ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.04.2016Справа № 910/3234/16
Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" (далі - Товариство) до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) про визнання частково недійсним пункту договору,
за участі представників:
позивача: Архіпова О.В., за довіреністю від 10 листопада 2015 року № 11, Вацовської М.М., за довіреністю від 11 березня 2016 року № 2/1,
відповідача: Вознюка Є.В., за довіреністю від 11 червня 2014 року № 14-176,
У лютому 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії про визнання недійсним пункту 7.2. укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу від 28 серпня 2012 року № 12/944-БО-15 (далі - договір) в частині штрафу, встановленого за порушення строків оплати. В обґрунтування зазначеної вимоги позивач послався на те, що вищезазначеним пунктом договору в порушення вимог частини 1 статті 61 Конституції України передбачено можливість одночасного стягнення з покупця і штрафу, і пені.
Ухвалою суду від 26 лютого 2016 року порушено провадження у справі № 910/3234/16 та її розгляд призначено на 17 березня 2016 року.
У судовому засіданні 17 березня 2016 судом оголошено перерву до 14 квітня 2016 року.
Під час судового засідання 14 квітня 2016 року представники позивача просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у даному судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав того, що стягнення штрафу та пені, передбачених умовами спірного правочину, не є подвійною відповідальністю одного виду за одне й те саме правопорушення. Свою правову позицію щодо заявлених позовних вимог виклав у письмових запереченнях, які подав до суду 21 березня 2016 року.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28 серпня 2012 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 12/944-БО-15, за умовами якого відповідач зобов'язався передати у власність позивачу в 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України НАК "Нафтогаз України") або/та природний газ, видобутий на території України для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами, а покупець, у свою чергу, - прийняти та оплатити цей газ на умовах даного договору.
Вказаний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками цих підприємств.
Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 спірного правочину передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцяти днів - додатково сплатити штраф у розмірі семи відсотків від суми простроченого платежу.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що вказана позовна вимога є необґрунтованою, виходячи з наступного.
Приписами частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
Отже, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, за умовами якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно статті 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 9 квітня 2012 року у справі № 3-88гс11 та від 27 квітня 2012 року у справі 3-24гс12.
Враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що спірним пунктом договору передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов даної угоди у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
Посилання позивача на постанову Верховного суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 не беруться судом до уваги, оскільки дана постанова ухвалена в цивільній справі, в якій спір виник між банком та громадянином щодо визнання недійсним пункту кредитного договору. Водночас, до даних правовідносин не застосовуються приписи чинного ГК України.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що Товариство не довело суду належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон пов'язує недійсність спірного пункту договору, у задоволенні позову слід відмовити.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються у даному випадку покладаються на позивача.
Керуючись статтями 32-34, 43-44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 19 квітня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко