Ухвала
іменем україни
13 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна» про зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 31 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 жовтня 2015 року,
встановила:
У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 лютого 2007 року його прийняли на роботу електромонтером з ремонту і обслуговування електрообладнання п'ятого розряду ремонтно-механічного цеху відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна». 14 лютого 2007 року при виконанні обов'язків, покладених трудовим договором, був уражений електрострумом, впав та отримав травми. Починаючи з лютого 2007 року він потребує постійного лікування, після отриманих травм знаходився на стаціонарному лікуванні з 19 лютого 2007 року по 7 березня 2007 року та з 26 квітня 2007 року по 21 травня 2007 року. В період його амбулаторного лікування, наказом від 17 вересня 2007 року ОСОБА_3 було звільнено за ст. 40 КЗпП України, за прогули.
Вважав, своє звільнення незаконним, оскільки його звільнено в період тимчасової непрацездатності.
Ураховуючи наведе, просив поновити строк на подачу позову про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, змінити формулювання причин звільнення його з роботи із «звільнення за прогул без поважних причин,
ст. 40 КЗпП України» на «звільнення за власним бажанням
ст. 38 КЗпП України»» і дату звільнення - з 17 вересня 2007 року на -
27 червня 2008 року, стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 11 426,22 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн та моральну шкоду в розмірі
5 000 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від
31 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 жовтня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом, передбачений
ст. 233 КЗпП України, поважних причин на його поновлення не встановлено.
Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з наступних підстав.
Установлено, що з 13 лютого 2007 року ОСОБА_3 працював на публічному акціонерного товариства «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна» (далі - ПАТ «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. Бабушкіна») на посаді електромонтера з ремонту та обслуговуванню електрообладнання ремонтно-механічного цеху.
14 лютого 2007 року позивач був уражений електрострумом, впав та отримав травми.
За результатами розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_3 був складений акт форми Н-1 від 14 березня 2007 року «Про розслідування нещасного випадку, що стався 14 лютого 2007 року, згідно якого встановлено, що вказаний нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом, за висновками якого нещасний випадок був визнаний таким що не пов'язаний з виробництвом.
18 квітня 2007 року Дніпропетровською державною інспекцією промислової безпеки та охорони праці у металургії та машинобудування було внесено припис щодо необхідності проведення повторного розслідування нещасного випадку на виробництві та складання акту по формі Н-1.
За результатами повторного розслідування нещасного випадку був складений акт розслідування нещасного випадку від 26 квітня 2007 року, в якому комісія вирішила скласти акт за формою НПВ, про нещасний випадок на підприємстві, не пов'язаний з виробництвом.
17 вересня 2007 року ОСОБА_3 був звільнений з роботи по п. 4
ст. 40 КЗпП України за прогули (в тому числі за відсутність на роботі більше трьох годин на протязі робочого часу) без поважних причин.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від
12 листопада 2013 року встановлено факт нещасного випадку, що стався із ОСОБА_3 14 лютого 2007 року об 11.00 год. при виконанні ним своїх трудових обов'язків на посаді електромонтера ремонтно-механічного цеху ПАТ «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. Бабушкіна», зобов'язано ПАТ «Дніпропетровський завод металоконструкцій
ім. Бабушкіна» скласти акт за формою Н-1 про вказаний нещасний випадок на виробництві та видати його потерпілому ОСОБА_3
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови
від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилавсь на те, що його звільнення відбуло з порушенням норм діючого трудового законодавства. Зазначав, що тривалі розгляді справ у суді за його позовами та вимушене постійне лікування після отриманої ним травми на виробництві заважало йому звернутися з даним позовом у встановлені законом строки.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.
При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску ОСОБА_3 строку позовної давності, суди не навели доводів щодо обґрунтованості позову, залишили поза увагою те, що відмова у позові з підстав пропуску строку позовної давності є передчасною та свідчить про те, що позов є обґрунтованим, хоча таких висновків суд першої інстанції не зробив.
Викладене свідчить, що при вирішенні спору судами неповно встановлено фактичні обставин справи, не дано юридичної оцінки наданим сторонами доказам, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від
31 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО.С. Ткачук
Судді:В.С. Висоцька
В.М. Колодійчук
О.В. Умнова
І.М. Фаловська