Справа № 450/1711/15 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.
Провадження № 22-ц/783/2650/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: 27
14 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого Тропак О.В.,
суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,
за участю секретаря Іванової О.О.,
з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про повернення боргу за договором позики,-
16 липня 2015 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про повернення боргу за договором позики, покликаючись на те, що між нею та відповідачем 31 грудня 2014 року були укладені два договори позики. Згідно першого договору ОСОБА_4 отримав від позивачки у борг позику в сумі 3331 ( три тисячі триста тридцять один) англійський фунт стерлінгів, що еквівалентно до курсу НБУ станом на 10.07.2014 р. становить 112105, 46 грн. Дана позика була надана під 12% річних , про даний факт було обумовлено усно, і в розписці чітко зазначено, що позика є відсотковою. Згідно даного договору ОСОБА_4 зобов'язувався повернути борг в термін до 01.03.2015 року. Згідно другого договору ОСОБА_4 отримав від позивачки в борг гроші у сумі 390763 (триста дев'яносто тисяч сімсот шістдесят три) гривні, 18936 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять шість) доларів США, що еквівалентно до курсу НБУ станом на 10.07.2014 р. становить 413 711,00 грн. та 870 (вісімсот сімдесят) євро, що еквівалентно до курсу НБУ станом на 10.07.2014 р. становить 21011,34 грн. У розписці було вказано, що дана позика теж відсоткова. А в усному порядку нею із відповідачем було домовлено, що відсоткова ставка буде аналогічною з банківськими кредитами. Відповідно, відсоткова ставка щодо суми взятої в гривнях під 24% річних, а відсоткова ставка щодо валютних сум під 12 % річних. Зазначену суму , ОСОБА_4 зобов'язувався повернути до 01.05.2015 року про що чітко вказав у розписці від 31.12.2014 року. Однак, в зазначені терміни, а саме згідно першого договору до 01.03.2015 року та по другому договорі до 01.05.2015 року ОСОБА_4 борг не повернув.
Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_5 просила суд стягнути з відповідача суму боргу: у гривнях - 390763 (триста дев'яносто тисяч сімсот шістдесят три) гривні; у валюті - 3331 ( три тисячі триста тридцять один) Англійський фунт стерлінгів, 18 936 ( вісімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять шість) Доларів США, 870 ( вісімсот сімдесят) Євро та суму відсотків за користування позикою за 13 місяців - 253561, 32 грн. Окрім цього, просила стягнути з відповідача суму понесених нею судових витрат.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року позов задоволено частково. Вирішено: стягнути із ОСОБА_4 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_5 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2) заборгованість за договором позики, що становить в розмірі 390763 грн. (триста дев'яносто тисяч сімсот шістдесят три гривні), відсотки за користування позикою в розмірі 109804, 40 грн (сто дев'ять тисяч вісімсот чотири гривні 40 коп.); 3331 (три тисячі триста тридцять один) Англійських фунтів стерлінгів; 18936 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять шість) Доларів США, 870 ( вісімсот сімдесят) Євро. Стягнуто судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3 897,20 грн. (три тисячі вісімсот дев'яносто сім гривень 20 коп.) та 500 (п'ятсот гривень) витрат на правову допомогу.
На рішення суду від 15 лютого 2016 року, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій покликається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам та матеріалам справи і не підтверджені доказами, тому просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову. На думку відповідача судом першої інстанції допущено порушення ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 533 ЦК України, які передбачають, що грошовою одиницею та способом розрахунків в Україні є гривня. Стверджує, що договору позики із позивачкою не укладав, доказів про такий договір позики в матеріалах справи немає, коштів від позивачки у позику не отримував, а представлені позивачкою копії «розписок» не підтверджують договору позики та його умов. Більше того, сама позивачка пояснила і підтвердила (у позові від липня 2015 року, у судових засіданнях 11.01.2016 року, 15.02.2016 року), що 31.12.2014 року, це дата «розписок», вона грошових коштів йому не передавала, а далі позивачка пояснює, що такі кошти вона йому передавала протягом 2009-2012 років, хоча не підтвердила, не пояснила і не довела, коли саме, в які дні, які суми, в якій валюті, на яких умовах, чим це підтверджується, тощо. Відтак, в силу положень ч. 1 ст. 1046 ЦК України відсутність передачі коштів свідчить, що між сторонами не було укладено договору позики. Вважає, що справжньою правовою природою цих правовідносин були відносини позивачки з товариством «Геліус», і скрізь відповідач, як директор товариства , в них виступав від імені товариства та в інтересах товариства, а не як приватна особа, тому позов до нього , як до приватної особи, є неправомірним. Відповідач припускає, що оспорювані розписки він , як директор ТзОВ «Геліус» міг сприймати, як можливий борг товариства перед позивачкою. Окрім того, відповідач просить суд застосувати пропуск строку позовної давності, як одну з підстав для відмови в задоволенні позову, так як позивачка підтвердила, що фактично вона провела самочинні дії у 2009-2012 роках.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з наступних мотивів.
Позивач просила стягнути з відповідача відсотки за користування позиками за 13 місяців. Оскаржуваним рішенням стягнуто відсотки за користування позикою, наданою у національній валюті України у сумі 390763 гривні, у розмірі 109804 грн 40 коп, а у стягненні відсотків за користування позикою наданою у іноземній валюті, рішенням суду першої інстанції відмовлено і в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами наданими у іноземній валюті , судове рішення не оскаржується.
У рішенні суду першої інстанції зазначено, що враховуючи розмір облікової ставки Національного банку за час прострочення , що становить у розмірі 25,31 % річних, термін прострочення 13 місяців, розмір відсотків становить 109804,40 грн ( 390763* 25,31%).
Оскільки позивачем не заявлялися вимоги про застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов»язання, а заявлялися вимоги , що ґрунтувалися на положеннях ч. 1 ст. 1048 ЦК України, то колегія суддів вважає, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення міститься необґрунтоване посилання на те, що виплата процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ є санкцією за порушення зобов»язання, а не - платою за користування позикою.
У зв»язку з цим є необхідність у визначенні розміру відсотків за користування позикою у грошовому виразі за заявлений позивачем період, а саме за 13 місяців, який включає період з 01.12.2015 року по 31.01.2016 року.
Згідно даних Національного банку облікова ставка за вищевказаний період була встановлена у наступних розмірах:
з 01.01.2015 року по 05.02.2015 року у розмірі 14%, з 06.02.2015 року по 03.03.2015 року у розмірі 19,5%, з 04.03.2015 року по по 27.08.2015 року у розмірі 30 %; з 28.08.2015 року по 24.09. 2015 року у розмірі 27 %, з 25.09. 2015 року по 31.12.2015 року у розмірі 22%, з 01.01.2016 року по 31.101.2016 року включно у розмірі 22%.
Розмір процентів за користування позикою становить за періоди:
з 01.01.2015 року по 05.02.2015 року 1,38% (14% : 365 днів * 36дн);
з 06.02.2015 року по 03.03.2015 року 1,39 (19,5%: 365 днів* 26 дн);
з 04.03.2015 року по 27.08.2015 року 14,55% (30% : 365 днів * 177 дн.);
з 28.08.2015 року по 24.09.2015 року 2,07 % (27: 365 днів * 28 дн.);
з 25.09.2015 року по 31.12.2015 року 5,91 % (22: 365 днів * 98 дн.).
Загальний розмірі процентів за користування позикою за 2015 рік складає 25,3%.
Розмір процентів за користування позикою за період з 01.01.2016 року по 31.12. 2015 року складає 1,86 % (22: 366 днів * 31 день).
Загальний розмір процентів за користування позикою за період з 01.01.2015 року по 31.01.2016 року, тобто за 13 місяців, складає 27,16%. (25,3 + 1,86).
Загальна сума процентів за користування позикою за період з 01.01.2015 року по 31. 01.2016 року (за 13 місяців) складає 106131,23 гривні (399763 * 27,16%).
Крім цього, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що оскаржене рішення ухвалено з порушенням положень ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 533 ЦК України, зважаючи на наступне.
У відповідності до ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом обов»язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.
У відповідності до ст. 524 ЦК України зобов»язання має бути виражене у грошовій одиниці ЦК України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній ваолюті.
У відповідності до ст. 533 ЦК України, грошове зобов»язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовоим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній івалюті при здійснення розрахунків на території України за зобов»язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відтак, оскільки сторони у спорі не мали ліцензії на здійснення операцій у валюті, суми боргу за договором позики , надані у іноземній валюті, підлягали стягненню у грошовій одиниці України - гривні із зазначенням еквіваленту іноземній валюті.
У відповідності до роз»яснень, наведених у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 « Про судове рішення у цивільній справі», згідно з частиною першою статті 192 ЦК (435-15) законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК ( 435-15, частина третя статті 533 ЦК (435-15); Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 ( 15-93) "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Крім цього , згідно правового позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79 цс 14 , аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192,533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов»язанння) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов»язання і його виконання є національна валюта України - гривня.
Виходячи з курсів іноземних валют, встановлених Національним банком України на 15.02.2016 року (день ухвалення судового рішення) по відношенню до національної валюти України:
3331 англійських фунтів стерлінгів є еквівалентними 126329,05 грн (33331* 37,925293);
870 євро є еквівалентними 25648,71 грн (870* 29,481228);
18936 доларів США є еквівалентними 495127,73 грн (18936 * 26,147430)
870 євро є еквівалентними 25648,71 грн (870* 29,481228).
Позов пред»явлено в загальному розмірі 1257383,99 грн ( 10011822,67 грн + 255561,32 грн).
Колегія суддів вважає, що загальний розмір позовних вимог, які підлягають до задоволення, складає суму 1143999 гривень 82 коп (390763 + 126329,15+ 25648,71 + 495127,73 + 106131,23).
Позивачем сплачено: судовий збір в загальному розмірі 3897,60 грн ( 243,60 + 243,60 + 3410,40), витрати на правову допомогу 500 гривень.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України , у зв»язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача належало стягнути на користь позивача:
3546,14 грн судового збору (1143999,82 * 3897,60 : 1257383,99);
454,91 грн (1143999,16 * 500 : 1257383,99).
Оскільки, апеляційний суд вважає, що проценти за користування позикою за 13 місяців повинні складати 106131,23 грн , а не 109804,40 грн як визначено судом першої інстанції, різниця в сторону зменшення становить 3673,17 грн, при зверненні з апеляційною скаргою відповідачеві належало сплатити судовий збір в розмірі 4019,40 (3654 * 1,1 = 4019,40), то зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача належало стягнути:
12 грн 91 коп судового збору (3673,17 * 4018,40 : 1143999,82);
1 грн 46 коп витрат на оплату правової допомоги (3673,17 * 454,91 : 1143999,82).
У зв»язку з вищенаведеним, та у відповідності до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, необхідно змінити розподіл судових витрат та стягнути з відповідача на користь позивача:
3533,23 грн судового збору ( 3546,14 мінус 12,91);
453,45 грн витрат на оплату правової допомоги ( 454,91 мінус 1,46).
Водночас, колегія суддів вважає такими, що не підлягають врахуванню доводи апеляційної скарги про , нібито, не укладення відповідачем договору позики із позивачкою, про відсутність у матеріалах справи доказів укладення договору позики, про не отримання відповідачем коштів у позику від позивачки, з покликанням на те, що представлені позивачкою копії «розписок» не підтверджують договору позики та його умов, оскільки у позовній заяві і у поясненнях , наданих у суді першої інстанції, позивачка зазначала, що 31 грудня 2014 року вона грошових коштів відповідачу не передавала, а передавала їх протягом 2009-2012 років, про те, що справжньою правовою природою правовідносин позивачки є її правовідносини з товариством «Геліус» в яких відповідач виступав як директор товариства «Геліус», а не як приватна особа, з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У відповідності до ст. 1047 ЦК України , договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У відповідност до ст. 1048 ЦК України, п озикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо:
1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;
2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
У відповідності до ч. 1ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно правового висновку Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс 13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов»язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором лише права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення , так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже слід вважати, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
У відповідності до ст. 1051 ЦК України , позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами у суді першої інстанції , відповідач , однак не пред»являв зустрічного позову, тобто не оспорював договорів позики з тих підстав, що грошові кошти насправді ним не були одержані від позикодавця , чи з тих підстав, що договори позики були укладені під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Заперечення відповідача та покликання на письмові пояснення дружини, сини і батька відповідача факту отримання відповідачем грошових коштів від позивача перед датою складання боргових розписок не спростовують.
У письмових запереченнях від 11.01.2016 року на позовну заяву (а. с. 86-90) відповідач визнавав факт отримання ним грошових коштів від позивачки до 31.12.2014 року, але стверджував , що ці кошти отримувалися і витрачалися на потреби товариства «Геліус», розписки він приймав як гарантію , як заставу від товариства бо діяв від товариства як його директор, не сприймав ці розписки як доказ позики, та вважав їх гарантією того, що кошти вкладені в їхній спільний бізнес.
Однак, відповідачем не доведено, що протягом 2009-2014 років позивач була співвласником товариства «Геліус» або працювала у цьому товаристві. На противагу цьому, позивач пояснювала, що із складу засновників товариства «Геліус» вона вийшла у 2004 року, а вже з 04.01.2005 року по 24.12.204 року працювала на посаді головного бухгалтера ТзОВ ВП «Координата» власником, керівником та єдиним учасником якого є відповідач.
Відтак, виходячи зі змісту розписок, колегія суддів вважає, що наявними у справі письмовими доказами було доведено факти передачі позивачем до 31.12.2014 року грошових коштів відповідачеві як фізичній особі (а не як директорові товариства «Геліус, оскільки в цих розписках не зазначено, що позика отримана відповідачем як директором товариства «Геліус», крім цього у розписках відсутня печатка вищезазначеного товариства), а також доведено факти одержання відповідачем як фізичною особою грошових коштів в позику, із зобов»язанням повернути позичені грошові кошти у визначені строки та сплатити проценти від позики .
Таким чином, розписками від 31.12.2014 року, складеними та підписаними відповідачем як фізичною особою та наданими ним позивачеві, оригінали яких станом на 14.04.2016 року знаходяться у позивача , що перевірено апеляційним судом у судовому засіданні, підтверджено факти укладення між позивачем і відповідачем двосторонніх правочинів, та водночас - факти укладення відповідачем односторонніх договорів, які за своєю правовою природою є договорами позики, на підставі яких у відповідача виникли всі обов»язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики та сплати процентів від позики за час користування нею, а позивач - набула законне право вимагати від відповідача повернення боргу та сплати процентів від позики.
Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум боргу в розмірах зазначених у розписках, і - процентів за користування позикою за заявлений позивачем період (за 13 місяців).
Водночас, колегія суддів не вбачає підстав для врахування доводів апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції наслідків пропуску строку позовної давності, та відмови у позові за пропуском строку позовної давності, оскільки вважає, що строк позовної давності, в межах заявлених позовних вимог, позивачем пропущено не було, зважаючи на наступні норми матеріального права, та враховуючи обставини, встановлені у справі.
У відповідності до ч. 1 ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов»язано його початок.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України , якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов»язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно розписки про позику англійських фунтів, строк їх повернення було визначено до 01.03.2015 року. Згідно розписки про позику гривні, доларів США та євро, строк їх повернення було визначено до 01.05.2015 року.
Відтак, відповідно, саме з 01.03.2015 року та з 01.05.2015 року, почався перебіг строку позовної давності за договорами позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зважаючи на те, що з цим позовом позивач звернулася до суду 16 липня 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, підстави для відмови у задоволенні позову за пропуском строку були відсутні, оскільки строк позовної давності не закінчився.
У відповідності до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду апеляційної скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, - скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позову та в частині розподілу судових витрат з підстав, передбачених п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, і ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, залишивши без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ч. 5 ст. 88 , п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року в частині часткового задоволення позову та в частині розподілу судових витрат - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) 1143999 (один мільйон сто сорок три тисячі дев»ятсот дев»яносто дев»ять) гривень 82 коп, в тому числі :
заборгованість за договором позики :
в розмірі 390763 (триста дев»яносто тисяч сімсот шістдесят три) гривні;
в розмірі 126329 (сто двадцять шість тисяч триста двадцять дев»ять) гривень 15 коп, що еквівалентно 3331 (три тисячі триста тридцять один) англійських фунтів стерлінгів;
в розмірі 25648 (двадцять п»ять тисяч шістсот сорок вісім) гривень 71 коп, що еквівалентно 870 (вісімсот сімдесят) євро;
в розмірі 495127 (чотириста дев»яносто п»ять тисяч сто двадцять сім) гривень 73 коп, що еквівалентно 18936 (вісімнадцять тисяч дев»ятсот тридцять шість) доларів США;
відсотки за користування позикою в розмірі 106131 (сто шість тисяч сто тридцять одна) гривні 23 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) понесені витрати по оплаті судового збору в розмірі 3533 (три тисячі п»ятсот тридцять три) гривні 23 коп та витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 453 (чотириста п»ятдесят три) гривні 45 коп.
В решті рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий Тропак О.В.
Судді: Приколота Т.І.
ОСОБА_6