ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.04.2016Справа №41/153
За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до Житлово-будівельного кооперативу «Більшовик -3»
про стягнення 74 028,63 грн.
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Селезньова О.О. - по дов.
від відповідача: Ліжевський В.А.
Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» в особі Розрахункового департаменту звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Більшовик -3» про стягнення 74 028,63 грн., з яких основний борг в сумі 55 564,16 грн. та 18 464,47 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2008 р. порушено провадження у справі № 41/153, розгляд справи було призначено на 29.08.2008 року.
В судовому засіданні 29.08.2008 року судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 року визнано протиправними та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.05.2007 р. N 640, від 30.05.2007 р. N 641, від 30.05.2007 р. N 642, від 30.05.2007 р. N 643.
Статтею 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, в тому числі віднесено до їх повноваження встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, а в статті 31 цього Закону передбачено порядок формування цін, тарифів на житлово-комунальні послуги.
Таким чином, судом встановлено, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), якими встановлені тарифи на підставі яких позивачем визначається вартість наданих відповідачу послуг, в судовому порядку визнані протиправними та скасовані. Проте постанова Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 року не набрала законної сили та оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду.
За таких обставин, враховуючи те, що справа № 41/153 та справа № 8/131 є пов'язаними і розгляд даної справи є неможливим до вирішення справи № 8/131, ухвалою від 29.08.2008р. було зупинено провадження у справі №41/153 на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України.
04.08.2015р. через канцелярію господарського суду міста Києва надійшло клопотання №579 Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія "Київводоканал" про поновлення провадження у справі, з якої вбачається, що обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 41/153 відпали, зокрема, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 року визнано протиправними та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.05.2007 р. N 640, від 30.05.2007 р. N 641, від 30.05.2007 р. N 642, від 30.05.2007 р. N 643.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.09 р. у справі № 22-а-14381/08 вищевказану постанову Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 р. було залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України № К-2608/09 від 02.07.09 р. касаційні скарги Київської міської державної адміністрації та АЕК "Київенерго" задоволено частково; касаційну скаргу ЗАТ "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва № 8/131 від 24.01.08 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду № 22-а-14381/08 від 09.01.09 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 р. у справі № 2а-673/2010 провадження у справі за адміністративним позовом ОСББ "Престиж" до Київської міської державної адміністрації,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АЕК "Київенерго" про визнання протиправними та скасування розпоряджень КМДА закрито.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.10 р. у справі № 2а-673/10 апеляційні скарги ЖБК "Буревісник-3", ЖБК "Ремонтник", ЖБК "Суднобудівник-18", ЖБК "Алмазний", ОСББ "Мотор", ВАТ "Універсам № 14", ОСОБА-13 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 р. у справі № 2а-673/2010 задоволено частково; ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 р. у справі № 2а-673/2010 скасовано як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлено справу для продовження розгляду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.11 р. у справі № 2а-376/2011 залишено без розгляду адміністративний позов ОСББ "Престиж" до Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АЕК "Київенерго", про визнання протиправними та скасування розпоряджень.
Згідно з частиною 3 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.
У зв'язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 41/153, ухвалою від 10.03.2016р. провадження по справі було поновлено та призначено розгляд на 21.03.2016р.
Одночасно, з представлених позивачем документів, а саме статуту заявника, в редакції затвердженій рішенням від 28.04.2011р. загальних зборів Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке оформлене протоколом №1/11, що на підставі приписів Закону України "Про акціонерні товариства" було змінено організаційно-правову форму позивача з відкритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариства.
Таким чином, з огляду на наведене вище, суд вважає за необхідне змінити найменування позивача з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал".
21.03.2016р. позивачем подано до господарського суду міста Києва пояснення по суті спору, відповідно до змісту яких заявником повідомлено суд про те, що заборгованість за кодом №5-397 було погашено відповідачем у вересні 2014р., одночасно, заборгованість за кодом №5-50397 в сумі 29 211,66 грн. так і не була сплачена абонентом.
21.03.2016р. представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Представником позивача у судовому засіданні 21.03.2016р. надано усні пояснення по суті спору.
Відповідачем у судовому засіданні 21.03.2016р. було надано пояснення по справі та підтримано клопотання про відкладення розгляду спору.
Вказане клопотання було розглянуто та частково задоволено судом.
Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.03.2016р. було оголошено перерву до 28.03.2016р.
28.03.2016р. відповідачем подано суду документи на виконання вимог ухвали від 10.03.2016р. господарського суду міста Києва.
У судовому засіданні 28.03.2016р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у вказаному судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на відсутність підстав для нарахування заявником заборгованості за постачання води, яка йде на підігрів, а також з огляду на застосування заявником невірних тарифів для взаєморозрахунків сторін. Одночасно, вказаним учасником судового процесу 28.03.2016р. продано відзив, заяву про застосування строків позовної давності та заяву про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами.
Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 28.03.2016р. було оголошено перерву до 11.04.2016р.
11.04.2016р. через канцелярію господарського суду позивачем подано заперечення на відзив Житлово-будівельного кооперативу «Більшовик -3».
Відповідачем 11.04.2016р. подано суду додаткові письмові пояснення по суті розглядуваного спору.
У судовому засіданні 11.04.2016р. сторонами було підтримано раніше висловлену правову позицію по справі.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 11.04.2016р.
В судовому засіданні 11.04.2016р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
27.05.1997р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (яке перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал») (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Більшовик -3» (абонент) було укладено договір №04452/4-12 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується оплатити за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом №65 від 01.07.1994р. Держжитлокомунгоспу України.
Згідно з пунктом 2.1 договору №04452/4-12 від 27.05.1997р. постачальник зобов'язаний: забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна»; приймати каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.
За умовами п.2.2 укладеного між сторонами правочину абонент: сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без інших змін до договору; оформитись як абонент у підприємстві водозбуд в порядку, визначеному Правилами. Без такого оформлення водокористування вважається самовільним; відповідає за збереження водо лічильників, водомірних вузлів, санітарний стан приміщення водомірного вузла, тощо.
Відповідно до пункту 3.1 договору №04452/4-12 від 27.05.1997р. кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.
Умовами п.3.4 договору №04452/4-12 від 27.05.1997р. передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначаються за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником за діючими нормами водоспоживання, або іншим способом, передбаченим п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.
Пунктом 3.6 договору №04452/4-12 від 27.05.1997р. визначено, що абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.
Абонент має право або частково відмовитись від оплати платіжної вимоги, що постачальником пред'явлено платіжну вимогу на раніше оплачені послуги. Абонент зобов'язаний письмово повідомити постачальника, якщо він повність або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обгрунтовуючі таку заяву документи у 3-денний строк (п.п.3.7, 3.8 договору №04452/4-12 від 27.05.1997р.).
Згідно п.5.1 договору №04452/4-12 від 27.05.1997р. останній укладається на строк з 27.05.1997р. по 27.05.1998р. і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна сторона не заявить про закінчення строку його дії (п.5.3 договору №04452/4-12 від 27.05.1997р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №04452/4-12 від 27.05.1997р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать матеріали справи, з метою облікування послуг, які надаються Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» Житлово-будівельному кооперативу «Більшовик-3», було відкрито коди №5-397, за яким обліковувалась холодна вода, стоки холодної води та стоки води, що йде на підігрів, та код №5-50397, за яким обліковувалась вода, що йде на підігрів.
Наразі, за поясненнями заявника за період 06.2005р. по 05.2008р. Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» було надано відповідачу за кодом №5-397 на загальну суму 82 588,40 грн. (з урахуванням знижки) та за кодом №5-50397 на суму 30 179,87 грн.
Проте, за твердженнями заявника, відповідачем послуги з водопостачання та водовідведення на момент звернення до суду з розглядуваним позовом не було в повному обсязі оплачено.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кодом №5-397, яка виникла до липня 2005р. (включно), суд відмовляє внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності і застосування її судом у відповідності до статті 267 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (п. 5).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.4).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача заборгованості, в тому числі, яка виникла до 07.2005р. (включно), лише 24.07.2008р., що підтверджується відтиском печатки відділення поштового зв'язку, що міститься на конверті, в якому до господарського суду надійшла позовна заява, тобто, з пропуском трирічного строку позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення заборгованості, яка виникла до 07.2005р. (включно), задоволенню не підлягає внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем.
З приводу заявленої до стягнення заборгованості за період з 07.2005р. по 05.2008р. за кодом №5-397 суд зазначає наступне.
За умовами п.2.2 укладеного між сторонами правочину абонент: сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без інших змін до договору.
З представлених суду пояснень позивача вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з грудня 2006р. по травень 2008р. з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями №640 від 30.05.2007р., №1127 від 28.08.2007р. Київської міської державної адміністрації.
З приводу застосування означених вище тарифів, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
За змістом підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
За змістом ст.ст.14, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м.Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.
Водночас, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992р. Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992р. Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011р. у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.
Розпорядження №640 від 30.05.2007р., №1127 від 28.08.2007р. Київської міської державної адміністрації не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.
За таких обставин, суд не застосовує тарифи, які затверджені Розпорядженнями №640 від 30.05.2007р., №1127 від 28.08.2007р. Київської міської державної адміністрації, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.
В той же час, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені Розпорядженням №1680 від 28.08.2002р. Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.
Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, в тому числі, за кодом №5-397 за період з 12.2006р. по 05.2008р. в час дії Розпорядження № 1680 від 28.08.2002р. "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", то розрахунок вартості наданих послуг повинен був здійснюватися згідно тарифів, встановлених даним розпорядженням, за яким тариф для житлово-експлуатаційних організацій визначений в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення.
Одночасно, судом прийнято до уваги виписки з рахунку Житлово-будівельного кооперативу «Більшовик -3», які було надано відповідачем, в якості доказів оплати за договором №04452/4-12 від 27.05.1997р. у спірний період.
Крім того, у даному випадку судом також прийнято до уваги, що у призначенні платежу за представленими банківськими переказами наведено договір №01970/3-12 від 19.11.1993р., тоді як, за поясненнями представників обох сторін, у спірний період інших правовідносин між сторонами не існувало. До того ж, судом також враховано, що оплати з посиланням на означений правочин приймались Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» в якості оплати саме за договором №04452/4-12 від 27.05.1997р., про що останнім зазначено у запереченнях №957/12 від 06.04.2016р.
Щодо тверджень заявника про зарахування сум грошових коштів, які було внесено відповідачем у період з 30.06.2005р. по 24.04.2008р., в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди, а саме за 2004р. суд вважає безпідставними, оскільки кожен з означених платежів у призначенні мав посилання на рік, за який вносить плата.
Крім того, у суду відсутні підстави вважати наявною заборгованість за попередні періоди, в тому числі за 2004р. на момент внесення оплат з 30.06.2005р., оскільки заявником не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що у відповідача була інша заборгованість, окрім заявленої до стягнення у межах справи №41/153.
Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002р. "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", з урахуванням здійснених оплат, судом встановлено, що у відповідача на момент подачі позовної заяви, була відсутня заборгованість за період з 06.2005р. по 05.2008р. за надані послуги водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код №5-397).
За таких обставин, приймаючи до уваги всі наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом у відповідача була відсутня заборгованість з оплати послуг за кодом №5-397, отже суд визнає безпідставними вимоги позивача про стягнення 26352,50 грн. вартості послуг з водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів, у зв'язку з чим вмовляє в їх задоволенні.
Також суд відмовляє в задоволенні позовних вимогах в частині стягнення 29211,66 грн. вартості холодної води, яка використовується для виготовлення гарячої води, з огляду на наступне.
За приписами статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Стаття 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.
Судом встановлено, що у спірний період були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні Наказом №65 від 01.07.1994р. Держжитлокомунгоспа, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.
Пунктом 12.2. правил передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.
Умовами договору №04452/4-12 від 27.05.1997р. не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом №5-50397.
Докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.
Пунктом 12.17 правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.
Відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.
Таким чином, з системного аналізу наведених норм вбачається, що розрахунки за спожиту гарячу воду повиннні проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.
Разом з тим, позивачем матеріалів справи не містять первинних доказів споживання (копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем гарячої води.
Також матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.
Крім того, в пункті 2.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.
Проте матеріали справи не містять доказів в підтвердження реєстрації в Публічному акціонерному товаристві «Акціонерна компанія «Київводоканал» лічильників Житлово-будівельного кооперативу «Більшовик-3».
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
У ст.34 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Разом з тим, позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду №5-50397.
Враховуючи те що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код №5-50397), то підстави для стягнення з останнього 29211,66 грн. відсутні.
Враховуючи на висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу, суд зазначає про відсутність підстав для нарахування інфляційних нарахувань та їх стягнення з відповідача.
Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1.В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
18.04.2016 р.
Суддя Спичак О.М.