06 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
МазурЛ.М., Нагорняка В.А., Писаної Т.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права спільної сумісної власності на 1/2 частини квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 25 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 21 січня 2016 року,
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила встановити факт проживання із відповідачем однією сім'ю з вересня 2004 року по червень 2013 року без реєстрації шлюбу, визнати право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право на 1/2 частини вказаної квартири.
Позивачка посилалась на те, що вона перебувала із ОСОБА_6 у шлюбі, який було розірвано 09 вересня 2004 року, хоча вона проживала спільно однією сім'єю із відповідачем з 2002 року у квартирі АДРЕСА_2, а з 2010 року до червня 2013 року - у двокімнатній квартирі № 11 у тому ж будинку. За час спільного проживання вони вели спільне господарство та мали спільний сімейний бюджет.
Крім того, згодом їй стало відомо, що відповідач розміщав на депозитних вкладах кошти та у 2008 році придбав частину квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 21 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно зі ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, 09 вересня 2004 року ОСОБА_7 розірвала попередній шлюб, укладений з ОСОБА_6
02 вересня 2008 року ОСОБА_5 придбав 49/100 частини квартири АДРЕСА_1.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Саме ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.
За положеннями ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довела того, що у неї склалися із відповідачем усталені відносини, що притаманні подружжю, так як сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину спірного майна.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами не вбачається.
Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області 21 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Л.М. Мазур В.А. Нагорняк Т.О. Писана