Ухвала
іменем україни
14 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
СтупакО.В., Маляренка А.В., Парінової І.К.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 18 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 січня 2016 року,
У липні 2015 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу у розмірі 9 тис. грн, інфляційні втрати у розмірі 12 618 грн, три проценти річних у розмірі 111 грн 70 коп. та 52 грн 63 коп. - кошти, витрачені на отримання довідок уповноважених органів.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 15 січня 2014 року за усним договором відповідач у присутності свідків взяла у нього у борг грошові кошти у сумі 9 тис. грн, що еквівалентно 1 100 доларів США, та обіцяла повернути їх не пізніше 15 січня 2015 року. Зазначив, що письмова розписка про передачу та отримання грошей між ними не складалася. Станом на теперішній час відповідач не повернула йому позики та відмовляється повертати її у добровільному порядку.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 18 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відмовляючи у задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57-60, 212, 215 ЦПК України, а також врахувавши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, адже позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту передання ним відповідачу суми позики, тобто укладення між сторонами у справі договору позики.
Правильним є висновок суду про те, що покази свідків у цій справі не є належними та допустимими доказами, оскільки на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший письмовий документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.
Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення судами норм процесуального права, а саме: ст. ст. 169, 213 ЦПК України, висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.
Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 18 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Ступак
А.В.Маляренко
І.К.Парінова