ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.03.2016Справа №910/2288/16
За позовом Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в місті Києві
до Національного науково-дослідного реставраційного центру України
про стягнення 12 126,95 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
від позивача: Терещенко В.М. - представник, довіреність без номеру від 15.12.2015;
від відповідача: Олексієнко В.М. - представник, довіреність №21 від 25.11.2015;
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Суть спору:
Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в місті Києві звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Національного науково-дослідного реставраційного центру України про стягнення 12 126,95 грн. заборгованості, а також покласти на відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору №1809-Д об/2012/Печ від 10.04.2012 на надання послуг спостереження сигналізації термінового виклику наряду охорони в частині оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 12 126,95 грн., яку, посилаючись на ст.ст. 1212, 1213 ЦК України та зазначаючи про безпідставне збагачення відповідача на вартість наданих позивачем послуг з охорони, останній просить суд стягнути в поданому позові.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2016 позовну заяву Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в місті Києві прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/2288/16 та призначено до розгляду на 29.03.2016.
В судове засідання 29.03.2016 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.03.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву №24/9-77/Лк про уточнення позовних вимог, в якій зазначено, що при оформленні позовної заяви позивачем допущено помилку, а саме замість договору №1809-Д об/2012/Печ від 10.04.2012 помилково зазначено договір №1808-Д об/2012/Печ від 10.04.2012. Заяву разом з доданими до неї документами судом долучено до матеріалів справи.
До початку судового засідання 29.03.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяви №№ 24/9-78/Лк, 24/9-79/Лк від 14.03.2016 про доручення документів до матеріалів справи. Заяви судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.
Крім того, до початку судового засідання 29.03.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові пояснення №24/9-93/Лк від 23.03.2016, в яких зазначається про відсутність укладених між сторонами на період з 01.03.13 р. по 31.12.13 р. додаткових угод до спірного договору №1809-Д об/2012/Печ від 10.04.2012 або нового договору, а також позивачем наголошується на тому, що збереження відповідачем належного йому майна в період з 01.03.13 р. по 31.12.13 р. за рахунок надання позивачем послуг спостереження тривожної сигналізації та їх отримання відповідачем за умови не укладення договору на спірний період є за своєю суттю безпідставним збагаченням на вартість наданих послуг. Пояснення разом з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 29.03.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив №251 від 24.03.2016 на позовну заяву, в якому просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх доводів та заперечень відповідач зазначає, що строк дії Договору сплинув 28.02.2013 та на виконання умов договору відповідачем сплачено кошти за послуги з охорони за період з 01.01.2012 по 28.02.2013. Так, посилаючись на Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №615 від 10.08.1993 та приписи Господарського кодексу України відповідачем зазначено, що охорона Національного науково-дослідного реставраційного центру України має здійснюватись виключно на договірній основі. Разом з тим, останнім не було прийнято пропозиції позивача щодо укладення договору та не вчинялись дії, які б свідчили про виникнення між сторонами договірних відносин відповідно до ст. 180 Господарського процесуального кодексу. Таким чином, доводи позивача про продовження договірних відносин між сторонами на підставі листування слід визнати необґрунтованими. Крім того, як зазначає відповідач, посилання позивача на норму статті 1212 Цивільного кодексу України в даному випадку є невиправданим, оскільки не відповідає точному змісту цієї норми та характеру взаємовідносин сторін протягом часу з 01.03.2013 по 31.12.2013. Окрім цього відповідач зазначає про укладення між сторонами додаткової угоди № 1 до спірного договору №1809-Д об/2012/Печ від 10.04.2012, якою продовжено строк дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівель послуг охорони на 2013 рік, тобто строк дії договору сплинув 28.02.13 р. При цьому послуги відповідачем оплачено саме за період з 01.01.12 р. по 28.02.13 р.
Відзив разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 29.03.16 р. позивачем та відповідачем суду не надано.
Пунктом 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача та відповідача в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.
В судовому засіданні 29.03.2016 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні 29.03.2016 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з частиною 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, Національний науково-дослідний реставраційний центр України (відповідач у справі) є культурним закладом музейного типу, який фінансується з державного бюджету України за КПКВ 1801200 "музейна справа та виставкова діяльність" і на який поширюються норми Закону України "Про музеї та музейну справу" та інших нормативних актів, щодо музейної сфери України.
У відповідності до статті 29 Закону України "Про музеї та музейну справу" держава гарантує захист майнових прав музеїв усіх форм власності. Вилучення державою у музеїв їх фондів та іншого закріпленого за ними майна може здійснюватися лише у випадках, передбачених законами України. Музеї, що є у державній чи комунальній власності, не підлягають приватизації. Держава гарантує забезпечення охорони музеїв державної та комунальної форм власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 року № 615 "Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності" з метою вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності на базі підрозділів охорони при органах внутрішніх справ утворено Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затверджено відповідне Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ (далі - Положення), перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами, і перелік об'єктів підвищеної небезпеки підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, що підлягають, обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами.
Так, згідно п. 1 Положення Державна служба охорони є підпорядкованою Міністру внутрішніх справ єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ, яка складається з управлінь, відділів Державної служби охорони при Головних управліннях МВС в Автономній республіці Крим, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях та м. Севастополі та підпорядкованих їм підрозділів охорони: міських районних, міжрайонних відділів, відділень, підрозділів воєнізованої охорони та охоронних підрозділів (цивільна охорона).
Державна служба охорони створена для здійснення заходів щодо охорони нерухомих об'єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, валютних цінностей, що перевозяться, інкасації, перевезення валютних цінностей та забезпечення особистої безпеки громадян на договірних засадах.
При цьому як визначено в п. 3 Положення одним із основних завдань Державної служби охорони є здійснення за договорами заходів щодо охорони особливо важливих об'єктів згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, до Переліку об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони виключно за договорами, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 року № 615, відносяться Державні музеї, картинні галереї, історико-культурні заповідники, інші важливі об'єкти культури, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення.
Згідно з п. 4.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з охорони власності та громадян (втрата чинності з 07.06.2013 року), діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів, перелік яких визначається в установленому чинним законодавством порядку, може здійснюватися тільки юридичними особами державної форми власності.
Пунктом 1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо розвитку музеїв України" від 22.03.2000 року визначено, що заборонено зняття охорони з музеїв, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення, про що надано доручення Кабінету Міністрів України вчинити відповідні дії.
Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, 10 квітня 2012 року між Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в м. Києві (учасник за договором, позивач у справі) та Національним науково-дослідним реставраційним центром України (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір №1809-Д об/2012/Печ від 10.04.2012 на надання послуг спостереження сигналізації термінового виклику наряду охорони (далі - Договір), відповідно до умов якого учасник зобов'язується надати у 2012 році замовнику послуги по спостереженню та обслуговування сигналізації на об'єкті замовника, забезпечити негайне прибуття наряду охорони на об'єкт (належне замовнику на праві власності або володіння та користування, відокремлене приміщення, обладнане сигналізацією термінового виклику наряду охорони, вказане в Дислокації (додаток 1 до Договору) у разі спрацювання сигналізації та здійснення нарядом охорони відповідних дій, спрямованих на встановлення причини спрацювання сигналізації, а вразі необхідності - припинення правопорушення або злочину на об'єкті. За цим Договором учасник не приймає майно замовника на зберігання і не вступає у володіння ним.
Розділами 2-13 Договору сторони узгодили його предмет та ціну, порядок здійснення розрахунків, права, обов'язки сторін та їх відповідальність тощо.
За умовами Договору даний Договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2012, але відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України та частини 3 ст. 631 Цивільного кодексу України зобов'язання за цим Договором виникають з 01 березня 2012 року (пункт 11.1. Договору).
Вказані Договір підписаний представниками сторін та скріплені печатками обох підприємств.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до підпункту 7.3.1. пункту 7.3. Договору учасник зобов'язаний здійснювати спостереження сигналізації у визначений Договором період спостереження.
Згідно з пунктом 2.4. Договору періодом спостереження сигналізації на об'єкті вважається час з моменту прийняття виконавцем сигналізації, встановленої на об'єкті, під спостереження до зняття її з-під спостереження Замовником у відповідності до Інструкції з користування сигналізацією (далі - Інструкція/додаток 3 до Договору).
Розділом 6 Договору сторони погодили, що послуги охорони за цим Договором надаються щомісячно у дні/години, вказані у дислокації (додаток 1 до Договору).
Пунктами 5.5. та 5.6. Договору сторони погодили, що до закінчення поточного місяця учасник надає замовнику два примірники акта приймання наданих послуг, який останній зобов'язаний протягом п'яти перших робочих днів наступного місяця підписати і один примірник підписаного акта повернути учаснику. У випадку наявності у замовника заперечень щодо обсягу послуг, наданих учасником у звітному місяці. Замовник зобов'язаний в той же строк у письмовій формі надати учаснику свої обґрунтовані заперечення. За умовами неповернення замовником підписаного акта приймання наданих послуг чи ненадання обґрунтованих заперечень щодо обсягу послуг, наданих учасником у звітному місяці, в строк, визначений пунктом 3.54. даного Договору, вважається, що послуги у такому місяці надані учасником в повному обсязі і прийняті замовником без зауважень, а акт приймання наданих послуг таким, що підписаний сторонами.
Таким чином з урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що чинним законодавством України та умовами Договору на позивача покладений обов'язок здійснювати охорону Національного науково-дослідного реставраційного центру України, який є культурним закладом музейного типу, який фінансується з державного бюджету України за КПКВ 1801200 "музейна справа та виставкова діяльність" і на який поширюються норми Закону України "Про музеї та музейну справу" та інших нормативних актів, щодо музейної сфери України.
Так, як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, за період з 01.03.2013 по 31.12.2013 позивачем було надано відповідачу послуги охорони, зокрема, зі спостереження та обслуговування сигналізації на об'єкті замовника, що підтверджується копіями журналу контролю працездатності технічних засобів охорони, встановлених в приміщеннях по вул. Терещенківська, буд. 9-Б, 11-Б, за період 10.12.2012-29.01.2014, журналу контролю працездатності технічних засобів охорони, встановлених в приміщеннях по вул. Лаврська, буд. 10, за період 13.12.2012-21.11.2013 та табелю обліку робочого часу працівників Печерського ВДСО УДСО при ГУМВС України в місті Києві за відповідний період.
Заперечення щодо факту отримання та обсягів наданих позивачем послуг охорони у матеріалах справи відсутні.
Як вбачається із матеріалів справи, доказів наявності письмових претензій або будь-які заперечення щодо повного та належного виконання УДСО при ГУМВС України в м. Києві умов Договору з боку відповідача відсутні.
Додатково суд звертає увагу, що жодних дій щодо відмови від надання послуг відповідачем у встановленому законом порядку не здійснювалось, а навпаки, своїми листами від 18.03.2013 № 368, від 10.07.2013 № 591, від 19.12.2013 № 940, копії яких наявні в матеріалах справи, відповідач просив не знімати охорону з об'єкту.
За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг охорони, обумовлених договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято послуги охорони без будь - яких зауважень.
Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За умовами пункту 5.1. Договору розрахунок вартості послуг учасника за цим Договором здійснюється на підставі цін, визначених сторонами у Протоколі погодження договірної ціни (додаток 4 до Договору). Вартість послуг визначається у Розрахунку (додаток 2 до Договору). Оплата за цим договором здійснюється замовником щомісячно до 20-го числа місяця, в якому надаються послуги, шляхом перерахування замовником грошових коштів у сумі місячної вартості послуг, визначеної в розрахунку, на рахунок учасника (пункт 5.2. Договору).
Згідно розділу 4 Договору ціна цього Договору становить 12 124,63 грн., у тому числі 2 020,77 грн. Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
При цьому судом встановлено, що 29 грудня 2012 року між Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в м. Києві (учасник за договором, позивач у справі) та Національним науково-дослідним реставраційним центром України (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно якої сторони досягли згоди продовжити дію Договору на строк достатній для проведення замовником процедури закупівлі послуг охорони на 2013 рік, на суму коштів з розрахунку до 20 відсотків суми, визначеної у Договорі на закупівлю послуг у 2012 році.
При цьому, пунктом 2 Додаткової угоди №1 від 29.12.2012 до Договору сторони узгодили, що сума цієї додаткової угоди складає 2 318,67 грн.
Дана Додаткова угода набирає чинності з дати підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не пізніше 31.12.2013 (пункт 4 Додаткової угоди №1 від 29.12.2012 до Договору).
Окрім цього до Додаткової угоди № 1 до Договору сторонами узгоджені та підписані без зауважень відповідні дислокація та розрахунок вартості спостереження за охоронною сигналізацією в приміщення Національного науково - дослідного реставраційного центру України на січень - лютий 2013 р. (на 2 місяці) всього на суму 2318,67 грн. в т.ч. 386,44 грн. ПДВ.
Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
З урахуванням умов, зазначених в Договорі, зважаючи на положення Додаткової угоди № 1 та додатків до неї (дислокації та розрахунку вартості послуг), суд приходить до висновку, що сторонами було узгоджено продовження договірних зобов'язань строком до 28.02.13 р. (січень - лютий 2013 р.).
Додатковим свідченням прийняття відповідачем послуг за вказаний період на умовах Договору та Додаткової угоди є відповідно їх оплата, яка прийнята позивачем без зауважень, а також факт врахування вказаної оплати послуг в сумі 2318,67 грн. за січень - лютий 2013 р., що, в свою чергу, не заперечується відповідачем.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За таких обставин, враховуючи прийняття відповідачем наданих позивачем послуг без зауважень та заперечень, суд дійшов висновку, що вказані послуги охорони є такими, що підлягають оплаті.
За приписами ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
При цьому, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено відповідачем, останнім було оплачено послуги з охорони, надані позивачем на підставі Договору та Додаткової угоди до нього, включно за період січень - лютий 2013 р. в сумі 2318,67 грн. (1221,32 грн.+1097,35 грн.).
В подальшому оплата за надані позивачем та фактично спожиті послуги з організації охорони на об'єкті Національний науково - дослідний реставраційний центр України в період з 01.03.13 р. по 31.12.13 р. відповідачем не проводилась, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 12126,95 грн.
Отже, як зазначено представником позивача в судовому засіданні та представником відповідача не заперечувалось, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за фактично надані УДСО при ГУМВС України в м. Києві та спожиті відповідачем послуги з охорони на суму 12 124,63 грн. відповідач не виконав, в результаті чого у станом на час вирішення спору за відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем за фактично спожиті послуги з охорони у зазначеному вище розмірі.
При цьому суд зазначає, що між сторонами існували правовідносини, які виникли на підставі Договору та кошти, які позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку, є оплатою за фактично надані послуги в період після закінчення строку дії Договору (з урахуванням Додаткової угоди № 1), а саме з 01.03.2013 р. по 31.12.2013 р.
Відповідно до норм статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Суд зауважує, що зазначена норма закону застосовується лише у випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту, і в разі, коли цивільно - правові відносини, які виникли, не врегульовані спеціальними нормами права.
При цьому предметом спору у даній справі є вартість фактично наданих позивачем та спожитих відповідачем послуг з охорони, які надавались позивачем за відсутності укладеного між сторонами у формі єдиного письмового документу - договору про відповідне їх надання, на підставі письмових звернень відповідача та цілком добровільно.
Суд зазначає, що правовідносини сторін у даному спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає застосування до них положень ст. 1212 Цивільного кодексу України щодо безпідставного отримання чи збереження майна.
Одним із видів врегульованих цивільним законодавством цивільних правовідносин є майнові правовідносини, які засновані на юридичній рівності. вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Майнові відносини є суспільними відносинами, які виникають з приводу приналежності (присвоєння) або використання різного роду матеріальних благ, які визнаються речами, роботами, послугами.
Так, у цивільному праві послуги розглядаються як окремий вид об'єктів цивільних прав (ст. 177 ЦК України), які при цьому відрізняються від інших об'єктів (речей, результатів робі, нематеріальних об'єктів тощо).
Отже, за умови існування між сторонами зобов'язальних правовідносин щодо надання та споживання послуг з охорони об'єктів, неналежне виконання відповідачем своєї частини останніх, а саме щодо оплати фактично спожитих послуг, може слугувати підставою для відповідальності, за умови відповідних приписів чинного законодавства, проте не підставою для повернення майна відповідно ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набутого.
При цьому згідно п. 3.12 Постанови № 18 господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, а також умови Договору та Додаткової угоди № 1, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України щодо безпідставно набутого майна, оскільки фактичне надання послуг з охорони, яке відбулось в даному спорі, регулюється іншими нормативно - правовими актами, які зазначені судом вище.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору та/або Додаткової угоди №1 від 29.12.2012 суду не надано.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати фактично спожитих послуг з охорони, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення основного боргу в сумі 12 126,95 грн., а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за надані послуги з охорони підлягають задоволенню у вказаній сумі.
Крім того, суд вважає зазначити, що майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Бюджетні установи для свого нормального функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності, укладають договори, оплата за якими здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
При цьому, не зважаючи на залучення до відносин між бюджетними установами бюджетних коштів, зазначені відносини є не бюджетними, а господарсько-правовими.
Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й державних органів, організацій та установ, заснованих на державній власності, якими, зокрема, є позивач та відповідач.
Згідно з частиною 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Суд зазначає, що ані Господарський кодекс України, ані Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним Договором не виділяють в окрему категорію осіб «бюджетні установи» і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, державну установи та організації, як отримувачі і розпорядники бюджетних коштів, не мають будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами.
Тому, самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.
Тобто, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договором, і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, у тому числі Державної казначейської служби України.
Також, згідно пункту 5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.13 р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (від 18.10.05) та у справі «Бакалов проти України» (від 30.11.04) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 №3-28гс12 (справі №11/446), а також у постановах Вищого господарського суду України від 24.11.2014 у справі №903/344/14 та від 20.11.2014 у справі №910/11121/14.
Таким чином, відсутність бюджетного фінансування за відсутності вини відповідача не звільняє останнього від виконання взятого на себе договірного зобов'язання щодо перерахування оплати за надані послуги з охорони.
Інших обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем суду не надано.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, Законом України «Про судовий збір», ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Національного науково-дослідного реставраційного центру України (01004, м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 9-Б, код ЄДРПОУ 02224347) на користь Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві (04050, м. Київ, вул. Студентська, буд. 9, код ЄДРПОУ 08596920) 12 126,95 грн. (дванадцять тисяч сто двадцять шість гривень дев'яносто п'ять копійок) основного боргу та 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 15 квітня 2016 року
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон