"11" квітня 2016 р.Справа № 8/5/5022-338/2012(6/55/5022-790/2011)
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гирили І.М.
розглянув справу
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці", вул. Тернопільська, 3, м. Ланівці, Лановецький район, Тернопільська область, 47400
про стягнення заборгованості
За участі представників:
Позивача: Котиса В.Я. - адвоката, ордер №960 від 02.06.2011 р.
Відповідача: Власюка Р.В. - представника, довіреність №3 від 04.01.2016 р.
В попередніх судових засіданнях представникам сторін роз'яснювались процесуальні права та обов'язки передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи:
06.06.2011р. фізична особа - підприємець ОСОБА_1, надалі -позивач, звернувся до господарського суд Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці", надалі - відповідач, про стягнення 27 377, 50 грн заборгованості за поставлену продукцію, 80 803,60 грн відсотків за користування кредитом, 13 972,62 грн інфляційних нарахувань, 4 301, 37 грн 3% річних та 13 500 грн витрат на оплату послуг адвоката (з врахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог № 19/07/11 від 19.07.2011 р.).
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.07.2011 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 р., позовні вимоги, задоволено. Стягнуто з відповідача на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1: 27377,50 грн основного боргу, 80 803,60 грн відсотків за користування кредитом, 13 972,62 грн інфляційних нарахувань, 4 301, 37 грн 3% річних, 1 264, 55 грн держмита, 220, 94 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 9 000 грн витрат на оплату послуг адвоката.
Постановою Вищого господарського суду України від 10 квітня 2012 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці" задоволено, рішення господарського суду Тернопільської області від 25.07.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2012 року скасовано, справу № 6/55/5022-790/2011 направлено на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.
Розпорядженням голови господарського суду Тернопільської області від 26.04.2012 р. справу № 6/55/5022-790/2011 за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2 до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці", м. Ланівці, Лановецький район, Тернопільська область про стягнення заборгованості передано на розгляд судді Гирилі І. М.
Ухвалою господарського суду від 27.04.2012 р. справу № 6/55/5022-790/2011 прийнято до провадження суддею Гирилою І. М., присвоєно справі №8/5/5022-338/2012(6/55/5022-790/2011), судове засідання призначено на 16:10 год. 14.05.2012 р. В порядку ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 14.05.2012 р., оголошувалась перерва до 10:00 год. 30.05.2012 р.
Ухвалою суду від 30.05.2012 р., в порядку ч.1 ст. 79 ГПК України, провадження у справі №8/5/5022-338/2012(6/55/5022-790/2011) зупинено до прийняття кінцевого рішення та набрання ним законної сили у справі № 1-52/11 по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя с. Великі Дедеркали Шумського району Тернопільської області за ч. 1, 2 ст. 229 КК України, яка розглядалась Кременецьким районним судом. Також, було зобов'язано сторони повідомити про закінчення провадження у кримінальній справі №1-52/11, долучивши відповідний судовий акт, що набрав законної сили.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 22.03.2016 р. провадження у справі №8/5/5022-338/2012(6/55/5022-790/2011) поновлено та судове засідання було призначено на 12:00 год. 31.03.2016 р. В порядку ч. 3 ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 31.03.2016 р. оголошено перерву до 15:10 год. 11.04.2016 р., з викладених у відповідному формулярі (протоколі) судового засідання підстав, про що повноважних представників сторін повідомлено під розписку (в матеріалах справи).
В судове засідання 11.04.2016 р. повноважний представник позивача прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та посилаючись на наявні в матеріалах справи документи. Просить суд врахувати, що факт поставки товару відповідачу згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. підтверджено належними доказами та відповідачем не заперечено. Поряд із цим, жодних доказів, які б свідчили про поставку неякісної продукції відповідачем не надано. Окрім того, зазначає, що сертифікат якості продукції було надано відповідачу в момент передачі останньої.
Повноважний представник відповідача в судове засідання 11.04.2016 р. прибув. Позовні вимоги не визнає, в задоволенні позову просить відмовити з підстав, викладених ним у відзиві на позов від 11.04.2016 р. (вх. №8383). Стверджує, що розрахунок за поставлену продукцію відповідач провів в повному обсязі. 22.07.2009 р. директор ТОВ "Агро-Ланівці" надсилав позивачу лист щодо якості поставлених препаратів та можливості прибуття за адресою підприємства для комісійного визначення дієвої якості та придатності поставленого товару. Окрім того, стверджує, що сертифікати якості на поставлену продукцію позивачем на вимогу відповідача не надано, а в матеріалах справи відсутні докази їх отримання від ФОП ОСОБА_1
Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні доводи та пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:
01.04.2009 р. між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, як Постачальником, з однієї сторони, та ТзОВ "Агро-Ланівці", як Покупцем, з іншої сторони, укладено договір №129 поставки продукції на умовах товарного кредиту (надалі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця матеріально - технічні ресурси (продукцію), а саме: засоби захисту рослин: гранстар на суму 22 477,50 грн та раксіл на суму 4860 грн., а Покупець - прийняти Продукцію та оплатити її вартість на умовах даного Договору. Договір укладено на умовах товарного кредиту (п.п. 1.1, 1.3 Договору).
Відповідно до п. 4.2 Договору, кінцевий розрахунок за поставлену на умовах товарного кредиту Продукцію здійснюється до 01.09.2009 року.
П. п. 5.3, 5.4 Договору встановлено, що передача -приймання Продукції здійснюється сторонами супровідними документами (товарні накладні, податкові накладні/сертифікати якості). Всі ризики втрати Продукції переходять від Постачальника до Покупця в момент передачі продукції. Продукція вважається прийнятою по кількості згідно товарних накладних, а по якості - згідно сертифікату якості.
Зобов'язання покупця у відповідності з п.п. 4.2 та 4.3 даного Договору забезпечується на підставі накладної № 120 (п. 7.1 Договору).
Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання (п. 7.1 Договору).
У відповідності п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно ст. 11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.
В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу вимог ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В судовому засіданні встановлено, що на виконання умов укладеного Договору, позивач, згідно накладної № 120 від 01.04.2009р., передав, а відповідач, на підставі довіреності №1 від 01.04.2009р., виданої ТОВ "Агро-Ланівці" на ім'я ОСОБА_4, одержав обумовлену в Договорі продукцію на загальну суму 27 337,50 грн, а саме: засоби захисту рослин: гранстар в кількості 18,5 кг на суму 22 477,50 грн та раксіл в кількості 20 л на суму 4 860 грн (а.с. 11-12).
Як вже зазначалось вище, згідно п. 4.2 р. 4 Договору, кінцевий розрахунок за поставлену на умовах товарного кредиту Продукцію відповідач повинен був здійснити до 01.09.2009 року.
П. 4.3 р. 4 Договору сторони встановили, що за користування товарним кредитом Покупець виплачує Постачальнику процентну ставку в розмірі 0,5% від вартості неоплаченої продукції за кожен день. Процентна ставка нараховується в кінці кожного місяця користування товарним кредитом з моменту фактичного отримання Покупцем продукції до моменту повного розрахунку за нього з постачальником.
Оплата процентної ставки за товарний кредит провадиться щомісячно. У випадку часткової оплати в першочерговому порядку проводиться розрахунок процентної ставки (п. 4.4 р. 4 Договору).
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання по оплаті вартості отриманої продукції відповідачем виконані з порушенням встановленого Договором строку. Зокрема, розрахунок за отриманий згідно накладної № 120 від 01.04.2009 р. товар відповідачем здійснено наступним чином: 10.12.2009 р. згідно платіжного доручення №766 сплачено 7 337,50 грн, 25.02.2010 р. згідно платіжного доручення №36 - 5 000 грн та 02.11.2010 р. згідно платіжного доручення №308 - 15 000 грн.
Враховуючи, що вказані вище грошові кошти перераховані відповідачем з порушенням строків, визначених п. 4.2 Договору, позивачем, за період з 02.04.2009 р. по 31.05.2011 р. нараховано відсотки за користування товарним кредитом в загальній сумі 108 181,13 грн. При цьому, сплачені відповідачем згідно наведених вище платіжних доручень грошові кошти в загальній сумі 27 337,50 грн, на підставі п. 4.4 Договору, зараховані в рахунок часткового погашення відсотків за користування наданим товарним кредитом. Відтак, станом на 31.05.2011 р. заборгованість відповідача по сплаті відсотків за користування товарним кредитом становить 80 803,63 грн.
Згідно зі ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.
Ст. 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Право передбачити в договорі обов'язок сплати відсотків за користування товарним кредитом надано сторонам вказаними вище нормами ЦК України, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, в силу якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідач факт отримання продукції на підставі Договору №129 згідно накладної № 120 від 01.04.2009 р. на загальну суму 27 337,50 грн, сплату згідно платіжних доручень №766 від 10.12.2009 р. 7 337,50 грн, № 36 від 25.02.2010 р. 5 000 грн та №308 від 02.11.2010 р. 15 000 грн не заперечує. Поряд із цим, стверджує, що позивачем не виконано умов договору в частині його обов'язку щодо передачі одночасно із товаром сертифікатів їх якості та встановлення експертами в межах кримінальної справи факту реалізації йому контрафактного (підробного) товару.
Слід зазначити, що переглядаючи рішення господарського суду Тернопільської області від 25.07.2011 р. та постанову апеляційної інстанції від 11.10.2011 р. у даній справі в касаційному порядку Вищий господарський суд України у своїй Постанові від 10.04.2012 р. вказав, що під час нового розгляду даної справи необхідно вичерпно з'ясувати обставини щодо якості переданого продавцем покупцеві товару та, відповідно, наявності обов'язку у покупця його оплатити, невиконання позивачем обов'язку передачі сертифікатів якості на товар, наявності кримінальної справи за фактом реалізації ним контрафактного (підборного) товару та обов'язку відповідача оплатити проданий товар на умовах товарного кредиту.
Відповідно до статті 111-12 ГПК України, вказівки, що міститься у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
З метою забезпечення всебічного та об'єктивного розгляду справи, виконання зазначених у Постанові ВГС України від 10.04.2012 р. вказівок, зважаючи на наявність кримінальної справи, порушеної за ст. 229 ч.ч.1, 2 КК України за фактом реалізації позивачем, в т.ч. відповідачу на підставі накладної № 120 від 01.04.2009 р., фальсифікованої продукції, беручи до уваги, що в межах кримінальної справи № 1-52/11 судом досліджувався не лише факт поставки позивачем згідно договору поставки продукції на умовах товарного кредиту № 129 на підставі накладної № 120 від 01.04.2009р. відповідачу товару на суму 27 337,50 грн, а й розглядався цивільний позов ТОВ "Агро - Ланівці" про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства матеріальної шкоди за поставлений фальсифікований товар в сумі 31 387,50 грн, в т.ч.: 27 337,50 грн - сума коштів, сплачена позивачу у даній справі відповідачем за отриманий у нього згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. товар, ухвалою суду від 30.05.2012 р. провадження у справі №8/5/5022-338/2012(6/55-790/2011) було зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України.
Слід зазначити, що кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1-2 ст. 229 КК України, судами розглядалась неодноразово. Так, вироком Кременецького районного суду від 06.11.2015 р. ОСОБА_1 визнано не винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1-2 ст. 229 КК України, та постановлено виправдати його у зв'язку із відсутністю в його діянні складу злочину; в задоволенні цивільного позову ТОВ "Агро-Ланівці" на суму 31 387,50 грн відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10.02.2016 р., яка набрала законної сили 10.02.2016 р., апеляційні скарги державного обвинувача прокурора прокуратури Кременецького району Табачука О.М. та директора ТОВ "Агро-Ланівці" ОСОБА_6 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 06.11.2015 р. залишено без задоволення; на підставі ст. 365 КПК України (в редакції 1960 р.) мотивувальну частину вироку змінено, виключивши з неї посилання суду про відмову у задоволенні цивільних позовів ТОВ "Дюпон Україна" на суму 97 666,62 грн, "Байєр АГ" на суму 16 495,80 грн, ТОВ "Агро-Ланівці" на суму 31 387,50 грн; в іншій частині вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 06.11.2015 р. відносно ОСОБА_1 залишено без змін. При цьому, цивільним позивачам роз'яснено право на подання цивільного позову про стягнення заподіяної шкоди.
Таким чином, в межах кримінальної справи факт поставки позивачем на підставі договору №129 згідно накладної № 120 від 01.04.2009 р. фальсифікованої продукції відповідачу, як і факт завдання останньому матеріальної шкоди за поставлений згідно даної накладної фальсифікований, за твердженням відповідача, товар не встановлено.
Висновки експерта №1-127/11 від 08.02.2011 р. та №1-124/11 від 16.02.2011 р. також не можуть бути прийняті та розцінені судом як належні докази поставки позивачем згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. неякісної продукції, оскільки експертні дослідження проводились у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій та, відповідно, висновків щодо якості поставленого товару не містять.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу приписів ст. ст. 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до положень статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
За змістом ч. 4 ст. 673 ЦК України якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.
Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 675 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 622 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
В ч. 1 ст. 268 ГК України вказано, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.
Ч. 2 ст. 622 ЦК України передбачено, що продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
П. 3.1 р. 3 Договору сторони передбачили, що якість поставленої продукції повинна відповідати Сертифікату якості. У випадку поставки продукції, яка не відповідає Сертифікату якості, Покупець письмово повідомляє про це Постачальника. Якщо протягом 30 днів з дня отримання продукції Покупцем не виставлена претензія Постачальнику, то така Продукція вважається прийнятою. Невідповідність якості Продукції повинна бути підтверджена Актом експертизи спеціалізованої установи чи організації.
Правові наслідки передання товару неналежної якості передбачені ст. 678 ЦК України. Зокрема, Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Зазначена норма кореспондується із приписом ч. 5 ст. 268 ГК України згідно якої, у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.
В судовому засіданні встановлено, що у встановлений Договором строк із відповідною претензією щодо якості продукції відповідач не звертався, акт експертизи спеціалізованої установи чи організації, який би містив висновок щодо якості поставленої позивачем продукції на підставі Договору №129 згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. відсутній. Доказів відмови від договору, звернення до постачальника з вимогою про повернення сплаченої за товар грошової суми чи заміни товару відповідачем також не надано.
Лист ТОВ "Агро-Ланівці" б/н від 22.07.2009 р. не може бути розцінений судом як належний доказ, який свідчить про звернення до позивача з претензіями щодо якості товару, оскільки докази надіслання останнього на адресу ФОП ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні. Натомість проведені товариством оплати 10.12.2009 р на суму 7 337,50 грн, 02.11.2010 р. на суму 15 000 грн та 25.02.2010 р. на суму 5 000 грн свідчать про те, що поставлена за Договором №129 згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. продукція є прийнятою Покупцем у відповідності до п. 3.1 Договору.
За даних обставин, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт отримання відповідачем на підставі Договору №129 згідно накладної №120 від позивача продукції, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 27 337, 50 грн заборгованості за поставлену продукцію, 80 803,60 грн відсотків за користування товарним кредитом є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають до задоволення (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи).
Судом враховано, що аналогічної правової позиції дотримується і Верховний суд України, зокрема, у постанові від 30.05.2011 р.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі наведеної норми, позивачем за період з 01.09.2009 р. по 31.05.2011 р. нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 4 301,37 грн та інфляційні нарахування в сумі 13 972,62 грн.
Розглянувши розрахунки позивача, суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", з врахуванням вартості переданого позивачем та отриманого відповідачем на підставі Договору №129 згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. товару, передбаченого умовами договору терміну здійснення розрахунку та здійснених відповідачем оплат, провів перерахунок заявлених до стягнення сум.
Згідно проведеного судом перерахунку, правомірними та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 142 грн 64 коп. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 158,73 грн є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Згідно проведеного судом перерахунку інфляційних нарахувань, правомірним за визначений позивачем період є нарахування останніх в сумі 14 376,07 грн. Разом з тим, враховуючи диспозитивність судового процесу, а також те, що суд позбавлений права вийти за межі позовних вимог, до стягнення підлягає сума інфляційних нарахувань визначена позивачем в розмірі 13 972 грн 62 коп. (проведений судом розрахунок в матеріалах справи).
При цьому, суд відзначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 13 500 грн витрат на правову допомогу.
Згідно зі ст. 44 ГПК України судові витрати складаються, зокрема, з сум, що підлягають сплаті за оплату послуг адвоката.
Положеннями ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України встановлено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Матеріали справи містять: договір про надання юридичних (адвокатських) послуг та правове обслуговування №01/01/11 від 01.01.2011 р. (а.с. 19, т. 1), ордер адвоката, виданий адвокатським об'єднанням "Тернопільська обласна колегія адвокатів", з доданням до нього витягу з договору від 01.01.2011 р. (а.с. 21, т.1), свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 511 від 20.06.2008 р. (а.с. 24, т. 1), акт виконаних робіт по Договору №01/01/11 від 01.01.2011 р. (а.с. 22, т.1), квитанція до прибуткового касового ордера №02 від 02.06.2011 р. на суму 13 500 грн згідно договору №01/01/11 та акту від 02.06.2011 р. (а.с. 23, т.1).
При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим з'їздом адвокатів України 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.
В п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, враховуючи предмет спору, суму позовних вимог, співрозмірність її з розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, складність справи, проаналізувавши проведену адвокатом роботу, в т.ч. участь останнього в усіх засіданнях суду першої інстанції, як під час первісного так і під час нового розгляду справи, а також його явку в засідання судів апеляційної та касаційної інстанції, суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення останньої в сумі 12 625,64 грн, що становить практично 10% від задоволеної судом суми позовних вимог.
В силу приписів ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача.
У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (правова позиція, викладена у п. 4.4 Постанови Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування розділу IV Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 р., з наступними змінами та доповненнями).
Таким чином, в силу приписів ст. ст. 44, 49 ГПК України, понесені позивачем при зверненні до суду з даним позовом витрати по сплаті державного мита в сумі 1 262,96 коп. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235,70 коп., підлягають відшкодуванню за рахунок позивача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Окрім того, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача понесені ним при зверненні із апеляційною та касаційною скаргою на рішення господарського суду Тернопільської області від 25.07.2011 р. у справі №6/55/5022-790/2011 витрати по сплаті державного мита в сумі 1,59 грн (проведений судом розрахунок - в матеріалах справи).
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 69, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці", вул. Тернопільська, 3, м. Ланівці, Лановецький район, Тернопільська область, ідентифікаційний код34039859, на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1:
- 27 337 грн 50 коп. - основного боргу;
- 80 803 грн 63 коп. - відсотків за користування товарним кредитом;
- 13 972 грн 62 коп. - інфляційних нарахувань;
- 4 142 грн 64 коп. - 3% річних;
- 1 262 грн 96 коп. державного мита;
- 235 грн 70 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
- 12 629 грн 64 коп. - витрат на оплату послуг адвоката.
3. В задоволенні решти частини позову відмовити.
4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці", вул. Тернопільська, 3, м. Ланівці, Лановецький район, Тернопільська область, ідентифікаційний код34039859, 1 грн 59 коп. в повернення державного мита.
3. Накази видати стягувачам після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).
5. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання), через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 18.04.2016 р.
Суддя І.М. Гирила