Ухвала
іменем україни
6 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Дем'яносова М.В.,
суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Ленд» про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Ленд» до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Дніпропетровська міська рада, про визнання права власності, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Ленд» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року,
У жовтні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Ленд» (далі - ТОВ «Стар-Ленд») про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 3 березня 2014 року між нею та ТОВ «Стар-Ленд» було укладено договір № 03/03, відповідно до умов якого вона, як виконавець, зобов'язалася провести відповідні консультації та здійснити реєстрацію права власності за ТОВ «Стар-Ленд» (замовник) на нерухоме майно - Спортивно-оздоровчий центр, який знаходиться по вул. Набережна Леніна, 14 у м. Дніпропетровську.
Згідно з умовами договору ТОВ «Стар-Ленд» зобов'язалося протягом 30 банківських днів з моменту підписання договору сплатити грошові кошти за послуги. Для забезпечення виконання зазначених обов'язків між нею, ОСОБА_6 (поручитель) та ТОВ «Стар-Ленд» (боржник) було укладено договір поруки № 03-03-14 від 3 березня 2014 року, відповідно до п. 1.1 якого поручитель прийняв на себе зобов'язання перед кредитором солідарно відповідати за виконання боржником зобов'язань зі сплати кредитору грошових коштів за послуги. ТОВ «Стар-Ленд» та ОСОБА_6 не виконали свої зобов'язання. У зв'язку із цим позивач просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів грошові кошти у розмірі 2 000 грн.
У жовтні 2014 року ТОВ «Стар-Ленд» подало зустрічний позов до суду, в якому просило визнати за ним право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю - Спортивно-оздоровчий центр, літ. «А-2», загальною площею 1 461 кв. м, основною площею 1 461 кв. м, балкон літ. «а», загальною площею 280,3 кв. м, який знаходиться по вул. Набережна Леніна, 14 у м. Дніпропетровську, та визнати право власності на зазначене нерухоме майно таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без додаткових актів введення об'єкта в експлуатацію.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено, зустрічний позов ТОВ «Стар-Ленд» задоволено. Визнано право власності ТОВ «Стар-Ленд» на нерухоме майно - нежитлову будівлю - Спортивно- оздоровчий центр, літ. «А-2», загальною площею 1 461 кв. м., основною площею 1 461 кв. м, балкон літ. «а», загальною площею 280,3 кв. м, який знаходиться по вул. Набережна Леніна, 14 у м. Дніпропетровську. Визнано право власності ТОВ «Стар-Ленд» на зазначене нерухоме майно таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без додаткових актів введення об'єкта в експлуатацію. Вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року рішення районного суду скасовано в частині задоволення зустрічного позову ТОВ «Стар-Ленд» та ухвалено у цій частині нове рішення у справі про відмову ТОВ «Стар-Ленд» в задоволенні зустрічного позову про визнання права власності.
У касаційній скарзі ТОВ «Стар-Ленд» просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Стар-Ленд» та визнаючи за ним право власності на нерухоме майно, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 8, 331, 328, ч. ч. 1, 3 ст. 376, ст. 392 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та посилався на те, що згідно з висновком товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» від 15 січня 2014 року будування нежитлового приміщення виконано без порушень, які впливають на експлуатаційні характеристики будівлі, відповідає будівельним, пожежним та санітарним нормам.
Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції та дійшов висновку про відсутність належних і допустимих доказів у справі, які б свідчили про прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва по вул. Набережна Леніна, 14 у м. Дніпропетровську. За таких обставин суд вважав відсутніми підстави для визнання за ТОВ «Стар-Ленд» права власності на вказане нерухоме майно.
При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що ТОВ «Стар-Ленд» у зустрічному позові не вказало на правові підстави зайняття ним земельної ділянки за адресою: вул. Набережна Леніна, 14 (14К) у м. Дніпропетровську, а тому остання презюмується належністю територіальній громаді міста з визначенням власником Дніпропетровської міської ради. За таких обставин Дніпропетровська міська рада мала брати участь у справі як відповідач (співвідповідач).
Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу, як співвідповідача.
При цьому права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, передбачені ст. 27 ЦПК України, а сторін у справі, згідно зі ст. 30 ЦПК України, позивача і відповідача, передбачені ст. 31 ЦПК України, а тому є різними за своїм процесуальним обсягом.
Пунктом 10 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» також оговорено питання прав власника земельної ділянки, що обумовлює його правовий статус під час здійснення судочинства, зокрема те, що позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі. У разі пред'явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості до неналежного відповідача (наприклад, до бюро технічної інвентаризації чи лише до певної фізичної особи), суд залежно від предмета позову та обставин справи у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 Цивільного процесуального кодексу України, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або із власної ініціативи у порядку, передбаченому частиною другою статті 35 Цивільного процесуального кодексу України, залучає відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, також відповідно до частини третьої статті 45 Цивільного процесуального кодексу України залучає до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для надання висновків на виконання її повноважень.
Місцевий суд, вирішуючи спір, не врахував специфіки правовідносин, які виникли у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва, у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не визначив коло суб'єктів, чиї права та інтереси можуть бути порушені ухваленням рішення у даній справі, у тому числі інтереси органу, який реалізовує політику у сфері містобудування, у даному випадку -Дніпропетровської міської ради, та не роз'яснив сторонам наслідки незалучення останньої до участі у справі як відповідача (співвідповідача).
У той же час апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не мав процесуальної можливості усунути вказані вище недоліки, допущені місцевим судом.
Крім того, при новому розгляді справи судам слід прийняти до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15.
Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим судом, так і апеляційним судом, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Ленд» задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.В. Дем'яносов Судді: А.О. Леванчук А.В. Маляренко І.К. Парінова О.В. Ступак