ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
14 квітня 2016 р. Справа № 909/161/16
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Деделюка Б.В.,
секретар судового засідання Попович Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району, вул. Національної Гвардії, 14Г, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76014,
до відповідача: Надвірнянської районної державної адміністрації, майдан Шевченка, 33, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400,
про зобов"язання відшкодувати збитки з недостачі будівлі в сумі 40419 грн.,
за участю:
від позивача: Єрмакова І.І. - представник, довіреність № 11/1534 від 30.12.2015,
Шаріпова Я.С. - представник, довіреність № 11/1535 від 30.12.2015,
від відповідача: Михайлина Ю.Б. - представник, довіреність № 99/01-30/006 від 09.03.2016,
встановив:
Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району звернулася до господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Надвірнянської районної державної адміністрації про зобов"язання відшкодувати збитки з недостачі будівлі в сумі 40419 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконано умови укладеного між сторонами договору про охорону від 09.11.2004.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 23.02.2016 прийнято позовну заяву і порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 10.03.2016.
Ухвалою суду від 10.03.2016 відкладено розгляд справи на 29.03.2016.
Ухвалою суду від 29.03.2016 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 14.04.2016.
Представники позивача, в судовому засіданні 14.04.2016, позовні вимоги підтвердили, з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях. Просять позов задовольнити, зобов"язати Надвірнянську районну державну адміністрацію відшкодувати збитки з недостачі будівлі в сумі 40419 грн. та покласти на відповідача судові витрати.
Представник відповідача, в судовому засіданні 14.04.2016, проти позову заперечує, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях. Обгрунтовуючи свої заперечення посилається на те, що договір про охорону від 09.11.2004 є нікчемним та звертає увагу на відсутність в діях Надвірнянської районної державної адміністрації складу правопорушення, що в свою чергу унеможливлює настання такої міри відповідальності як відшкодування збитків. Просить відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами та витребувані судом, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, з"ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, із врахуванням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.
Предмет спору у даній справі становить вимога про зобов"язання відшкодувати збитки з недостачі будівлі в сумі 40419 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2004 між військовою частиною НОМЕР_1 та Надвірнянською РДА укладено договір про охорону, предметом якого є передача під охорону вивільненого фонду військового майна № 9 в с. Лоєва та збереження державного майна до прийняття постанови Кабінету Міністрів України. До матеріалів справи долучено акт прийому-передачі будинків, споруд і території військового містечка № НОМЕР_2 с. Лоєва, Надвірнянського району під охорону Надвірнянській РДА до прийняття постанови КМ України щодо передачі даного військового містечка та довідка без номеру і дати за підписом начальника Івано-Франківської КЕЧ району та головного бухгалтера про те, що згідно даних бухгалтерського обліку Івано-Франківської КЕЧ району станом на 01.01.2013 вартість будівлі № 001 (склад) військового містечка № 9 с. Лоєва становить залишкова вартість 40419 грн.
Позивач вважає, що відповідачем порушені вимоги ст.ст. 525, 526 ЦК України, п. 1 ст. 193 ГК України та п.п. 2.2. укладеного між сторонами договору про охорону від 09.11.2004 та завдало Івано-Франківській квартирно-експлуатаційній частині району збитків в сумі 40419 грн., право на відшкодування яких позивач має відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22, п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України.
Судом встановлено, що на час укладення договору про охорону від 09.11.2004 діяв наказ Головної служби державної охорони при Міністерстві внутрішніх справ України № 52 від 04.05.1995 "Про затвердження Типових договорів на охорону об"єктів та квартир громадян підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України". Даним наказом до істотних умов договорів охорони віднесено підстави та умови відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов"язань.
Проте договором про охорону від 09.11.2004 не передбачено умов, які є істотними для дано виду договорів.
Варто відзначити неодноразові посилання представників позивача на окремі положення Цивільного кодексу України про підтвердження вини відповідача. Однак згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Нормами ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 236 ЦК України моментом недійсності нікчемного правочину є момент його вчинення.
Суд звертає увагу на те, що загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначені ст. 1166 ЦК України відповідно до якої, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 22 ЦК України та ч. 1 ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.
Судом взято до уваги, що в діях Надвірнянської районної державної адміністрації відсутні протиправна поведінка, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та збитками, вина та сам факт заподіяння відповідачем збитків.
У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За наведених обставин суд приходить до висновку, про безпідставність та недоведеність позовних вимог, відсутність правових підстав для задоволення позову, тому в позові слід відмовити.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного керуючись до ст.ст. 8, 124 Конституції України, 22, 33, 34, 43, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
в позові Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району до Надвірнянської районної державної адміністрації про зобов"язання відшкодувати збитки з недостачі будівлі в сумі 40419 грн. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.04.16
Суддя Деделюк Б.В.