ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
19 квітня 2016 р. Справа № 909/278/16
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Цюх Г. З., секретаря судового засідання Ломей Л. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001
до відповідача: Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго", вул.Проценка,3, смт. Рожнятів, Івано-Франківська область, 77600
про стягнення заборгованості в сумі 6721, 19 грн.
за участю:
від позивача: ОСОБА_1 - головний юрисконсульт, довіреність № 14-182 від 15.07.14,
від відповідача: не з'явилися.
встановив:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості в сумі 6721, 19 грн., в тому числі 2290,51 грн. пені, 4122,39 грн. інфляційних та 308,29 грн. - 3% річних.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 29.03.16 порушено провадження у справі, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 19.04.16. Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав. В обгрунтування позовних вимог посилається на невчасне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу №2424/14-КП-15 від 28.01.14.
Відповідач в засідання суду не з"явився, направив суду відзив на позовну заяву №58 від 14.04.16 (вх.№5443/16 від 18.4.16), в якому зазначив, що станом на 03.02.15 банком Фінанси та Кредит на рахунку підприємства заморожено 924,0 тис. грн. Крім того, бюджетні установи несвоєчасно проплачували за теплову енергію, внаслідок чого мала місце несвоєчасна проплата за природний газ перед позивачем. Також у вказаному відзиві просив відмовити в стягненні 2290,51 грн. пені, а справу розглянути без участі представника відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За таких обставин, згідно ст.75 ГПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами, враховуючи, що у суду є всі необхідні докази для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.
Між сторонами по справі 28.01.14 укладено Договір купівлі-продажу природного газу №2424/14-КП-15, згідно з умовами якого позивач (продавець) зобов"язався передати у власність відповідачу (покупцю) у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а відповідач зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору (п. 1.1 договору).
Зазначений вище Договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України.
На виконання умов вказаного договору позивач передав відповідачу протягом січня-листопада 2014 року природний газ на загальну суму 28350,75 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу за січень-листопад 2014 року (а.с.23-27).
Порядок та умови проведення розрахунків визначені в розділі 6 Договору.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до ст.629 ЦК України Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено в ч.1 ст. 188 ГК України.
Якщо у зобов"язанні встановлено строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню в цей строк (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повністю сплатив заборгованість за отриманий природний газ - 23.10.14, тобто, з порушенням умов п.6.1. договору.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Відповідно до статті 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності.
Частиною 6 статті 232 ГК України, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що позивачем дотримано .
Пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору покупець зобов'язується сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Пунктом 9.3. сторони передбачили, що строк у межах якого сторони можуть звертатися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п"ять років.
Таким чином, укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов'язань пенею та погодили строк її нарахування.
Як вбачається з доданого позивачем розрахунку, відповідач повністю сплатив борг перед позивачем 23.10.14.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України .
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти.
В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 №62-97р. зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Судом перевірено правильність нарахування пені, інфляційних та 3% річних.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Щодо клопотання відповідача про відмову в стягненні пені, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
В ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
З матеріалів справи вбачається, що сторонами в п. 7.2 Договору узгоджено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Отже, сторонами в Договорі передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені.
Разом з тим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд врахувати, що станом на 03.02.15 банком Фінанси та Кредит на рахунку підприємства заморожено 924,0 тис. грн., бюджетні установи несвоєчасно проплачували за теплову енергію, внаслідок чого мала місце несвоєчасна проплата за природний газ перед позивачем.
Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків (аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ від 04.11.15 у справі № 905/2600/14).
Враховуючи недоведеність позивачем збитків, яких він зазнав від дій (бездіяльності) відповідача, та беручи до уваги те, що позивач повністю сплатив основний борг, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та на 50 % зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а саме:1145,25 грн.
Таким чином, до стягнення підлягають 1145,25 грн. пені, 4122,39 грн. інфляційних та 308,29 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати, а саме: 1378 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст.121, 124 Конституції України, ст.ст. 509, 546, 549, 610, 629, 625 ЦК України, ст.ст.33, 43, 49, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості в сумі 6721,19 грн. - задоволити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" (вул.Проценка,3, смт. Рожнятів, Івано-Франківська область, 77600, код 22198020) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ-1, 01001, код 20077720) - 1145 (одну тисячу сто сорок п"ять) грн. 25 коп. пені, 4122 (чотири тисячі сто двадцять дві) грн. 39 коп. інфляційних, 308 (триста вісім) грн. 29 коп. - 3% річних та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті стягнення пені відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.04.16
Суддя Цюх Г.З.