Справа №348/1935/13-к
18 квітня 2016 року м. Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.
в складі:головуючого-судді : ОСОБА_1
судді: ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3
секретарів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5
З участю прокурора ОСОБА_6
Захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8
Підсудного: ОСОБА_9
Потерпілих: ОСОБА_10 , ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Надвірна кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 115 ч.2 п.6, 263 ч.1,289 ч.3,194 ч.2,357 ч.3 КК України,-
В провадженні Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області знаходиться кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 115 ч.2 п.6, 263 ч.1,289 ч.3,194 ч.2,357 ч.3 КК України.
В судовому засіданні захисник підсудного ОСОБА_7 заявив клопотання про зміну підсудному ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на інший більш м*який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, оскільки останній утримується під вартою з 29.03.2010 року, вважає що на даний час ув'язнення ОСОБА_9 є надмірно тривалим, необхідність у застосуванні саме такого суворого виду запобіжного заходу відпала, а тому він повинен бути змінений іншим більш м*яким запобіжним заходом.
Ст. 148 КПК України наголошує, що запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
Вважає , що вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підсудного ОСОБА_9 , суду необхідно врахувати вимоги статті 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» та практику Європейського суду з прав людини та статтю 29 ч.1 Конституції України. Вказані нормативні акти наголошують, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахування низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Прокурор в судовому засіданні вказав на доцільності продовження тримання підсудного під вартою, оскільки ризики, які дали достатні підстави для обрання та продовження запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою на даний час не змінились.
Захисник ОСОБА_12 та підсудний ОСОБА_9 підтримали заявлене клопотання та просили застосувати до підсудного запобіжний захід інший не пов'язаний з триманням під вартою.
Потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 заперечили проти заявленого клопотання, підтримали думку прокурора та вважають, що підсудний ОСОБА_9 повинен перебувати під вартою.
Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали кримінальної справи , суд вважає, що клопотання захисника ОСОБА_7 підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ст..274 КПК України в редакції 1960 року під час розгляду справи суд, при наявності до того підстав,може своєю ухвалою змінити,скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного.
Відповідно до ст..165 КПК України запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або в раніше обраному запобіжному заході.
29.03.2010 року ОСОБА_9 був затриманий в порядку ст..115 КПК України за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ст..ст. 115 ч.2 п.6, 185 ч.1, 194 ч.2, 289 ч.3, 357 ч.3 КК України та 31.03.2010 року Івано-Франківським міським судом йому було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту з утриманням в Івано-Франківському СІЗО.
Вироком Богородчанського районного суду від 05.12.2012 року ОСОБА_9 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 115 ч.2 п.6 ,263 ч.1,289 ч.1,194 ч.2,357 ч.3 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою було залишено в силі до вступу вироку у законну силу.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.06.2013 року зазначений вирок було скасовано та справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, запобіжний захід залишено без змін.
Вироком Надвірнянського районного суду від 01.07.2015 року ОСОБА_9 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 115 ч.1,263 ч.1,289 ч.1,194 ч.2,357 ч.3 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою було залишено в силі до вступу вироку у законну силу.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.11.2015 року зазначений вирок було скасовано та справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, запобіжний захід залишено без змін.
Згідно ст.ст. 148, 150 КПК України (1960р.) запобіжні заходи застосовуються виключно з метою запобігти спробам ухилитися від слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. При цьому, запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі тощо.
8 липня 2003 року Конституційний суд України виніс рішення щодо відповідності Конституції України положень ст. 150 КПК України стосовно тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу), згідно якого «уповноважені законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід лише у разі нагальної необхідності запобігти злочину чи його припинити».
Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , суд враховує вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Пунктом 3 ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму ВС України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», обов'язковою умовою взяття під варту має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки обвинуваченого.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
З приводу застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту Європейським судом з прав людини винесено численні рішення, з яких вбачається, що коли єдиною підставою для продовження тримання під вартою є побоювання, що обвинувачений втече і таким чином уникне явки до органу досудового слідства чи суду, він має бути звільнений. (Letellier V. France, §46).
Суд не може оцінювати ризик уникнення обвинуваченого від слідства і суду виключно на підставі ступеня тяжкості інкримінованого злочину та суворості можливого вироку (Muller v. France, §43).
Загальне положення щодо розумних строків тримання під вартою викладено у правовій позиції ЄСПЛ в рішенні у справі "Харченко проти України", згідно з якою "розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року).
Для продовження тримання особи під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (Рішення Європейського Суду з прав людини від 12 січня 2012 року у справі Тодоров проти України, заява №16717/05).
Колегія суддів робить висновок, що попереднє увязнення підсудного ОСОБА_9 більше 6 років вийшло за межі розумного строку.
Також колегія суддів звертає увагу на міцні соціальні звязки ОСОБА_9 , зокрема: відсутність судимостей, молодий вік, має сім”ю, на утриманні двоє неповнолітніх дітей, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання, позитивна характеристика з місця позбавлення волі. Стан його здоров'я, який різко погіршився в умовах слідчого ізолятора, в нього появився цілий ряд тяжких захворювань, стан здоров'я не покращується і він потребує довготривалого стаціонарного лікування , яке можливе лише в умовах лікувального закладу.
Перелік цих хвороб, згідно Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 року №1348/5/572, дають суду право змінити запобіжний захід тримання під вартою на більш м'який, з метою лікування цих хвороб в лікувальних закладах.
Окрім цього, згідно Закону України № 3413 «Про внесення змін до Кримінального кодексу щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» день попереднього ув'язнення особи в слідчому ізоляторі зараховується як 2 дні відбуття покарання. Зважаючи на строк фактичного перебування ОСОБА_9 у слідчому ізоляторі, у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, вважатиметься, що він вже відбув більше 12 років позбавлення волі.
Відповідно до ч. 2 ст. 375 КПК України 1960 року при новому розгляді справи судом першої інстанції застосування закону про більш тяжкий злочин та посилення покарання допускається тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого чи його представника в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання, а також, коли при додатковому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну підсудному ОСОБА_9 запобіжного заходу з тримання під вартою на інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою є підставним та підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 148, 150, 274, 281, 348, 349, 355, 368, 375 КПК України 1960р., суд,-
Клопотання захисника ОСОБА_7 задоволити.
Запобіжний захід підсудному ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю та мешканцю АДРЕСА_1 , змінити з тримання під вартою на підписку про невиїзд.
Звільнити підсудного ОСОБА_9 з під варти негайно із залу суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3