06 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Коротуна В.М., Нагорняка В.А., Писаної Т.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про визнання договору дарування недійсним, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання права власності, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 08 грудня 2015 року,
У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності.
Позивачка посилалась на те, що 07 вересня 2005 року вона та її чоловік ОСОБА_9, з яким вони розлучилися у 2014 році, придбали 7/25 частини будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. У серпні 2014 року їй стало відомо, що замість договору купівлі-продажу зазначеного вище нерухомого майна між її чоловіком та ОСОБА_6 був укладений договір дарування 7/25 частини вказаного житлового будинку. Позивачка вважала, що договір дарування 7/25 частини вказаного житлового будинку є удаваним правочином, укладеним з метою приховати договір купівлі-продажу, оскільки дарувальник за передане в дар майно отримала 5000 дол. США, що свідчить про фактично укладений між сторонами договір купівлі-продажу спірного майна.
Враховуючи вказане, позивачка просила визнати недійсним договір дарування 7/25 частини спірного житлового будинку, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 07 вересня 2005 року; визнати дійсним договір купівлі-продажу 7/25 частини спірного житлового будинку, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 07 вересня 2005 року; визнати за ОСОБА_4 право власності 1/2 частку матеріалів та обладнання, використаних при будівництві будівельних споруд, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та позначені згідно з технічним паспортом: житловий Б1ж - житловий будинок, літ. «б» - тамбур, літ. «Л» - літня кухня, літ. «М» - сарай-гараж, літ. «О» - сарай, літ. «П» - навіс, літ. «Н» - навіс; стягнути з відповідача на її корить вартість Ѕ частки цих будівельних матеріалів та обладнання в розмірі 315 301 грн; стягнути з відповідача на її користь витрати на проведення судової будівельної експертизи в розмірі 8 980 грн та судові витрати у розмірі 3 153 грн 01 коп.
ОСОБА_7 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_9 про визнання права власності.
ОСОБА_7 посилалась на те, що 07 вересня 2005 року (коли ОСОБА_9 та ОСОБА_10 придбали 7/25 частини спірного будинку) будинок був не придатний до проживання, напівзруйнований, тому Генічеською міською радою було надано дозвіл на будівництво нового житла замість старого. Вказувала на те, що вона зі своїм покійним чоловіком продали двокімнатну квартиру та вклали кошти у будівництво.
Посилаючись на те, що між ними була досягнута домовленість про те, що після завершення будівництва Ѕ частини вказаного житлового будинку буде передана їй та її чоловіку, шляхом укладення договору відчуження цієї частки, ОСОБА_7 просила визнати, що будівельні матеріали та обладнання, використані при будівництві споруд, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1, є спільною власністю, яка належить ОСОБА_9 та ОСОБА_7 в рівних частках, та визнати за нею право власності на 1/2 частини цих будівельних матеріалів та обладнання.
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 01 липня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання угоди недійсною відмовлено за пропуском строку позовної давності.
У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання права власності відмовлено за пропуском строку позовної давності.
У визнанні недійним договору дарування 7/25 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 Херсонської області, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 07 вересня 2005 року, відмовлено за пропуском строку позовної давності.
У визнанні дійсним договору купівлі-продажу 7/25 часток житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного між відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_5 07 вересня 2005 року, відмовлено за пропуском строку позовної давності.
У визнанні за ОСОБА_4 права власної на Ѕ частку матеріалів та обладнання використаних при будівництві будівельна споруд розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 Херсонської області та позначених згідно технічного паспорту: житловий Б1ж - житловий будинок, літ. «б» - тамбур, літ. «Л» - літня кухня, літ. «М» - сарай-гараж, літ. «О» - сарай, літ. «П» - навіс, літ. «Н» - навіс, відмовлено за пропуском строку позовної давності.
Додатковим рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 21 липня 2015 року доповнено резолютивну частину рішення реченням наступного змісту: «У стягненні на користь ОСОБА_4 вартості Ѕ частини будівельних матеріалів та обладнання, використаних при будівництві будівель та розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та позначені згідно технічного паспорту: житловий Б1ж - житловий будинок, літ. «б» - тамбур, літ. «Л» - літня кухня, літ. «М» - сарай-гараж, літ. «О» - сарай, літ. «П» - навіс, літ. «Н» - навіс, відмовити за строком позовної давності.»
Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 08 грудня 2015 року рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 01 липня 2015 року та додаткове рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 21 липня 2015 року скасовано, у задоволенні позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_7 відмовлено за необґрунтованістю.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно зі ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що з 20 лютого 1999 року ОСОБА_10 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу ОСОБА_10 та ОСОБА_5 07 вересня 2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_6 передала, а ОСОБА_9 безоплатно прийняв у власність 7/25 частини житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 910 кв. м.
За умовами укладеного договору дарувальник підтвердив, що цей договір не носить характеру уявленого та удаваного правочину. Вказаний договір посвідчений нотаріально, зареєстрований у встановленому законом порядку.
Відповідно до копії витягу з рішення виконавчого комітету Генічеської міської ради від 20 жовтня 2005 року № 310 виконкомом погоджено будівництво житлового будинку замість старого непридатного до експлуатації розміром 8 х 8 м, гаражу розміром 4/5,5 м, літньої кухні розміром 3,5 х 4 м замість сараю літ. «Б» по АДРЕСА_1.
Під час самочинного будівництва були збудовані: житловий будинок літ. «Б», тамбур літ. «б», літня кухня літ. «Л», сарай-гараж літ. «М», сарай літ. «О», навіс літ. «П», навіс літ. «Н», які розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі пропустили строк позовної давності для звернення до суду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду, апеляційний суд правильно виходив із того, що сторони не подавали заяв про застосування строку позовної давності, який за вимогами ст. 267 ЦК України застосовується лише за заявою сторони у спорі.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Таким чином, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Отже, договори дарування належать до безоплатних правочинів, за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальником зобов'язань матеріального характеру.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що позивачкою належними та допустимим доказами не доведено, що договір дарування вчинено сторонами з метою приховати договір купівлі-продажу, а її посилання на те, що ОСОБА_6 за подароване майно отримала грошові кошти і що остання не могла подарувати ОСОБА_9 вказаний будинок є припущеннями, на яких відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування ґрунтуватися не може, а тому дійшов правильного висновку про те, що воля дарувальника в оспорювальному договорі відповідає його дійсним намірам по розпорядженню власністю, його волевиявленню на безоплатне відчуження будинку, отже відсутні підстави для задоволення вимог про визнання недійсним договору дарування спірного майна та визнання дійсним договору купівлі-продажу цього будинку.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_10 права власності на 1/2 частку матеріалів та обладнання, які були використані при будівництві спірного будинку, та стягнення на її користь вартості 1/2 частки вказаних будівельних матеріалів та обладнання, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_10 не довела ті обставини, на які вона посилалася в обґрунтування заявлених вимог.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами не вбачається.
Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 відхилити.
Рішення апеляційного суду Херсонської області від 08 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
В.М. Коротун В.А. Нагорняк Т.О. Писана