Ухвала
іменем україни
06 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,
Нагорняка В.А., ПисаноїТ.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 19 листопада 2015 року,
У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 20 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1901/0308/71-029, відповідно до умов якого останній було надано кредит в сумі 33 000 дол. США. ПАТ «Альфа Банк» зазначало, що згідно з договором про відступлення права вимоги від 15 червня 2012 року, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Дельта Банк», набуло право вимоги до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 не виконує належним чином умови кредитного договору, у останньої утворилась заборгованість у розмірі 340 075 грн 18 коп. за тілом кредиту та 12 702 грн 59 коп. за відсотками, пеня - 559 грн 84 коп., а всього 353 337 грн 61 коп., яку позивач і просив стягнути на користь банку з відповідача.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 вересня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за невиконання кредитного договору від 20 березня 2008 року у розмірі 353 337 грн 61 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 19 листопада 2015 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 10 грудня 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ПАТ «Альфа Банк» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушила умови виконання кредитного договору в частині своєчасної сплати кредитних платежів та відсотків, а тому банк набув право на дострокове стягнення кредиту в повному обсязі, відповідних відсотків за користування кредитом та пені.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що відсутні підстави для дострокового стягнення платежів з ОСОБА_3 за споживчим кредитним договором та взагалі відсутня кредитна заборгованість, оскільки відповідачка погасила тіло кредиту.
Проте із вказаними висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що 20 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1901/0308/71-0259, за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 33 000 дол. США зі строком виконання до 20 березня 2032 року, з відсотковою ставкою 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.
Пунктом 1.4 вказаного кредитного договору передбачено, що кредитні кошти призначені для здійснення ОСОБА_3 розрахунків за договором купівлі-продажу між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з метою придбання однокімнатної квартири.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до розділу 3 кредитного договору позичальник зобов'язувався здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором шляхом внесення коштів на позичковий рахунок НОМЕР_1 щомісяця через касу банку згідно з додатком 1 до договору. Проценти за користування кредитом підлягали сплаті позичальником через касу банку на рахунок нарахованих відсотків щомісяця в період з 01 по 10 число.
Згідно з п. 5 кредитного договору на позичальника покладено обов'язок забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, сплату комісій, у порядку та строки встановлені цим договором, а також сплату неустойки та відшкодування банку збитків у випадках неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених цим договором.
Умовами кредитного договору, а саме розділом № 8 сторони передбачили, що при порушенні строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості.
Встановлено, що кредитний договір від 20 березня 2008 року та додаток 1 (графік погашення заборгованості) підписаний позичальником ОСОБА_3 без заперечень.
Відповідно до п. 3.5 кредитного договору кошти, що спрямовуються позичальником на виконання зобов'язань за цим договором, вносяться з додержанням ним наступної черговості: в першу чергу на сплату процентів та комісій, потім на погашення (повернення) кредиту, потім на сплату нарахованої неустойки, потім на відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов цього договору.
При наявності простроченої заборгованості за цим договором кошти, що спрямовуються позичальником на виконання зобов'язань за цим договором, зараховуються з додержанням наступної черговості: на погашення простроченої заборгованості за процентами, на погашення простроченої заборгованості за комісіями, на погашення простроченої заборгованості за кредитом. Після виконання позичальником прострочених зобов'язань, передбачених цим абзацом п. 3.5 даного договору, кошти, що спрямовуються позичальником на виконання зобов'язань за цим договором, зараховуються з додержанням черговості, передбаченої першим абзацом цього пункту договору.
При цьому апеляційний суд дійшов необґрунтованоговисновку, що оскільки відповідачка до січня 2015 року сплачувала тіло кредиту щомісячно у більшому розмірі, ніж встановлено умовами кредитного договору, тобто станом на січень 2015 року переплатила тіло кредиту, а тому на час звернення до суду з позовом про дострокове стягнення суми кредиту з нарахованими процентами та пенею у відповідачки відсутня заборгованість за тілом кредиту, адже такий висновок суперечить умовам укладеного між сторонами договору та не підтверджений відповідними належними та допустимими доказами, а в силу вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Однак на порушення вищенаведених норм процесуального права апеляційний суд не надав належної оцінки наявним у справідоказам, а саме укладеному між сторонами у справі договору, не дослідивши у достатньому обсязі йогоумови та розрахунку заборгованості, а саме усіх його складових, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Крім того, відповідно до п. 3.9 кредитного договору при порушенні позичальником умов щодо строків платежів, встановлених в п. 3.1 (а саме щодо щомісячного погашення кредиту) банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання.
Отже, у порушення вимог п. 3.9 кредитного договору апеляційний суд дійшов передчасного висновку щодо відсутності підстав для дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргупублічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 19 листопада 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Є. Червинська
Судді: В.М. Коротун
Л.М.Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О.Писана