ЄУН 193/1326/15-ц
Провадження №2/193/19/16
08 квітня 2016 рокуСофіївський районний суд Дніпропетровської області в складі
судді Шумської О.В.
при секретарі Палій Л.Г.
особи, що беруть участь у справі:
позивач ОСОБА_1
представник позивача ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
представник відповідача ОСОБА_4
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.01.2010 року недійсною,-
09 жовтня 2015 року представник позивача, який виступає в інтересах позивача, звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.10.2010 року недійсною
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки (кадастровий номер 1225285200:01:002:0006) . 20 січня 2010 року позивач уклала з ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки № 7, зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 18 березня 2010 року за № 041013300366;
Строк дії договорів 5 років з дати їх державної реєстрації, згідно з п. 43 договору, до 18.03.2015 рік.
Відповідач систематично порушував істотні умови договору оренди земельної ділянки (не виплачував орендну плату), ОСОБА_1 23.07.2014 року направила письмове попередження ,відповідно до якого попередила ОСОБА_3, що по закінченню дії договору № 7 від 20.01.2010 року не має наміру його продовжувати.
Таким чином позивач попередила про намір не продовжувати з ним в подальшому договірні відносини, попередивши відповідача заздалегідь за 7 місяців.
01.09.2014 року ОСОБА_1 надіслала на адресу відповідача листа з попередженням про не бажання у поновленні договору оренди землі.
Однак 16 січня 2015 року позивач отримала копію договору додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.01.2010 року, та разом із ним повідомлення про переважене право відповідача на продовження договірних відносин.
З того часу відповідач почав погрожувати позивачу та чинити психологічний тиск на позивача з метою примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань та продовжувати з ним договірні відносини.
15.07.2014 року ОСОБА_3 примусив підписати ОСОБА_1 додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.01.2010 року продовжуючи строк його до 3 років, та розписку датовану наперед 21.07.2014 року в тому, що вона отримала від нього попередню орендну плату в сумі 25 000,00 грн., залишивши у неї ці кошти. Після цієї розмови ОСОБА_1 перебувала у тяжкому психологічному та фізичному стані.
Дана додаткова угода до договору про оренду земельної ділянки № 7 від 20.01.2010 року датована 15.07.2014 року пройшла державну реєстрацію в Реєстраційній службі Софіївського РУЮ в Дніпропетровській області.
19 серпня 2014 року ОСОБА_1 повернула поштовим переказом отримані 15 липня 2014 року грошові кошти у сумі 25000,00 грн.
Позивач зазначає, що в момент підписання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.01.2010 року, зі сторони ОСОБА_3 лунали погрози, здійснювався психологічний тиск та примус взяти зобов'язання з виконання цивільно-правових зобов'язань по додатковій угоді до договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.01.2010 року, а тому даний правочин не є вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Тому позивач вважає, що укладена додаткова угода від 15.07.2014 року до договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.01.2010 року, є недійсною так як була підписана під примусом та психологічним тиском відповідача, чим відповідач обмежив її право як власника земельної ділянки вільно володіти та користуватись, розпоряджатись своїм майном на власний розсуд. Просить суд позовні вимоги задовольнити та визнати додаткову угоду недійсною.
Позивач та її представник у судовому засіданні просять позовні вимоги задовольнити,, посилаючисмь на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач та його представник у судовому засідання пояснили, що дана додаткова угода підписана та зареєстрована у встановленому законодавством порядку та не порушує її права володіння даної земельної ділянки, вона сама надала згоду на підписання угоди щодо продовження строку дії договору. Також зазначив, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2015 року, було визнано додаткову угоду дійсною та відповідно її вчинену державну реєстрацію, та ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 02.02.2015 року.
Свідок ОСОБА_5 яка була допитана у судовому засіданні 10 березня 2016 року, пояснила, що дійсно влітку 2014 року вона разом із ОСОБА_3 на машині під'їхала до будинку ОСОБА_1, вона сіла в машину та погодилась укласти додатковий договір на продовження строку дії договору № 7 від 20.01.2010 року лише в разі оплати їй орендної плати на перед на 3 роки, ОСОБА_3 на дану обставину погодився та пообіцяв привезти їх гроші через декілька днів, після чого вони підписали додатковий договір.
Суд, заслухавши доводи сторін, свідка, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи встановив наступне.
Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст.236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Таким чином вимога про припинення дії договорів не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про оренду землі», оренда - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За змістом ст.ст.16, 18, 19 вказаного Закону, договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації у порядку, встановленому законом. Строк дії договору оренди визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
Згідно договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.01.2010 року ОСОБА_1 з одного боку та ФОП ОСОБА_3 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ,яка знаходиться на території Нововасилівської сільської ради загальною площею 9,900 га. у строкове платне користування строком на 5 років. Згідно п. 8 договору встановлено, що після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право поновити його на новий строк. Договір зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної «Центр ДЗК при Держкомземі України» та про що у Державному реєстрі вчинено запис від 18.03.2010 року під № 041013300366 (а.с. 99-104).
Строк дії договору дійсний з 20.01.2010 року по 20.01.2015 рік (а.с. 99).
01 вересня 2014 року дійсно позивач ОСОБА_1 М, надала заяву ОСОБА_3 про намір не продовжувати з ним договірних відносин, що підтверджено листом від 01.09.2014 року ,яке було надіслано на адресу відповідача (а. с. 6,9).
Відповідач використовуючи своє переважне право на продовження строку дії договору на адресу позивача надіслав копію додаткової угоди № 1 до договору № 7 оренди земельної ділянки від 20.01.2010 року, згідно якого запропонував позивачу продовжити строк договору до 5 років з дати підписання додаткової угоди (а.с. 4, 8).
15.07.2014 року було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.01.2010 року ,відповідно до якого продовження строк дії договору на 5 років з дати підписання цієї угоди. Дана угода є невід'ємною частиною договору від 20.01.2010 року (а.с. 109), яка пройшла державну реєстрацію в органах реєстраційної служби Софіївського РУЮ ,про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень , індексний номер 24861410 від 29.09.2015 року (а.с. 118).
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України).
На відсутність бажання, наміру продовжувати договір оренди земельної ділянки свідчить заява ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 01 вересня 2014 року. За таких обставин, враховуючи що в судовому засіданні позивачем доведено той факт, що він додаткову угоду №10 та договір оренди земельної ділянки, підписана під психологічним впливом відповідача на позивача, а також ввести в оману здійснивши оплату орендної плати на перед за 3 роки за 2015-2017 роки. Однак відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Суд ставиться критично до показань, наданих свідком ОСОБА_5, з підстав того, що вона є дружиною відповідача і він має вплив на свідка, а тому з вказаних підстав не може прийняти показання свідка як незалежний доказ.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, ту обставину, що договір оренди землі був зареєстрований поза волею позивача, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення власника землі, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а договір необхідно визнати недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Крім того позивач просить застосувати наслідки недійсності додаткової угоди № 10 від 15.07.2014 року до договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.01.2010 року, однак при цьому не вказала які саме наслідки потрібно застосувати, та не обґрунтувала дану вимогу ,при цьому не надала ніяких допустимих доказів ,що застосування наслідків недійсності правочину ,тому у даній вимозі позивача слід відмовити, як необгрутованій.
На підставі викладеного, ст.ст.203, 204, 208, 210, 215, 216, 236 ЦК України, ст.ст.1, 13, 16, 18, 19 Закону України «Про оренду землі», керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України , суд,-
Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки № 7 від 20.10.2010 року недійсною задовольнити частково.
Додаткову угоду №10 від 15 липня 2014 року про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки №7 від 20 січня 2010 року, зареєстрованого у Софіївському відділі Дніпропетровської філії ДП "Центр державного кадастру" Держкомзему України 18 березня 2010 року за №041013300366 визнати недійсною.
В іншій частині відмовити як необгрунтованій.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О. В. Шумська