13 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,
Хопти С.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виділ в натурі частки нежитлових приміщень, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про перерозподіл часток у спільній власності, припинення права на частку у спільному майні за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року,
У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 5 грудня 2012 року за ним в порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності: на 1/2 частку нежитлової будівлі - телятника, загальною площею 1082,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; на 1/2 частку нежитлової будівлі - зерноскладу,загальною площею 188,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; на 1/2 частку нежитлової будівлі - зерноскладу, загальною площею 225,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. По 1/2 частці вказаного майна належить ОСОБА_4
Відповідачка перешкоджає йому користуватись спірними приміщеннями, він не має доступу до телятника, вирішити питання щодо добровільного виділення частини телятника відповідачка не бажає.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просив суд: припинити його право спільної часткової власності на частину телятника, виділивши йому в натурі приміщення №№ 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 загальною площею 541,45 кв. м та визнавши за ним право власності на вказані приміщення; припинити його право спільної часткової власності на частину зерноскладу загальною площею 188,7 кв. м, виділивши йому в натурі вказаний зерносклад з виплатою компенсації у розмірі 1 416 грн 50 коп. та визнавши за ним право власності на нього; припинити його право спільної часткової власності начастину зерноскладу загальною площею 225,9 кв. м.
У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 та, уточнивши позовні вимоги, просила суд виділити їй у власність телятник площею 1082,7 кв. м, припинивши право власності ОСОБА_3 на нього, а йому виділити нежитлові приміщення- зерносклади, площею 188,7 кв. м та 225,9 кв. м з виплатою йомукомпенсації у розмірі 119 697 грн.
Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 21 серпня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Припинено спільну часткову власність ОСОБА_3 на телятник за адресою: АДРЕСА_1. Виділено в натурі ОСОБА_3 приміщення №№ 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 загальною площею 541,45 кв. м у телятнику за вказаною адресою, визнавши за ним право власності на зазначені приміщення. Зобов'язано ОСОБА_3 влаштувати перегородку в приміщенні № 8 телятника, розділивши його на приміщення площею 457,15 кв. м та 400,25 кв. м, а також демонтувати віконні блоки, закласти віконні отвори в місці встановлення перегородки, з правом на влаштування окремих систем електропостачання, опалення та водопостачання. У решті позовних вимог ОСОБА_3 та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Повернуто ОСОБА_4грошові кошти в розмірі119 697 грн, внесені на рахунок ТУ ДСА України в Харківській області згідно з квитанцією від 10 серпня 2015 року № 23.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю - телятник, загальною площею 1082,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, та визнано за ОСОБА_4 право власності на вказану нежитлову будівлю в цілому. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_4 на нежитлові будівлі: зерносклад загальною площею 188,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та зерносклад загальною площею 225,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та визнано за ОСОБА_3 право власності на вказані нежитлові будівлі в цілому.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію різниці вартості майна в розмірі 119 697 грн, які знаходяться на депозитному рахунку ТУ ДСА у Харківській області. У рештівимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що наявна технічна можливість виділу ОСОБА_3 приміщень телятника, які відповідають його частці у праві власності. Позовні вимоги ОСОБА_3 про виділ одного із зерноскладів фактично є вимогою про позбавлення ОСОБА_4 права власності на належну їй 1/2 частку зерноскладу, тому в даному випадку обрано невірний спосіб захисту, з таких самих підстав відмовлено і в задоволенні зустрічного позову.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4, виходив із того, що телятник було переобладнано в свинарник і в ньому утримується 300 голів свиней приватного підприємства «Курков», свиноферма переведена на режим роботи підприємств «закритого типу». Отже, приміщення зерноскладів передані третій особі для використання в якості цеху деревообробки, у зв'язку з чим розподіл належних сторонам нежитлових приміщень у визначений позивачем спосіб може порушити функціонування та господарську діяльність третіх осіб, представники яких до участі у справі залучені не були.
Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 8 грудня 2006 року належить нежитлова будівля - телятник, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 2009 року належить нежитлова будівля - зерносклад, загальною площею 188,7 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1
Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 5 грудня 2012 року розподілено спільне майно подружжя та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку нежитлових будівель - телятника, загальною площею 1082,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, зерноскладу загальною площею 188,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та зерноскладу загальною площею 225,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
З урахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року № 6-2925цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Так, апеляційний суд, пославшись на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 27 червня 2014 року, яким запропоновано варіант розподілу, при якому одному співвласнику виділяється нежитлове приміщення площею 1082,9 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_2, а іншому - нежитлові приміщення загальною площею 414,6 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1, з виплатою компенсації у розмірі 119 697 грн, не врахував, що як у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 27 червня 2014 року, так і у висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 15 грудня 2014 року експертом запропоновано також інший варіант порядку розподілу телятника з повною ізоляцією співвласників, який передбачає можливість окремого під'їзду до будівлі та фактичного роздільного користування.
Таким чином, запропонований експертом варіант розподілу телятника з повною ізоляцією співвласників свідчить про можливість фактичного виділення в натурі часток співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у повній відповідності до їх ідеальних часток, коли на належну кожному із співвласників 1/2 частку нежитлової будівлі припадає 541,45 кв. м.
Також апеляційний суд, застосувавши положення ч. 5 ст. 71 СК України, не звернув уваги на те, що ст. 71 СК України встановлені способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та не врахував, що відповідно до рішення суду від 5 грудня 2012 року спірне майно є об'єктом спільної часткової власності сторін.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 5 грудня 2012 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку спірного майна.
Проте апеляційний суд, залишивши поза увагою вищевказане судове рішення, дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 та його представником не надано доказів про вкладання особистих грошових коштів на придбання спірного майна.
Крім того, апеляційний суд зазначив про порушення прав третіх осіб, внаслідок розподілу належних сторонам приміщень, однак матеріали справи не містять будь-яких документів про права третіх осіб на спірне майно.
Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_4, який пред'явлено на підставі ст. 365 ЦК України, апеляційний суд не врахував, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Разом з тим відповідно до цієї норми, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року № 6-68цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, доводів сторін належним чином не перевірив та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4
За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
О.В.Закропивний
С.Ф.Хопта
С.П.Штелик