Справа №348/2366/15-ц
13 квітня 2016 року м. Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області
в складі головуючої-судді: ОСОБА_1
секретаря: Боєчко О.Р.
з участю позивача: ОСОБА_2
представника позивача: ОСОБА_3
відповідача: ОСОБА_4
представника відповідача: ОСОБА_5
представника третьої особи: ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Надвірна цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, яка діє також в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, та до ОСОБА_11, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Служба у справах дітей ОСОБА_12 райдержадміністрації як представник органу опіки і піклування про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та стягнення моральної шкоди,
09.12.2015р. ОСОБА_2, ОСОБА_7 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4, яка діє також в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та до ОСОБА_11, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Служба у справах дітей ОСОБА_12 РДА як представник органу опіки і піклування про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та стягнення моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог посилаються на те, що їм належить на праві спільної суміснії власності квартира АДРЕСА_1 та житловий будинок по тій же вулиці Шептицького, 19-а м. Надвірна, як зазначено у рішенні виконкому ОСОБА_12 міської ради № 349 від 21.05.2009 року так і у повідомлені про початок зиконання будівельних робіт ( про зміну даних у повідломленні про початок виконання будівельних робіт). У повідомленні про початок виконання будівельних робіт зазначено - будівництво індивідуального житлового будинку та господарської будівлі, зазначена будівельна адреса вул. Шептицького, 19-а м. Надвірна - нове будівництво. Іншого житла на праві власності вони не мають.
В силу обставин, які склалися, вони проживають тимчасово у своєї дочки ОСОБА_13 по вул. Українській, 145 с. Гаврилівка Надвірнянського району.
З метою покращення житлово-побутових умов 14.07.2005р., відповідно до договору купівлі-продажу, ними придбано у ОСОБА_14 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2. На придбану квартиру виготовлено свідоцтво про право власності. Право власності зареєстровано за ОСОБА_2 та пізніше він був зареєстрований в квартирі, а ОСОБА_7 зареєстрованою ІНФОРМАЦІЯ_1.
05.08.2005р. він придбав згідно договору купівлі-продажу у ОСОБА_14 земельну ділянку площею 0,0678 га, та ним отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №888255 від 21.08.2005р. Дана земельна ділянка є продовженням земельної ділянки квартири АДРЕСА_3.
У квартирі АДРЕСА_4 дали згоду на реєстрацію та проживання їх сину ОСОБА_15, його дружині, ОСОБА_4, їхнім дітям ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, крім того у цій же квартирі народилася їхня дочка ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_4 Реєстрація їхнього місця проживання підтверджується будинковою книгою, яка розпочата 19.08.2005 р.
У зв'язку з тим, що в однокімнатній квартирі №2 буд. №19 не було можливості їм проживати з дітьми та внуками вони вирішили збудувати житловий будинок на земельній ділянці, яка є продовженням земельної ділянки будинку № 19 по вул.Шептицького, згідно будівельного паспорту і схеми виносу меж в натурі осей будівель. До початку будівництва житлового будинку отримали повідомлення управління Держархбудінспекції в Івано-Франківської області про початок виконання будівельних робіт за адресою вул. Шептицького № 19-а, що це нове будівництво.
Будівництво будинку розпочали у 2006 році та частково його завершили у 2009 року, перший поверх повністю. У сім»ї їх сина ОСОБА_15 та ОСОБА_4 почалися сімейні невзгоди. ОСОБА_15 покинув сім'ю і виїхав на заробітки у м. Київ.
ОСОБА_4 самовільно із дітьми перейшла жити у новозбудований житловий будинок, який не був зданий в експлуатацію та не було виготовлено документів на право власності. Він усно попередив ОСОБА_4, щоб вона звільнила новозбудований житловий будинок, оскільки він з дружиною переходять в нього жити, на що ОСОБА_4 згоди не дала. Коли він зайшов у будинок з метою провести деякі будівельні роботи вона його вигнала із будинку.
В 2012 році згідно рішення Надвірнянського районного суду від 08.05.2012р.шлюб між їх сином ОСОБА_15 та його дружиною ОСОБА_4 розірваний, а відповідачка із дітьми залишилась проживати на першому поверсі новозбудованого будинку по вул. Шептицького, 19-ам. Надвірна.
Встановлені ним замки у вхідних дверях в новозбудованому будинку викинула, поставила нові і не пускає їх в будинок по будь-якому поводу.
04.04.2015 року ним виготовлено свідоцтво на право власності на новозбудований ним житловий будинок, який реєстраційною службою управління юстиції Надвірнянського району зареєстрований під №9293591, про що свідчить ОСОБА_3 з держреєстру речових прав на нерухоме майно.
Незважаючи, що він та його дружина ОСОБА_17 є співвласники житлового будинку по вул. Шептицького, 19 -а в м. Надвірна, вони не можуть у нього поселитись, оскільки відповідачі чинять їм перешкоди у користуванні житловим будинком.
З набуттям права власності на житловий будинок у них є всі підстави заявляти вимогу про захист права власності від неправомірного його використання відповідачами та всі підстави вимагати усунення перешкоди у здійсненні права власності, користування та володіння своїм майном, як це передбачено ст. 391 ЦК України шляхом виселення відповідачів.
Відповідачі, ОСОБА_4 та її співмешканець ОСОБА_11, з яким вона перебуває у цивільному шлюбі не допускають до їх будинку та не дають можливості користуватись та володіти своєю власністю, чим також заподіяли їм моральну шкоду, яка полягає в тому, що їх пенсіонерів поставили у виключно тяжкі житлові умови, вони не можуть користуватися та розпоряджатися власним житлом, що завдає їм душевних страждань. А тому спричинену моральну шкоду оцінюємо у 50 тис. грн.
Зазначає, що відповідач ОСОБА_4 по справі не є членом його сім»ї, батьки відповіачки мають квартиру та житловий будинок де вона може проживати з дітьми, не заперечує що дав згоду на проживанння відповідача у квартирі однак новозбудований будинок остання самовільно захопила та чинить йому перешкоди як власнику, а також зазначає що будь-яких договірних відносин про користуванння житлом у них не має, тому є всі правові підстави для усунення перешкод йому як власнику шляхом виселення відповідачів. Доводи відповідача щодо удаваного договору купівлі продажу квартири, визнанння спільним майном подружжя, участь її та батьків у будівництві будинку ,а також вкладення значних коштів є безпідставними та та спростовуються рішенням судів якими було відмовлено відповідачу у захисті її прав.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов з підстав зазначених в позовній заяві та просять усунути перешкоди у користуванні житловим будинком по вул. Шептицького, 19-а в м. Надвірна Івано-Франківська область шляхом виселення із нього ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_11 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_7 50 000 грн. спричиненої моральної шкоди та стягнути із ОСОБА_4 та ОСОБА_11 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_7 3705,20 грн судових витрат.
Позивач ОСОБА_7 в судове засідання не з»явилася, однак від неї поступила заява в якій просить справу слухати у її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному об»ємі , просить позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_4 яка діє також в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, позовні вимоги не визнала, заперечила обставини на які посилаються позивачі. В обгрунтування заперечення посилається на те, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з сином позивачів ОСОБА_15 з 1999р. Від шлюбу народилося троє дітей: ОСОБА_8 25.04.2000р.н., ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_10 03.06.2006р.н.
02.07.2001 року вони придбали у власність двохкімнатну квартиру № 98 в будинку № 2 по вул ОСОБА_18 в м. Надвірна Івано-Франківської області. Після народження двох дітей вирішили придбати більше житло шляхом продажу їх квартири та допомоги її батьків.
Згідно договору купівлі-продажі квартири від 24.06.2005 року їх спільну квартиру вони подали ОСОБА_19 за суму еквіалентну 14500 доларів США. Пізніше її чоловік ОСОБА_20 повідомив, що знайшов приватний будинок на вул. Шептицького у м. Надвірна, біля якого є земельна ділянка площею 0,0678 га., на якій вони можуть побудувати для себе новий будинок та в липні 2005 року також повідомив її про те, що вже купив квартиру АДРЕСА_5 та земельну ділянку біля нього ОСОБА_14 за суму еквіалентну 10 000 доларів США.
В лютому 2006 року чоловік повідомив її, що вже зареєстрував її з дітьми у придбаній квартирі. В цьому ж 2006 році у них народилась третя дитина, яку чоловік також зареєстрував в цій же квартирі, в якій розпочали текучий ремонт за кошти, отримані від продажі їх двохкімнатної квартири, після закінчення якого всією сім'єю переїхали жити в квартиру №2 буд. № 19 на вул. Шептицького м. Надвірна та паралельно розпочали будівництво нового будинку.
Фактично, як мені пізніше стало відомо в суді, будівництво нового будинку було розпочато не самовільно, а відповідно до рішення ОСОБА_12 міської ради від 09.09.2005 року, яким дозволено фактичному власнику квартири №2 буд. № 19 ОСОБА_2 її перебудову.
У 2008 році будівництво будинку, в основному було закінчено, за виключенням штукатурки зовнішніх стін та другого поверху. Однак, в зв'язку з тим, що будівельною комісією "Діпроміст" та райсанепідемстанцією було встановлено, що квартира №2, буд. № 19 перебуває в аварійному і антисанітарному стані вони вимушені були всі перейти жити у новий перебудований будинок до здачі його в експлуатацію.
На будівництво перебудованого будинку, вона особисто витратила 137875.04 гривень, які їй дали її батьки, скільки витратив її чоловік та його батьки їй не відомо. Поступово у 2009 році стосунки з чоловіком стали погіршуватися і почались висловлюватися від нього та його батьків не приховані погрози про те, що вона не має на даний будинок ніяких прав та повинна з дітьми виселитись. На її проханння показати документа на квартиру та будинок її чоловік відмовляв. В подальшому їй стало відомо що власником квартири по вул. Шептицького 19 /2 є ОСОБА_2 ОСОБА_21 за заявою позивача ОСОБА_12 міськвиконком виніс рішення № 349 від 21.05.2009 року про впорядкування адресного господарства в м.Надвірна по вул. Шептицького, присвоївши індивідуальному житловому будинку ОСОБА_2 новий адресний номер по Шептицького 19 "а". Таким чином ОСОБА_2 намагався встановити юридичний факт відсутності правового зв'язку між квартирою №2 буд. № 19, яку вони з чоловіком придбали за виручені кошти від продажі двохкімнатної квартири по вул. Д.Галицького в м. Надвірна і перебудованим будинком за № 19"а" і позбавити її в подальшому права на захист своїх та малолітніх дітей житлових прав.
Однак, за протестом Прокурора Надвірнянського району від 16.09.20109 року дане рішення було скасовано і постановлено нове за № 626 від 17.09.2009 року, в якому зазначено те, що адресний номер земельної ділянки та житлової квартири, яку за рішенням міськвиконкому № 863 від 08.09.2005 року дозволено перебудувати, є вулиця Шептицького 19/2, а також те, що в даній квартирі зареєстровані малолітні діти ОСОБА_8, ОСОБА_21 та ОСОБА_10, з метою захисту житлових прав малолітніх дітей визначити незмінність адресного номера об'єктів нерухомого майна(квартири, будинку), що знаходяться на вказаній земельній ділянці.(том 2, а.с. 6-7).
Позивач ОСОБА_2 зареєструвався у новозбудованому будинку по вул. Шептицького 19 /2 м. Надвірна тільки 04.09.2009 року. До цього він проживав разом з ними без реєстрації. Вони спільно вели вели будівельні і господарські роботи по благо устрою прибудинкової території перебудованого будинку по вул. Шептицького в м. Надвірна, спільно закуповували продукти харчування для приготовляння їжі для себе та робітників, які працювали на будівництві будинку і все ніби то було нормально.
08.05.2012 року її шлюб з ОСОБА_15Е було розірвано шлюб по його ініціативі.
В даний час вона з дітьми продовжує проживати в перебудованому будинку і закінчує будівельні роботи самостійно при допомозі її батьків, її колишній чоловік проживає на даний час в Київській області, а позивач ОСОБА_2 мешкає переважно, в с. Гаврилівка Надвірнянського району, приїжджаючи щомісяця на декілька днів для отримання пенсії та вирішення інших особистих справ в м. Надвірну і ночує в їх спільному перебудованому будинку № 19/2 по вул. Шептицького.Всі комунальні платежі за квартиру і будинок, вона регулярно сплачую сама.
Твердження позивачів про те, що вони не проживають в перебудованому будинку в м. Надвірна по вул. Шептицького, 19/2 тому, що вона чинить їм перешкоди шляхом заміни замків у вхідних дверях та вчинення скандалів не відповідає дійсності, оскільки вона замки не міняла і в них є ключідо дверей,будь- яких звернень до правоохоронрпних органів з цього приводу немає . Крім тогозазначає , що саме позивач вчинив неправомірні дії намагаючись вигнати її з будинку , забравши вхідні двері , що було підставою звернення до правоохоронних органів та притягнення позивача до відповідальності.
Не відповідає дійсності твердження позивачів про те, що вона самовільно перейшла жити з дітьми в перебудований будинок по вул. Шептицького, 19/2, так як позивачі самі дали згоду на їх реєстрацію та проживання, про що мається в ОСОБА_12 міськвиконкомі їхня заява, на підставі якої зроблені записи в домову книгу та наші паспорти, а також спільно вели протягом 4-х років господарство (ремонтували квартиру та перебудовували будинок за спільні кошти і інші платежі на харчування, комунальні послуги, тощо) тобто вони набули статусу членів сім'ї.
В даному випадку її сім'я не руйнувала будинок, а будувала його і ніколи не порушувала правил співжиття, про що свідчать документи на перебудову будинку та відсутніх заяв і скарг в правоохоронні органи району та громадські організації, на дії її сім'ї, тобто відсутні умови, кредбачені ч.І ст. 116 цього Кодексу, які б давали підстави для виселення її сім'ї .
Що стосується неповнолітніх дітей, то відповідно до вимог ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти-члени сім'ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником.
Вважає вимоги позивачів безпідставними та просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_11І .в судове засідання не з»явився, однак від нього поступила заява в якій просить справу слухати у його відсутності, позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними просить відмовити у позові.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Служба у справах дітей ОСОБА_12 райдержадміністрації як представник органу опіки і піклування проти задоволення позову заперечили, посилаючись на порушення права дітей на житло у разі задоволення позову та неможливість виселення дітей без забезпечення їх іншим житловим приміщення.
Суд заслухавши пояснення сторін, показання свідка, дослідивши письмові докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст. 56, 60 ЦПК України і, які сторона вважає достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, та, з'ясувавши фактичні обставини, приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Вимогами ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ст.317 ЦК України йдеться про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
При здійсненні права власності, як це передбачено ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Крім того, у ст.391 ЦК України зазначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Судом встановлено, що позивачу по справі ОСОБА_2на праві власності належить квартира АДРЕСА_6, що підтверджується витягом про рєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.07.2005р., згідно якого ОСОБА_2 є власником квартири однокімнатної в м. Надвірна по вул. Шептицького А буд 19/2 на підставі договору купівлі-продажу Д-403/14.07.2005р. посвідченого приватним нотаріусом Вірстюком.(а.с.17-21).
Крім того позивачу ОСОБА_2 згідно свідоцва про власності на нерухоме майно від 04.04.2015р. належить житловий будинок з господароькими будівлями,загальною площею 83,5 кв.м.,житлова площа 37,6 кв.м. по вул. Шептицького, 19/2 в м. Надвірна, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речовихправ на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.04.2015р. № 359437749(а.с.5-10).
Також позивачу ОСОБА_2 належить на праві власності згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 888255 на підставі догову купівлі-продажу земельноїділянки від 06.08.2005р. реєстр № Д 687 серія ВСІ№ 631149 земельна діялнка площею 0, 0678 га по вул. Шептицького 19/2 в м. Надвірна Івано-Франківської області.( а.с.10).
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_7 проживають у шлюбі, який зареєстрований 15.03.1972р., що підтверджується копією свідоцтва про одруження від 22.11.2002р. (а.с.225) Вищезазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідач ОСОБА_4проживала у зареєстрованому шлюбі з сином позивачів ОСОБА_15 з 1999р. Від шлюбу народилося троє дітей : ОСОБА_8 25.04.2000р.н., ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_10 Романівни03.06.2006р.н.
З 2006р. відповідач ОСОБА_4 разом з сім»єю ОСОБА_15 та двома дітьми перейшли проживати з дозволу ОСОБА_2 у придбану ним квартиру по вул. Шептицького, 19/2 в м. Надвірна, Івано-Франківської області та були зареєстровані за даною адресою. Пізніше в них народилася третя дитина , яка також була зареєстрована в даній квартирі. В судовому засіданні позивач не заперечив, що його син з сім»єю поселився за його згодою.
В цей же час на належній позивачу земельній ділянці, яка прилегла до квартири розпочали самовільне будівництво житлового будинку з метою покращення житлових умов.
Згідно записів будинкової книги у будинку № 19/2 по вул. Шептицького Надвірнянського району від 19.08.2005 прописані : позивач ОСОБА_2, ОСОБА_15, відповідач ОСОБА_4 та її неповнолітні діти відповдач ОСОБА_8 25.04.2000р.н., ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_10 Романівни03.06.2006р.н. (а.с.11-13)
ОСОБА_22був зареєстрований по вказаному адресу тільки 04.09.2009 року(а.с.224)
Згідно довідки Гаврилівської сільської ради позивач та його дружина проживають у господарстві дочки по вул. Українська 145 в с. Гаврилівка ( а.с.15)
На підставі заяви позивача «Про впорядкування адресного господарства в..Надвірна на вул Шептицького, виконком ОСОБА_12 міської ради виніс рішення від 21.05.2009р. за №м 349 про присвоєння індивідуальному житловому будинку ОСОБА_2 новий адресний номер по Шептицького 19 "а" (а.с.231)
Однак, за протестом Прокурора Надвірнянського району від 16.09.20109 року дане рішення було скасовано і постановлено нове за № 626 від 17.09.2009 року, в якому зазначено те, що адресний номер земельної ділянки та житлової квартири, яку за рішенням міськвиконкому № 863 від 08.09.2005 року дозволено перебудувати, є вулиця Шептицького 19/2, а також те, що в даній квартирі зареєстровані малолітні діти ОСОБА_8, ОСОБА_21 та ОСОБА_10, з метою захисту житлових прав малолітніх дітей визначити незмінність адресного номера об'єктів нерухомого майна(квартири, будинку), що знаходяться на вказаній земельній ділянці.(а.с.245,т.2 ст.6-7).
У повідомленнні про початок виконання будівельних робіт від 23.02.2015р. наданого позивачем зазначено - будівництво індивідуального житлового будинку та господарської будівлі, зазначена будівельна адреса вул. Шептицького, 19-а м. Надвірна - нове будівництво. (а.с.т.2 ст.8)
Саме тому позивачем заявлено вимогу про усунення перешкод та виселення відповідачів за адоесою Шептицького 19-а., однак в судовому засіданні в усному порядку позивачем заявлено вимогу про усунення перешкод та виселення відповідачем за адресою Шептицького 19/2 виходячи з понять власності.
Суд не бере до уваги твердження позивача щодо неправомірості дій органів влади та правоохороиїх органів при присвоєннні новозбудованому будинку адресного номеру,оскільки такі не підтвердженні належними доказами.
В зв»язку з неможливістю експлуатації будинку для проживання в ІНФОРМАЦІЯ_5 в зв»язку з повінню 2008р. (що підтверджується інженерним висновком щодо технічного стану житлового будинку по вул.Шептицького 19/2 в м. Надвірна ) відповідач ОСОБА_4 перейшла проживати в незакінчений будинок по вул.Шептицького 19/2(а.с.205-220).
За період з 2006-по2012р. позивачі не висловлювали будь-яких претензій відповідачу щодо користування спірним житлом. Фактичними обставинами безспірно встановлено, що відповідачі вселилася зі згоди власника- позивача ОСОБА_2, проживали у даному приміщенні, як члени сім'ї, були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права та обов'язки. Також матеріалами справи підтверджується проживання в цьому житлі неповнолітніх дітей відповідачки, третя дитина зареєстрована з часу народження. Позивачі за весь час не ставили питання щодо виселення сина з невісткою, не заперечували проти того, щоб подружжя сплачувати комунальні послуги, займалися ремонтом та будівництвом.
08.05.2012 року шлюб ОСОБА_4 з ОСОБА_15Е було розірвано шлюб, неповнолітні діти залишені проживати з матір»ю.
Разом з тим суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що спірне житло було придбане за кошти від продажу їх спільної з сином позивача квартири, посилання на удаваність договору купівлі продажу , оскільки дані обставини були предметом судового рогляду, по них постановлено рішення ,яким в позові відповідачу відмолено. В силу ст.61ч.3 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ. ( а.с. 49, 234- 241).
Посилання позивача у позовній заяві як підставу виселення на вищевказані статті цивільного законодавства, які визначають, що власник будь чого має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд і вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права, то на думку суду в даному випадку воно не може бути застосоване, так як виниклі між сторонами правовідносини підлягають регулюванню спеціальними нормами права, які виписані у житловому законодавстві.
Як встановлено ч.4 ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Положеннями статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
В той же час, як передбачено ст.157 ЖК України, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
За правилами ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном шляхом виселення колишніх членів сімї та інших громадян із належної йому на праві власності квартири, але за наявності певних обставин, у даному випадку це ті обставини, що передбачені ч.1 ст.116 ЖК України.
Отже, передбачені ст.ст.9, 156, 157ЖК України обмеження щодо виселення колишніх членів сімї власника не є порушенням права власності, так як вказане обмеження прав власника ґрунтується на законі.
Виходячи із встановлених судом обставин, колишній член сімї власника будинку (позивача по справі) відповідач ОСОБА_4М, як і члени її сімї, тобто інші відповідачі, які вселились у займане ними спірне жиле приміщення за згодою власника будинку, чого в судовому засіданні суду не заперечував позивач ОСОБА_2 мають право користуватись тим жилим приміщенням нарівні з власником.
В той же час, заявлені позивачем вимоги про усунення перешкод у користуванні належною їй власністю шляхом виселення відповідачів з квартири мали бути реалізовані при наявності обставин, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України, а саме: якщо відповідачі систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для позивача проживання з ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
З цього приводу у п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 02 квітня 1985 року, з послідуючими змінами, зазначено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Однак, з матеріалів справи вбачається, що для виселення відповідачів відсутні підстави, так як ОСОБА_2не надав доказів про перешкоди які чинить йому відповідач.
Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач має право користування спірним будинком , оскільки була вселена до квартири як член сім'ї власника та в подальшому перейшла до житлового будинку з незалежних від неї обставин та в інтересах неповнолітніх, а також за відсутності претензій з боку позивача, ніхто не перешкоджав їх проживанню в спірному житлі, відносини між ними були добріз 2006-по 2012р.
Згідно з п.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 - ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 27 Конвенції «Про права дитини», дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною 3 ст. 29 ЦК України, встановлено, що місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.
Діти - члени сім'ї або власника жилого приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником або наймачем, що закріплено ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства».
Виходячи з вищенаведеного, суд також не вбачає підстав для виселення малолітніх відповідачів, онуків позивача, оскільки у протилежному випадку будуть порушені права дитини у частині відсутності місця для їх проживання, так як іншого житлового приміщення у матері дитини немає.(позивачем не надано доказів про наявність житла у матері дітей, а батько дітей не вияв інтересу до захисту їх житлових прав.)
Таким чином, суд вважає, що позивач не довів належними, допустимими, обґрунтованими і переконливими доказами обставин щодо задоволення його позову, з урахуванням положень ст.ст.317, 319, 321, 391 ЦК України, на які він посилалась як на підставу їх задоволення, а саме: для усунення перешкод в користуванні його майном шляхом виселення відповідачів із спірного жилого приміщення.
На підставі наведеного та ст.ст.3, 9, 41, 47Конституції України, ст. 7 СК України, ст. 116 ЖК УРСР, ст.ст. 29, 316-319, 321, 386 ЦК України, ст.1 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст. 209, 213-218, 294 ЦПК України суд,
В задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, яка діє також в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, та до ОСОБА_11, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Служба у справах дітей ОСОБА_12 райдержадміністрації як представник органу опіки і піклування про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Надвірнянський районний суд.
Суддя Міськевич О.Я.
Повний текст рішення виготовлено 18.04.2016р.