04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" квітня 2016 р. Справа№ 910/23468/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Майданевича А.Г.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 06.04.2016 року,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року
у справі № 910/23468/15 (суддя - Пінчук В.І.)
за позовом публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» Білої Ірини Володимирівни
до товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг»
про стягнення 93 924,81 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року по справі № 910/23468/15 позов публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» Білої Ірини Володимирівни до товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» про стягнення 93 924,81 грн. - задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 05.11.2015 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року по справі № 910/23468/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2015 року вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Український Бізнес Банк» вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Позивач просив суд апеляційної інстанції в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ПАТ «Український Бізнес Банк» у судових засіданнях 16.03.2016 року та 06.04.2016 року надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів викладених у відзиві на скаргу та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 05.11.2015 року.
Представники ТОВ «Український лізинг» у судові засідання 16.03.2016 року та 06.04.2016 року не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. При цьому, від скаржника до суду надійшло клопотання в якому відповідач просив суд відкласти розгляд справи.
Так, ухвалою від 16.03.2016 року у зв'язку з неявкою представника скаржника розгляд справи було відкладено на 06.04.2016 року. Проте, скаржник у судове засідання не з'явився та подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням його представника у відрядженні.
Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, який просив суд відмовити у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки вважає, що скаржник навмисно затягує розгляд справи, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання та вважає за можливе розглянути справу, оскільки відповідач, про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь представника відповідача що не з'явився, у судовому засіданні 06.04.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення.
До того ж, у відповідності до ст. 22 ГПК України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Відрядження позивача та його представника не може бути належною підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи, що позивач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
З урахуванням викладених обставин, враховуючи що представник відповідача не з'явився на виклик суду 16.03.2016 року та 06.04.2016 року та той факт, що встановлений статтею 102 ГПК України строк розгляду справи добігає кінця, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням його представника у відрядженні задоволенню не підлягає.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
08.11.2013 року між публічним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» (далі - банк) та товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (далі - позичальник) було укладено Кредитний договір № 262/Ю.
Відповідно до умов вказаного договору, позивач, за наявності вільних грошових коштів, надає відповідачу у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 212114,00 грн. на придбання основних засобів та супутні витрати по ним на строк до 07.11.2015 року зі сплатою 20 (двадцяти) процентів річних. Проценти нараховуються за кожен календарний день за методом «факт/360», тобто для розрахунку використовується умовно 360 днів у році (п.1.1 договору).
Пунктом 2.1 кредитного договору № 262/Ю від 08.11.2013 року передбачено, що кредит, наданий за даним договором, забезпечується заставою.
Відповідно п. 4.1 вказаного договору, відповідач, під час користування кредитом зобов'язався дотримуватися принципів кредитування: строковості, зворотності, платності, цільового використання, забезпеченості.
Відповідно до п. 4.5 кредитного договору, позичальник зобов'язався погашати, наданий банком кредит, згідно з графіком погашення, що був викладений у додатку № 1 до кредитного договору, який є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно із п. 4.6 кредитного договору, боржник зобов'язався, що у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 кредитного договору, а саме - невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно з графіком погашення та/або не виконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 07.11.2015 року включно, сплачує банку проценти у розмірі 50 (п'ятдесят) процентів річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.
Відповідно до пункту 4.7 договору, позичальник зобов'язаний кошти у погашення будь-якої заборгованості за цим договором направляти на рахунок № 3739321973136 для розподілу у наступній послідовності: прострочена заборгованість за комісіями; прострочена заборгованість за процентами; прострочена заборгованість за кредитом; комісії, строк сплати яких настав; проценти, строк сплати яких настав; поточна заборгованість за кредитом.
Згідно п. 5.3 вказаного договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків, зокрема, у випадку недотримання умов цього договору.
Про намір дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення та повернення виданих кредитних коштів, сплати процентів, нарахованих за кредитом, комісій, неустойок і збитків, банк письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов'язаний протягом 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, сплатити проценти, комісії, неустойку, передбачені договором.
Пунктом 5.4 договору № 262/Ю від 08.11.2013 року передбачено, що банк має право у разі несвоєчасного повернення кредиту у строки, вказані у пункті 4.5 цього договору вимагати від позичальника сплатити банку штраф в розмірі 2% від суми заборгованості за основним боргом на дату пред'явлення вимоги.
Відповідно до пункту 5.10 кредитного договору, банк має право при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (пункти 4.2., 4.3., 4.5.) вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом.
У разі несвоєчасного повернення кредиту у строки, вказані у пунктах 4.5. цього договору, за вимогою банку позичальник сплачує банку штраф у розмірі 2 (два) процента від суми заборгованості за основним боргом на дату пред'явлення вимоги.
13.10.2014 року між банком та позичальником була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору. Відповідно до п.1.1 вказаної додаткової угоди, банк за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 212114,00 грн. на придбання основних засобів та супутні витрати по ним на строк з 08.11.2013 року до 07.11.2015 року зі сплатою:
- у період з 08.11.2013 року до 30.09.2014 року включно - 20% річних;
- у період з 01.10.2014 року до 07.11.2015 року включно - 15% річних.
Крім того, сторони передбачили, що відповідно до пункту 4.6 кредитного договору, позичальник зобов'язується у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 кредитного договору сплатити банку проценти у розмірі:
- у період з 08.11.2013 року до 30.09.2014 року включно - 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.
- починаючи з 01.10.2014 року - 15% річних на суму простроченої заборгованості до моменту погашення.
04.12.2014 року була укладена додаткова угода № 2, за якою були внесені зміни в кредитний договір та викладено пункт 4.12 у наступній редакції: «Позичальник зобов'язується забезпечити об'єм кредитових надходжень на поточний рахунок №26005032197310 відкритий у ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК», у сумі не менше 0 (нуль) гривень та 00 копійок впродовж кожного місяця, починаючи з листопада 2013 року».
З матеріалів справи також вбачається, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.04.2015 № 265 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення № 87 від 24.04.2015, яким з 24.04.2015 розпочато процедуру ліквідації Банку та призначено уповноважену особу Фонду на його ліквідацію.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 46 та п. 1 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку. Уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується.
У зв'язку з внесенням змін 16.07.2015 в Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які набули чинності 12.08.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення №155/10 від 25.08.2015 щодо підтвердження повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Білої Ірини Володимирівни.
Як зазначає позивач, він належним чином виконав умови кредитного договору, проте відповідач в порушення умов вказаного договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань. Станом на 28.08.2015 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором в розмірі 93 924,81 грн., з яких: сума заборгованості за основним боргом - 86458,58 грн.; сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 3170,01 грн.; заборгованість по сплаті пені в розмірі 3728,59 грн.; заборгованість за штрафами в розмірі 567,63 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу вимогу від 17.07.2015 року № 3788 щодо погашення заборгованості протягом 30 днів, але зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.
Так, у вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 93 924,81 грн.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року по справі № 910/23468/15 позов ПАТ «Український Бізнес Банк» до ТОВ «Український лізинг» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено повністю.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини 2 цієї ж статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 5 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Вказана норма також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов договору позивачем видано товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» грошові кошти, що підтверджується меморіальним ордером № 260_4 від 08.11.2013 року.
Натомість в порушення умов кредитного договору та норм чинного законодавства України, позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо сплати кредиту та відсотків за користування кредитом. Так, як вірно зазначив місцевий господарський суд, що перевірено судом апеляційної інстанції, заборгованість відповідача за кредитним договором, складається із заборгованості за основним боргом у розмірі 86458,58 грн., простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 3170,01 грн. Вказана заборгованість відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується матеріалами справи. Зокрема детальним розрахунком заборгованості, наданим позивачем, випискою з банківського рахунка відповідача, а тому вказана позовна вимога правомірно була задоволена судом.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відповідачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження повернення товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» публічному акціонерному товариству «Український Бізнес Банк» грошових коштів за договором про надання кредиту № 262/Ю від 08.11.2013 року та не надано доказів сплати процентів за користування такими кредитними коштами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 5.10 кредитного договору, банк має право при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (пункти 4.2., 4.3., 4.5.) вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом.
Відповідно до пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року за №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Так, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку пені та штрафу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обгрунтованим, а тому, місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 3728,59 грн. та штраф в розмірі 567,63 грн.
Таким чином, враховуючи вищезазначене та те, що ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, відповідачем не було надано суду доказів сплати заборгованості зі сплати кредиту, процентів за користування кредитом та нарахованої пені у встановлені договором строки та обсягах, судова колегія вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідач не навів суду підстав для звільнення його від зазначеного обов'язку, обставини, зазначені позивачем у позовній заяві не спростував.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року у справі № 910/23468/15 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року у справі № 910/23468/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/23468/15 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.І. Лобань
Судді А.Г. Майданевич
Р.В. Федорчук
Дата підписання 11.04.2016 року