01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16 тел. 235-23-25
"12" квітня 2016 р. Справа № 911/957/16
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Лай-спеції”, м. Київ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Київська обл., м. Вишневе
про стягнення 7 381,06 гривень
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 01.03.2015)
від відповідача: не прибув
16.03.2016 Спільне українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю “Лай-спеції” (далі - СП ТОВ “Лай-спеції”/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1В./відповідач) про стягнення, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 7 381,06 гривень, з яких 5 834,79 грн боргу за поставлений товар згідно договору №ДГ-ЛС 00081 від 21.12.2015, 717,44 грн пені, та нарахованих у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України 111,39 грн інфляційних втрат та 717,44 грн плати за користування грошима.
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2016 порушено провадження у справі №911/957/16, розгляд справи призначено на 04.04.2016.
Водночас, відповідно до прохальної частини позовної заяви СП ТОВ “Лай-спеції” заявлено, з метою забезпечення позову, про накладення арешту на грошові кошти на рахунках відповідача та належне йому майно.
Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
З огляду вищезазначеного, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, з якими останній пов'язує застосування заходів до забезпечення позову у даній справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.
Ухвалою господарського суду Київської області від 04.04.2016 відкладено розгляд справи на 12.04.2016.
У судові засідання 04.04.2016 та 12.04.2016 представник відповідача не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд
21.12.2015 між СП ТОВ “Лай-спеції” (далі-продавець) та ФОП ОСОБА_1 (далі-покупець) було укладено договір ДГ-ЛС 00081 (далі-договір), відповідно до положень якого продавець зобов'язався поставляти, а покупець - приймати і вчасно оплачувати товар, вид, кількість, вартість, а також умови постачання яких визначаються відповідно до порядку, передбаченого положенням даного договору.
Відповідно до п. п. 3.1., 3.2., 4.1., 4.2. та 9.1. договору продавець буде поставляти товар покупцеві окремими партіями на базових умовах DDP (склад покупця в місці поставки - згідно замовлення покупця).
Кількість товару, що поставляється в складі кожної окремої партії, його вартість, буде визначатися відповідно до товаросупроводжувальних документів, що будуть оформлятися продавцем на постачання такої продукції.
Погоджена відповідно до цього договору вартість товару буде вказуватися в товаросупроводжувальних документах, що оформлюються продавцем на кожну партію товару.
Оплата вартості поставленого товару буде здійснюватися покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування відповідної суми коштів на банківський рахунок продавця.
Цей договір набуває чинності з дати укладання та діє до 31.12.2015.
Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за договором виконав належним чином, поставивши відповідачу 22.12.2015 товар на суму 5 834,79 грн, що підтверджується підписами сторін на видатковій накладній №2574 та товарно-транспортній накладній №Р2574 від 22.12.2015, копії яких наявні в матеріалах справи.
Про належне виконання продавцем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов договору.
Втім, як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, вартість поставленого товару не оплатив, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 5 834,79 грн.
В підтвердження відсутності надходжень грошових коштів від відповідача позивачем надано суду довідку ПАТ КБ «Приватбанк» №08.7.0.0.0/160330165622 від 30.03.2016.
Посилаючись на те, що відповідач розрахунки за поставлений згідно договору товар не провів, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 5 834,79 грн боргу.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши повно і всебічно матеріали справи та подані докази, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з нижченаведеного.
Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 265, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 712 та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до положень п. 4.3. договору порядок оплати кожної партії товару: повна вартість оплачується покупцем протягом 10 календарних днів з дати поставки.
З огляду вищезазначеного, підписання відповідачем 22.12.2015 товаросупроводжувальних документів, а саме: видаткової та товарно-транспортної накладних, без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття покупцем цього товару та, відповідно, породжує для останнього обов'язок по його оплаті у повному обсязі у передбачений договором строк - до 31.12.2015 включно.
Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач свої грошові зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, а також арифметичну вірність заявленої до стягнення заборгованості, суд дійшов висновку про про задовлення вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 834,79 грн заборгованості як такої, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього 717,44 грн пені, нарахованої за період з 01.01.2016 по 11.04.2016 на 5 834,79 грн боргу.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 6.5. договору передбачено, що у випадку прострочення, допущеного покупцем при оплаті вартості поставленого товару, продавець має право стягнути з покупця пеню розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплаченої суми за кожний день допущеного прострочення.
Оскільки розмір заявленої до стягнення пені, обрахований судом за вказаний позивачем період, є арифметично вірним, суд дійшов висновку обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 717,44 грн пені, та відповідно задоволення означеної вимоги.
Поряд з тим, враховуючи порушення відповідачем взятого на себе грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 717,44 грн плати за користування грошима нарахованих за період з 01.01.2016 по 11.04.2016 на 5 834,79 грн боргу у порядку ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 6.8. договору плата за користування грошима в розумінні ст. ст. 534, 536, 625 ЦК України встановлюється в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Оскільки розмір заявленої до стягнення плати за користування грошима, обрахований судом за вказаний позивачем період, є арифметично вірним, суд дійшов висновку обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 717,44 грн плати за користування грошима, та відповідно задоволення означеної вимоги.
Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача 111,39 грн інфляційних втрат, нарахованих за періоди:
з 01.01.2016 по 31.01.2016 на 5 834,79 грн боргу;
з 01.03.2016 по 31.03.2016 на 5 887, 30 грн боргу, збільшеного на суму інфляції за попередній період, слід зазначити наступне.
Виходячи із системного аналізу ст. 625 ЦК України суд дійшов висновку, що нарахування індексу інфляції згідно вищевказаної статті відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому, за весь період прострочення.
З огляду вищенаведеного, оскільки ст. 625 ЦК України передбачають збільшення суми боргу на індекс інфляції за весь період прострочення, а не наростаючим порядком з урахуванням щомісячного збільшення, у той час, як позивачем здійснено нарахування інфляційних витрат як на суму боргу так і на суму боргу, яка вже збільшена на розмір інфляційних втрат за попередній період, суд дійшов висновку, що відповідне нарахування суперечить положенням ст. 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.11.2013 у справі №905/439/13.
Таким чином, суд здійснював перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за період з 01.01.2016 по 31.03.2016 на 5 834,79 грн боргу.
Оскільки арифметично вірний розмір інфляційних втрат, перерахованих судом в межах заявлених позивачем періодів з урахуванням вимог вищезазначених норм закону, становить 87, 52 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача 111, 39 грн інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 87,52 грн.
Крім того, позивач, враховуючи понесені ним витрати в процесі розгляду спору у розмірі 66,84 грн вартості надіслання відповідачеві телеграм щодо уточнення позовних вимог у даній справі, просить суд відшкодувати відповідні додаткові витрати за рахунок відповідача.
В підтвердження вищезазначених витрат позивачем разом із заявами про уточнення позовних вимог №1776-01/04 від 01.04.2016 та №1795-19/04 від 11.01.2015 надано копії відповідних телеграм та фіскальних чеків УДППЗ Укрпошта №3184 від 01.04.2016, №3612 від 12.04.2016.
Приписами ст. 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.
З огляду вищенаведеного, враховуючи понесені позивачем в процесі розгляду даного спору витрати на повідомлення відповідача про збільшення заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновку про покладення сум додаткових судових витрат у розмірі 66,84 грн на відповідача.
Витрати по сплаті судового збору за подання позову у даній справі, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До того ж, витрати по сплаті судового збору за заявлене позивачем клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову покладаються на позивача та підлягають стягненню з останнього в доход Державного бюджету України, позаяк судом відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання, а доказів сплати позивачем відповідного судового збору суду не надано.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 230, 265 Господарського кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (08132, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Лай-спеції” (02140, м. Київ, вул. О. Мишуги, 2, офіс 401, ідентифікаційний код 24585755) 5 834 (п'ять тисяч вісімсот тридцять чотири) грн 79 коп. заборгованості, 717 (сімсот сімнадцять) грн 44 коп. пені, 717 (сімсот сімнадцять) грн 44 коп. плати за користування грошима, 87 (вісімдесят сім) грн 52 коп. інфляційних втрат, 1 373 (одну тисячу триста сімдесят три) грн 54 коп. судового збору та 66 (шістдесят шість) грн 84 коп. додаткових судових витрат.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Лай-спеції” (02140, м. Київ, вул. О. Мишуги, 2, офіс 401, ідентифікаційний код 24585755) в доход Державного бюджету України 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн 00 коп. судового збору за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено 18.04.2016.
Суддя В.А. Ярема