79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.04.2016р. Справа№ 914/4294/15
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-АгроІнвест», Жидачівський район смт. Гніздичів
про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу від 24.01.2013р. №732/01/13-В
ціна позову: 301180,88грн.
Представники:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-АгроІнвест» про стягнення 182241,65грн. боргу по оплаті лізингових платежів, 46661,04грн. пені, 4001,99грн. трьох відсотків річних, 39987,23грн. інфляційних втрат та 28288,97грн. штрафу. Ціна позову 301180,88грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2015р., справі присвоєно єдиний унікальний номер 914/4294/15 та визначено суддю для розгляду справи - суддя Березяк Н.Є.
Ухвалою Господарського суду Львівської області (суддя Березяк Н.Є.) по даній справі від 17.12.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду в судовому засіданні на 12.01.2016р.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Березяк Н.Є., за Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області від 12.02.2016р. №136 призначено справу №914/4294/15 до повторного автоматичного розподілу.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.02.2016р. справу передано до розгляду судді Фартушку Т.Б.
Ухвалою Господарського суду Львівської області (суддя Фартушок Т.Б.) від 15.02.2016р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10:10 год. 15.03.2016р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду по справі від 15.03.2016р. та від 01.04.2016р., в тому числі у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвал суду по справі.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 15.03.2016р. представнику Позивача забезпечено участь у судовому засіданні 01.04.2016р. в режимі відеоконференції. Проте, в судовому засіданні 01.04.2016р., яке проведено в режимі відеоконференції, представник Позивача участі не взяв.
В ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які направлені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38,59 ГПК України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, електронною поштою надіслав клопотання, у якому просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника Позивача за наявними у справі матеріалами.
Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.
Згідно ч. 1 ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Ухвали суду по даній справі надсилались Відповідачу за вказаною у позовній заяві адресою місцезнаходження Відповідача: 81740, Львівська область, Жидачівський район, смт.Гніздичів, вул.Січових Стрільців, 11.
З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 №1556/5 (з подальшими змінами).
Конверти з ухвалами Господарського суду Львівської області по даній справі скеровані Відповідачу, підтвердженням чого є витяги з реєстрів вихідної кореспонденції суду та повідомлення про вручення поштових відправлень із процесуальними документами суду із відміткою про їх отримання відповідальними особами Відповідача.
Крім того суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Також суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
З врахуванням вищенаведених доводів, в тому числі, беручи копії реєстрів поштових відправлень суду та інші наявні в матеріалах справи докази щодо пересилання Відповідачеві ухвал суду по даній справі, суд зазначає про повне виконання судом вимог ч.1 ст.64 та ст.87 ГПК України, а відтак, - приходить до висновків, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань по даній справі.
При цьому суд зазначає, що Відповідач повторно не забезпечив явку представника в судове засідання та не повідомив суд про причини неявки.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
24.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (надалі - Позивач, Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КПК-Агроінвест» (надалі - Відповідач, Лізингоодержувач) був укладений Договір фінансового лізингу № 732/01/13-В із додатковими угодами від 06.06.2013р. №1, від 04.04.2014р. №2, від 20.03.2015р. №3 (надалі - Договір), за умовами п.1.1 Загальних умов якого (Додаток №3 до Договору) Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, у тимчасове володіння та користування за плату майно (надалі - предмет лізингу), найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Специфікації (Додаток №2 до Договору), а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору, відповідно до Графіку платежів (Додаток № 1 до Договору).
Відповідно до ст.2 Загальних умов Договору, Відповідач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію) Лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі, згідно з Графіком внесення лізингових платежів (зі змінами згідно Додаткових угод), з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 8.4. Договору.
Згідно п.2.1 Загальних умов, Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків Лізингодавця.
Пунктом 2.4 Договору передбачено, що всі чергові лізингові платежі відповідач зобов'язаний оплачувати не пізніше дати, встановленої для їх оплати відповідно до графи 2 Графіка платежів в сумі, зазначеній у графі 6 Графіка платежів.
Відповідно до п.2.9. Загальних умов Договору, при надходженні коштів (лізингових платежів) від Лізингоодержувача, Сторони узгодили наступну черговість виконання Лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань за Договором:
- оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов'язань за Договором;
- оплата сум компенсації витрат, понесених Лізингодавцем та не відшкодованих Лізингоодержувачем;
- оплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди Лізингодавця;
- оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу;
- оплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди Лізингодавця;
- оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу.
У разі перерахування Лізингоодержувачем лізингових платежів за цим Договором в сумі, недостатній для повного виконання зобов'язань за Договором, та/або з порушенням зазначеної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від Лізингоодержувача кошти відповідно до вищевказаної черговості шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а Лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи цей Договір.
Відповідно до пункту 7.1.1 Загальних умов Договору, Сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач (відповідач) повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Пунктом 7.1.2 Загальних умов Договору, Сторони передбачили, що у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, крім пені, передбаченої п.7.1.1. Договору, Лізингоодержувач (відповідач) оплачує штраф, в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості.
Згідно п.8.4 Договору передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п.2.6. загальних умов - додаток №3 до Договору, а в п. 8.5. зафіксований Офіційний курс гривні до долару США на дату укладення Договору.
Пунктом 2.6 Загальних умов (Додаток № 3 до Договору) встановлено, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку.
Умовами пункту 11.2.1 Загальних умов Договору передбачено, що Лізингодавець має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від Договору та вилучити Предмет лізингу у випадку, коли Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів.
Згідно з п.11.6 Договору, датою розірвання Договору вважається дата фактичного повернення Предмета лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю або дата вилучення Предмета лізингу, шляхом підписання Акту повернення майна з фінансового лізингу.
Відповідно до п.11.8 Загальних умов Договору, вилучення Предмету лізингу та відмова (розірвання) від Договору, не звільняє відповідача від сплати всіх нарахованих, на момент вилучення та/або відмови (розірвання) від Договору, але не сплачених платежів, передбачених Договором, в тому числі не сплаченої суми штрафних санкцій та відшкодування завданих збитків, в тому числі витрат, пов'язаних з вилученням Предмета лізингу.
Специфікацією (Додатком №2 до Договору) Сторонами погоджено технічні характеристики Предмету лізингу - автомобіля марки МАЗ5516А8-336.
Взяті на себе договірні зобов'язання Позивач виконав належним чином, придбав та Актом прийому-передачі від 06.06.2013р. передав, а Відповідач прийняв в якості предмету лізингу автомобіль МАЗ5516А8-336 2013р. випуску. Вказаний акт підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
Позивач вказує на те, що Відповідач оплатив авансовий платіж та належним чином оплачував лізингові платежі в повному обсязі з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п.2.6 Загальних умов Договору, проте, з грудня 2014р. Відповідач припинив виконувати зобов'язання по оплаті згідно Договору. Отже, на думку Позивача, Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворився борг, котрий не був погашена Відповідачем добровільно.
Позивачем виставлялись Відповідачу рахунки на оплату Винагороди (комісії) Лізингодавця за від 08.12.2014р. №58293 за грудень 2014р. в сумі 48673,25грн., від 30.12.2014р. №63464 за січень 2015р. на суму 12654,84грн., від 06.02.2015р. №63592 за лютий 2015р. на суму 1445,46грн., від 06.03.2015р. №68969 за березень 2015р. на суму 18531,01грн., від 06.04.2015р. №74186 за квітень 2015р. на суму 18702,94грн., від 06.05.2015р. №79383 за травень 2015р. на суму 16960,04грн., від 06.05.2015р. №84356 за червень 2015р. на суму 16873,97грн., від 06.07.2015р. №89710 за липень 2015р. на суму 59008,27грн. та від 06.08.2015р. №95005 за серпень 2015р. на суму 20384,68грн.
У зв'язку із наявністю значного боргу та невиконанням умов укладеного між Сторонами Договору Позивач, керуючись ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п. 11.4. Договору, Листом від 20.08.2015р. вих.№1975-УПК повідомив Відповідача про відмову від Договору та повернення предмету лізингу. Лист був отриманий нарочно уповноваженою особою Відповідача (копія листа з підписом уповноваженої особи Відповідача про отримання додана до позовної заяви).
21.08.2015р. Відповідачем повернено Позивачу предмет лізингу, про що Сторони підписали Акт повернення майна з фінансового лізингу. Таким чином, Договір фінансового лізингу вважається розірваним з 21.08.2015р.
У зв'язку з вилученням предмета лізингу, право власності на предмет лізингу від Позивача до Відповідача не перейшло, а відтак, Позивач не заявляє до стягнення такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості майна, яке залишилося у власності Позивача.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 182241,65грн. боргу зі сплати лізингових платежів.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане в гривні. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За договором фінансового лізингу грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України - гривні, що відповідає чинним вимогам законодавства. При цьому коригування на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п.2.6. загальних умов (додаток № 3 до Договору) не протирічить нормам діючого законодавства.
Положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань. Наявність таких умов в Договорі обґрунтовує прагнення учасників правовідносин застрахувати себе від настання несприятливих-фінансових наслідків, пов'язаних з інфляційними процесами та закласти в умови договору можливість коригування його ціни.
Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 26.12.2007р. у справі №3-141г11 та судовій практиці Вищого господарського суду України по аналогічних справах. Зокрема, Вищий господарський суд України у Постанові від 08.12.2009р. по справі №12/1383 висловив чітку позицію, що оскільки грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів, виражене в грошовій одиниці України - гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства, його коригування на зміну курсу гривні до долара США на момент сплати є цілком законним.
Отже, сума валютного коригування розрахована за погодженою сторонами формулою, що наведено у Таблиці та у рахунках на оплату винагороди лізингодавця в частині комісії по валютному коригуванню, згідно формули в п.2.6 Загальних умов.
Так, у Постанові Верховного суду України від 04.07.2011р. вказано, що положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Також, Постановою Верховного суду України від 07.10.2014р. постановлено, що коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні відносно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Згідно із вимогами ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст.612 ЦК України.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 статті 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (Лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (Лізингоодержувачу) у користування майно, спеціально придбане Лізингодавцем, відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до п. 3 ч. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
У відповідності до ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», Лізингодавець (Позивач) має право стягувати з Лізингоодержувача (відповідача) прострочену заборгованість та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону та договору. Окрім того, пунктами 3 та 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що Лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених Договором фінансового лізингу або законодавством та вимагати розірвання Договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках. Також, право на дострокову відмову (розірвання) Лізингодавцем від Договору передбачено в пунктах 1 і 2 ст. 611, ст. 615 та ч. 2 ст. 598 ЦК України.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу за Договором; беручи до уваги те, що Відповідач своїм правом на подання відзиву чи контррозрахунку не скористався, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 182241,65грн. суми основного боргу за Договором підлягають до задоволення.
Щодо стягнення 46661,04грн. пені та 28288,97грн. штрафу.
Відповідно до пункту 7.1.1. Загальних умов Договору Сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач (відповідач) повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Пунктом 7.1.2. Загальних умов Договору Сторони передбачили, що у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, крім пені, передбаченої п.7.1.1 Договору, Лізингоодержувач (відповідач) оплачує штраф, в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення суми основного боргу, здійснивши перерахунок суми пені, яку належить стягнути з Відповідача на користь Позивача за порушення порядку та строку сплати лізингових платежів суд встановив, що позовні вимоги про стягнення 46661,04грн. пені підлягають до задоволення у повному обсязі.
Щодо стягнення 28288,97грн. штрафу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення порядку та строків виконання грошових зобов'язань зі сплати лізингових платежів свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі №6-2003цс15.
Відповідно до статті 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Відтак, в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 28288,97грн. штрафу за порушення порядку та строку сплати лізингових платежів більше, ніж на двадцять днів слід відмовити.
Щодо стягнення 4001,99грн. 3% річних та 39987,23грн. інфляційних втрат.
Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 4001,99грн. 3% річних та 39987,23грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення у повному обсязі.
При цьому суд зазначає, що внаслідок перевірки розміру інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір таких є більшим, аніж заявлено Позивачем до стягнення. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, в суду відсутні правові підстави до виходу за межі позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
12.04.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 18.04.2016р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача на користь Позивача 4093,38грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-3, 4-5, 4-7, 22, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85, 87, 111-28, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 627, 629, 806 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КПК-Агроінвест» (81740, Львівська область, Жидачівський район, смт.Гніздичів, вул.Січових Стрільців, буд.11; ідентифікаційний код 37291385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (04205, м.Київ, просп.Оболонський, буд.35-А, оф.301; ідентифікаційний код 37859096) 182241,65грн. суми основного боргу по сплаті лізингових платежів, 46661,04грн. пені, 4001,99грн. трьох відсотків річних, 39987,23грн. інфляційних втрат та 4093,37грн. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.