"11" квітня 2016 р.Справа № 916/5142/15
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;
до відповідача: Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області
про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 1525 від 28.08.2015р.;
від відповідача: Буран А.В. - довіреність від 19.01.2016р.
Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, в якій просить суд визнати недійсною додаткову угоду від 20.02.2013р. до договору оренди землі від 06.04.2007р., який зареєстровано у Біляївському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр державного земельного кадастру" за № 04.06.516.00006.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 06.04.2007р. між ним та Дачненською сільською радою Біляївського району Одеської області було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,22 га для розташування об'єкту торгівлі та послуг.
Позивач вказує, що складена на момент укладення договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, від розміру якої обчислювалася орендна плата, становила 27 682,63 грн.
При цьому зазначає, що відповідач, мотивуючи необхідність підвищення розміру орендної плати у зв'язку із підвищенням ставок оренди і врахуванням коефіцієнтів індексації, фактично, нав'язав йому підписання додаткової угоди до зазначеного договору оренди землі.
ФОП ОСОБА_1 у поданому позові зазначає, що відповідно до змісту вказаної угоди, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 608 549,58 грн., вартість якої з моменту підписання договору зросла в 22 рази.
Позивач вказує, що згідно п. 2 вказаної угоди орендна плата вноситься орендарем на підставі витягу з технічної документації відповідача про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 02.09.2010р., відтак, зауважує, оспорювана додаткова угода була складена з використанням витягу, отриманого за 3 роки до її підписання- 20.02.2013р.
Крім того, позивач наполягає на відсутності відповідного рішення Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області щодо скасування попередньої нормативно-грошової оцінки земель та затвердження нової, а також на відсутності реєстрації додаткової угоди, що є підставою для визнання її недійсною.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.12.2015р. (суддя Демешин О.А.) було порушено провадження у справі №916/5142/15 із призначенням справи до розгляду в засіданні суду.
26.01.2016р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній зазначає, що з огляду на прийняття ним 15.12.2009р. рішення № 1555-V „Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель с.Дачне", виникла необхідність у перегляді розміру орендної плати, встановленої в договорі від 06.04.2007р., зміна розміру якої передбачена і умовами п. 11 договору.
Як вказує відповідач, 30.08.2010р. ним на адресу позивача було направлено повідомлення про необхідність внесення відповідних змін до договору та рекомендовано отримати довідку у відділі Держкомзему у Біляївському районі про нормативно-грошову оцінку землі, а також укласти додаткову угоду до договору та розробити реєстраційну справу.
Згодом, після надання ФОП ОСОБА_1 відповідного витягу на розгляд Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області було винесено питання щодо укладення додаткової угоди до договору, за результатами розгляду якого 02.02.2011р. радою було прийнято рішення № 61- VІ „Про укладання додаткової угоди до договору оренди землі, укладеного між Дачненською сільською радою та ФОП ОСОБА_1.".
Відповідач вказує, що згідно зазначеного рішення було встановлено оренду плату у розмірі 5% в рік від нормативно-грошової оцінки земель населеного пункту с. Дачне, чим, фактично, було зменшено навантаження на підприємця (малого бізнесу) щодо сплати орендної плати за землю.
При цьому відповідач наголошує, що оспорювана угода була укладена на підставі рішення Дачненської сільської ради, яка є органом місцевого самоврядування, що розпоряджається належними йому землями.
Відповідач у поданому відзиві вказує на відсутність з його сторони жодних порушень щодо оформлення оспорюваної додаткової угоди до договору, та вважає, що доводи позивача, викладені у позові, свідчать про переоцінку ним на власний розсуд норм чинного законодавства, яка направлена на уникнення від виконання покладених на нього обов'язків, взятих згідно договору.
Ухвалою суду від 18.02.2016р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача було продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи було призначено на 10.03.2016р.
Розпорядженням виконуючого обов'язки керівника апарату суду від 02.03.2016р., приймаючи до уваги перебування судді Демешина О.А. з 24.02.2016р. на тривалому лікарняному, що може мати наслідком порушення строку розгляду справи, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 916/5142/15, за результами якого дану справу розподілено судді господарського суду Одеської області Щавинській Ю.М.
Ухвалою суду від 09.03.2016р. справу № 916/5142/15 суддею Щавинською Ю.М. прийнято до свого провадження із призначенням розгляду в засіданні суду 06.04.2016р.
Ухвалою суду від 16.03.2016р. з огляду на те, що суддя Щавинська Ю.М. в період з 05.04.2016 року по 07.04.2016 року перебуватиме у відрядженні, розгляд справи № 916/5142/15 було призначено на 11.04.2016р.
У судове засідання 11.04.2016р. з'явився представник позивача, який під час розгляду справи по суті в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в свою чергу заперечував проти задоволення позову, наполягав на відмові у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов, а також зазначив, що оспорювана угода є, фактично, неукладеною у зв'язку з відсутністю державної реєстрації.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані в ході розгляду справи,, проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку господарський суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів фізичних осіб-підприємців.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, фізичні особи-підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Аналізуючи доводи позивача про недійсність додаткової угоди від 20.02.2013р. до договору оренди землі від 06.04.2007р. як такої, що укладена з порушенням норм чинного законодавства, суд зазначає наступне.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди
Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2007р. між Дачненською сільською радою Біляївського району Одеської області (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди землі, який 06.04.2007р. було зареєстровано у Біляївському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр державного земельного кадастру" за № 04.06.516.00006 (а.с.7-10).
Згідно предмету вказаного договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку землі житлової та громадської забудови, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 2 вказаного договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,220 га, в тому числі 0,066 га забудовані землі. 0,154 га під проїздами, проходами та площадками. Згідно п. 4 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 27 682,63 грн.
Приписами п. 8 договору сторони погодили, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 2 768,26 грн. в рік.
Водночас, п. 11 договору встановлено, що розмір орендної плати переглядається один раз у два роки у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами;
- в інших випадках, передбачених законом.
Договір укладений на 25 років (п.7 договору).
Як встановлено судом, позивач 18.01.2011р. звернувся до Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області з листом (а.с.34), згідно якого у зв'язку із значним збільшенням грошової оцінки земельної ділянки та важким фінансовим становищем просив зменшити орендну плату за земельну ділянку до розміру 5 % від її нормативно-грошової оцінки.
До вказаного листа позивачем було додано копію відповідного витягу про нормативно-грошову оцінку.
20.02.2013р. між сторонами до вищевказаного договору було укладено додаткову угоду (а.с.14), згідно до якої п. 4 договору було викладено у такій редакції: 4. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 608 549,58 грн. з врахуванням коефіцієнтів індексації станом на 02.09.2010р.
П. 8 договору викладений у наступній редакції: 8. Орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 5 % від нормативно-грошової оцінки, що становить 30 427,48 грн. на рік, відповідно до рішення Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області від 02.02.2011р. № 61-VІ, витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 02.09.2010р. з урахування коефіцієнтів індексації станом на 02.09.2010р.
П. 10 договору згідно додаткової угоди від 20.02.2013р. викладено у такому змісті: 10. Орендна плата вноситься Орендарем в такі строки: щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати на р/р ВДК у Біляївському районі Одеської області № 33214815700120 в банку УДК в Одеській області, код платежу 13050500, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним.
Як слідує з вказаної угоди, то вона була підписана з боку позивача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ним особисто, з боку відповідача - Дачненським сільським головою ОСОБА_4. При цьому, оскільки вказану угоду було укладено, фактично, з врахуванням пропозиції позивача про встановлення зменшеної орендної ставки та з врахуванням наданого ним витягу, з вищенаведеного вбачається, що сторони у належній формі досягли згоди щодо умов, які містяться в змісті додаткової угоди.
При цьому доводи позивача щодо не проведення нормативно-грошової оцінки не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються наявним в матеріалах справи рішенням від 15.12.2009р. за №1555-V „Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель с. Дачне" (а.с.26).
Щодо твердження позивача відносно того, що оспорювана угода в порушення вимог чинного законодавства не є зареєстрованою, що має наслідком її недійсність, суд зазначає, що, дійсно, нормами ст.18 Закону України „Про оренду землі", які діяли на момент укладення договору оренди землі було встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Крім того, вказаний закон містив ст. 20, згідно якої укладений договір оренди землі підлягав державній реєстрації.
Водночас, станом на час укладення додаткової угоди до договору (20.02.2013р.) вказані статті, згідно із Законом України від 11.02.2010р. №1878-VI було виключено, що спростовує доводи позивача як щодо недійсності угоди, так і щодо ненабрання нею чинності.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області від 02.02.2011р. № VІ „Про укладання додаткової угоди до договору оренди землі, укладеного між вказаною радою та ФОП ОСОБА_1." (а.с.16), обов'язок розроблення реєстраційної справи та укладення додаткової угоди, що, за думкою суду, включає і її реєстрацію, було покладено саме на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1
За викладених вище обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди від 20.02.2013р. до договору оренди землі від 06.04.2007р., є необґрунтованими, у зв'язку із чим задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою в позові, обов'язок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору, на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України, на відповідача не покладається.
Керуючись ст. ст. 44, 49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 18 квітня 2016 р.
Суддя Ю.М. Щавинська