. (копія міститься в справі).
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 23.08.2013р. ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено на неї стягнення у вигляді штрафу в доход держави в розмірі 340,00 грн.
Згідно рахунку-фактури №201302938 від 06.08.2013р., складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосаміт на столичному», вартість ремонту автомобіля НОМЕР_1 становить 30 633,49 грн.
Згідно наявної в справі ремонтної калькуляції №D0105 від 06.08.2013, складеної по системі AUDATEX, вартість ремонту автомобіля НОМЕР_1 складає 18 053,05 грн.
Між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кий Агро» укладено Угоду про розмір страхового відшкодування №50-12314/1 від 05.08.2014р., згідно з п. 1. якої сторони дійшли взаємної згоди в тому, що розмір страхового відшкодування за страховим випадком, який мав місце 31.07.2013р., з транспортним засобом «Toyota Corolla» реєстраційний номер НОМЕР_3, становить 12 763,96 грн.
Відповідно до складеного ТДВ «СК «Провіта» Страхового акту №50-12314/1 та Угоди про розмір страхового відшкодування №50-12314/1 від 05.08.2014р., розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику складає 12 763,96 грн.
Враховуючи зазначене, ТДВ «СК «Провіта» на виконання умов Договору страхування виплатило страхувальнику страхове відшкодування в сумі 12 763,96 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №3699 від 05.08.2014р. на вказану суму.
10.09.2014р. між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (продавець) та позивачем (покупець) було укладено Договір купівлі продажу прав на регресні вимоги (надалі - Договір купівлі-продажу), відповідно до 3.1. якого продавець продає (переуступає) покупцю права на регресні вимоги, які включають в себе регресні справи (перелік яких міститься в Додатку №1 до цього Договору), а покупець приймає такі регресні вимоги та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.
В наданій до позовної заяви копії Додатку №1 до Договору купівлі-продажу, зокрема, зазначено, що продавцем передано, а покупцем прийнято справу по страхувальнику ТОВ «Кий Агро», винна особа - ОСОБА_4, номер договору - №09-50/5804484, транспортний засіб страхувальника - «Toyota Corolla» реєстраційний номер НОМЕР_3, транспортний засіб винної особи - «KIA Carens» реєстраційний номер НОМЕР_2, дата страхового випадку - 31.07.2013р.
13.10.2015р. позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про виплату відшкодування в порядку регресу, якою позивач повідомив про те, що між ТДВ «СК «Провіта» та останнім укладено Договір купівлі-продажу, а також те, що відповідачу необхідно здійснити виплату суми страхового відшкодування в розмірі 12 763,96 грн.
У зв'язку з невиплатою відповідачем суми страхового відшкодування у вказаному розмірі, позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Згідно рахунку-фактури №201302938 від 06.08.2013р., складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосаміт на столичному», вартість ремонту автомобіля НОМЕР_1 становить 30 633,49 грн.
Згідно наявної в справі ремонтної калькуляції №D0105 від 06.08.2013, складеної по системі AUDATEX, вартість ремонту автомобіля НОМЕР_1 складає 18 053,05 грн.
Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011р. у справі №42/92, від 07.08.2012р. у справі №2/22, від 01.03.2011р. у справі №47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Як зазначалось вище, між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кий Агро» укладено Угоду про розмір страхового відшкодування №50-12314/1 від 05.08.2014р., згідно з п. 1. якої сторони дійшли взаємної згоди в тому, що розмір страхового відшкодування за страховим випадком, який мав місце 31.07.2013р., з транспортним засобом «Toyota Corolla» реєстраційний номер НОМЕР_3, становить 12 763,96 грн.
Відповідно до складеного ТДВ «СК «Провіта» Страхового акту №50-12314/1 та Угоди про розмір страхового відшкодування №50-12314/1 від 05.08.2014р., розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику складає 12 763,96 грн.
Враховуючи зазначене, ТДВ «СК «Провіта» на виконання умов Договору страхування виплатило страхувальнику страхове відшкодування в сумі 12 763,96 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №3699 від 05.08.2014р. на вказану суму.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до ТДВ «СК «Провіта» перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в межах суми 12 763,96 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування).
Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_4 встановлена у судовому порядку, а відповідальність особи, яка керує транспортним засобом «KIA Carens» реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована відповідачем на підставі Полісу №АВ/8386413.
Відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до Полісу №АВ/8386413 розмір франшизи становить 510,00 грн., а ліміт відповідальності по майну становить 50 000,00 грн., отже, з огляду на це, страхове відшкодування складає 12 253,96 грн. = 12 763,96 грн. (виплачена позивачем своєму страхувальнику сума страхового відшкодування) - 510,00 грн. (франшиза відповідача).
В силу вимог ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.
Як зазначалось вище, на підставі Договору від 10.09.2014р. позивач набув право вимоги за Договором страхування, укладеним між ТДВ «СК «Провіта» (страховик) та ТОВ «Кий Агро» (страхувальник), відповідно до якого застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_3.
Частиною 2 ст. 516 ЦК України передбачено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 518 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Факт повідомлення відповідача про перехід прав у зобов'язанні за Договором відповідачем не спростований та підтверджується копією наявної в справі заяви про випалу відшкодування в порядку регресу.
Таким чином, на підставі зазначеного слід дійти висновку, що відповідач належним чином повідомлений про перехід прав у зобов'язанні.
Стосовно тверджень відповідача щодо того, що укладений між позивачем та ТДВ «СК «Провіта» Договір купівлі-продажу є договором факторингу, то суд критично ставиться до таких міркувань, оскільки в даному випадку відбулось відступлення права вимоги (заміна кредитора у зобов'язанні), а не фінансування під відступлення права вимоги.
У відзиві також наголошено на тому, що відповідно до п. 37.1.4. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, а позивач подав відповідну заяву відповідачу лише 27.10.2015р., у зв'язку з чим відмова останнього від виплати страхового відшкодування є обґрунтованою.
Однак, із зазначеним суд погодитись не може, оскільки наведена норма визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, переданих договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15.04.2015р. у справі №3-49гс15.
Щодо заперечень відповідача стосовно того, що сторонами Договору купівлі-продажу не погоджено суму, на яку передано право вимоги, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до позовної заяви надано Додаток №1 до Договору купівлі-продажу, в якому виокремлюється 7 стовбців із зазначенням: страхувальника - ТОВ «Кий Агро», винної особи - ОСОБА_4, виду страхування - КАСКО, номеру договору - №09-50/5804484, транспортного засобу страхувальника - «Toyota Corolla» реєстраційний номер НОМЕР_3, транспортного засобу винної особи - «KIA Carens» реєстраційний номер НОМЕР_2 та дати страхового випадку - 31.07.2013р.
В той же час, в судовому засіданні 12.04.2016р. позивачем подано до суду письмові пояснення на відзив відповідача, до яких додано копію Додатку №1 до Договору купівлі-продажу, однак вже з виокремленням у 11 стовбців із зазначенням: № п/п - 49, № справи - 50-12314, страхувальника - ТОВ «Кий Агро», винної особи - ОСОБА_4, виду страхування - КАСКО, номеру договору - №09-50/5804484, транспортного засобу страхувальника - «Toyota Corolla» реєстраційний номер НОМЕР_3, транспортного засобу винної особи - «KIA Carens» реєстраційний номер НОМЕР_2, дати страхового випадку - 31.07.2013р., суми страхової виплати - 12 463,96 грн. та № п/д та дати - 3699 05.08.2014р.
Тобто, позивачем подано до суду два документи, а саме Додатки №1 до Договору купівлі-продажу, які по змісту не відповідають один одному, тобто фактично надана в судовому засіданні 12.04.2016р. копія вказаного додатку містить ширшу та розгорну тішу інформацію щодо того, яка саме сума страхової виплати передається та іншої інформації.
Таким чином, позивач керуючись наданим відповідачем відзивом на позовну заяву доповнив Додаток №1 до Договору купівлі-продажу без укладання відповідної додаткової угоди із зазначенням про це, що в свою чергу свідчить про корегування документу без відповідного погодження, тобто фактичну невідповідність цього документу дійсності.
В судовому засіданні 12.04.2016р. представником позивача надано до суду для огляду оригінал Додатку №1 до Договору купівлі-продажу з виокремленням у 11 стовбців.
Однак, суду не надано для огляду відповідного оригіналу Додатку №1 до Договору купівлі-продажу з виокремленням у 7 стовбців.
Фактично у суду в матеріалах справи містяться суперечливі докази, які містять в собі різну інформації.
Представником позивача, в судовому засіданні 12.04.2016р., пояснено, що Додаток №1 до Договору купівлі-продажу з виокремленням у 7 стовбців був наданий до суду випадково, оскільки веденням цієї справи займався інший представник, а саме ОСОБА_6
Однак, зміна представника в справі не може впливати на зміст укладених між сторонами додатків до договору без відповідного укладення додаткової угоди із зазначенням про це.
Отже, у суду фактично відсутня можливість з'ясувати на підставі якого Додатку №1, який є невід'ємною частиною Договору купівлі-продажу, ТДВ «СК «Провіта» було передано позивачу право вимоги до відповідача про стягнення суми відшкодування в розмірі 12 253,96 грн.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. (ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. (п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Дослідивши додані до позовної заяви докази, суд вважає, що позивачем до матеріалів справи не надано обґрунтування на підтвердження погодження відповідного Додатку №1 до Договору купівлі-продажу, який є головною та невід'ємною частиною вказаного договору в підтвердження прийняття від ТДВ «СК «Провіта» прав вимоги, оскільки, наявність вказаних вище розбіжностей в наданих до суду документів ставить під сумнів існування обставин зазначених позивачем.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/3770/16 позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судовий збір позивача в розмірі 1 378,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на останнього.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.04.2016р.
Суддя С.М. Морозов