14 квітня 2016 р.Справа № 818/3778/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,
представника відповідача - Сай О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2016р. по справі № 818/3778/15
за позовом ОСОБА_2
до Управління державної служби охорони при УМВС України в Сумській області , третя особа - начальник Управління Державної служби охорони при УМВС України в Сумській області Кананков О.В. -
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної служби охорони при УМВС України в Сумській області, третя особа - начальник Управління Державної служби охорони при УМВС України в Сумській області Кананков О.В.-, в якому просив суд визнати неправомірною відмову відповідача у здійсненні виплати компенсації за невикористані чергові відпустки за 2010-2013 роки в кількості 160 календарних днів позивачу, зобов'язати відповідача виплатити компенсацію позивачу за 160 календарних днів невикористаної чергової відпустки (з них: 40 календарних днів - за період роботи з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., 40 календарних днів - за період роботи з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р.; 40 календарних днів за період роботи з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.; 40 календарних днів за період роботи з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. з урахуванням середньої заробітної плати, обчисленої з урахуванням виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують виплаті компенсації.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2016р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі, розгляд справи провести без його участі та без участі його представника.
Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 14.04.2016 р., учасники процесу не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.
Неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 14.04.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 з листопада 1996 р. проходив службу в органах МВС, наказом № 670 від 03 листопада 2009 року до ОСОБА_2 за вчинення дисциплінарного проступку було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.11.2014 року по справі №2а-488/10/1870 визнано протиправними та скасовані накази Управління Державної служби охорони при УМВС України в Сумській області № 670 від 03 листопада 2009 року та № 345 о/с від 03 листопада 2009 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та звільнення у запас на підставі п. 66 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України" ОСОБА_2. Поновлено ОСОБА_2 на посаді інспектора-кінолога спеціального підрозділу затримання батальйону міліції Сумського міжрайонного відділу Державної служби охорони Управління Державної служби охорони при УМВС України в Сумській області. Стягнуто з Управління Державної служби охорони при УМВС України в Сумській області на користь ОСОБА_2 грошове утримання за час вимушеного прогулу в розмірі 112165 (сто дванадцять тисяч сто шістдесят п'ять) грн. 20 коп. та 1000 (одну тисячу) грн. на відшкодування моральної шкоди (а.с. 69 - 73).
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 р. постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.11.2014р. по справі № 2а-488/10/1870 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Управління державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, третя особа - начальник Управління державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн. та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог. В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.11.2014р. по справі № 2а-488/10/1870 залишено без змін. ( 60-68).
На виконання постанови Сумського окружного адміністративного від 11.11.2014 року по справі №2а-488/10/1870 наказом Управління Державної служби охорони УМВС України в Сумській області № 293 о/с від 13.11.2014 р. ОСОБА_2, інспектора-кінолога спеціального підрозділу затримання батальйону міліції Сумського міжрайонного відділу Державної служби охорони Управління Державної служби охорони при УМВС України в Сумській області поновлено у спеціальному званні "старшина міліції" з 03.11.2009 р. ( а.с. 59).
Наказом Управління Державної служби охорони від 30.09.2015 року №290 о/с старшину міліції ОСОБА_2, молодшого інспектора - кінолога спеціального взводу груп затримання батальйону міліції охорони Управління Державної служби охорони при УМВС України в Сумській області з 30.09.2015 р. звільнено з органів МВС у відставку за п.65 "б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через хворобу) (а.с.5).
06.10.2015 року ОСОБА_2 звернувся до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Сумській області із заявою, в якій, посилаючись на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2015 р. по справі №818/1998/15, просив виплатити йому компенсації за невикористані відпустки за 2010-2013 роки у зв'язку із звільненням із органів внутрішніх справ (а.с. 9).
Управління Державної служби охорони при УМВС України в Сумській області листом від 05.11.2015 року №12/4-4278 повідомило заявника, що ним неправильно трактується постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2015 р. по справі №818/1998/15, оскільки у цій постанові зазначено, що на позивача не поширюються норми Закону України "Про відпустки", оскільки порядок надання чергових та інших відпусток чітко врегульовано розділом VI Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Крім того, суд зазначив, що позивач є особою, яка проходить службу в органах внутрішніх справ, а тому поширення на нього положень Закону України "Про відпустки" є помилковим. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що компенсація за невикористану відпустку виплачується працівникам органів внутрішніх справ лише при звільненні зі служби. Крім того, повідомлено заявника, що наказом по УДСО при УМВС України в Сумській області № 104 від 17.04.2015 р. ОСОБА_2 надано 45 діб чергової відпустки за 2015 р., тобто, відпустка використана в повному обсязі і компенсація відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справи за інші відпустки не передбачена (а.с.10).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII), дія якого відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 3 поширюється на військовослужбовців правоохоронних органів, зокрема встановлено: ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII); військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (стаття 1-2 Закону № 2011-XII).
Абзацами 2- 3 пункту 14 статті 10-1 цього Закону ("Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них") передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас, у деяких випадках, стаття 10-1 Закону № 2011-XII прямо відсилає до норм Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР, яким встановлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Зазначене положення дублюється у частині першій статті 83 КЗпП.
Порядок та умови надання відпусток особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ врегульоване розділом VI Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справи , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 р. № 114, зокрема, пунктом 56 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Разом з тим, питання щодо виплати компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки пунктом 56 Положення № 114 не врегульовані.
Враховуючи те, що Верховний Суд України у постанові від 14 жовтня 2014 року (справа № 21-413а14) висловив правову позицію, щодо приписів пункту 56 Положення № 114, які, на його думку, є юридично недосконалими, а тому при застосуванні законодавства його тлумачення має здійснюватися з урахуванням змісту норм, що є вищими, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, у випадку звільнення із органів внутрішніх справ, мають право на отримання грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки.
З урахуванням зазначених обставин та норм права, колегія суддів вважає, що позивач мав право на отримання компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом Управління Державної служби охорони УМВС України в Сумській області від 02.03.2015 року №48 о/с ОСОБА_2 нарахована та виплачена грошова компенсація за 160 днів невикористаної ним чергової відпустки у 2010 -2013 роках в сумі 14 243 грн. 20 коп., що підтверджується, зокрема, наказом Управління Державної служби охорони УМВС України в Сумській області №48 о/с від 02.03.2015 р., розрахунком компенсації за невикористані ОСОБА_2 160 днів чергових відпусток, платіжними дорученнями тощо.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи та інтереси.
Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність установленого судом факту їх порушення.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, враховуючи відсутність порушених прав та законних інтересів позивача діями відповідача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який у цій справі відповідачем виконано.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі викладеного, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 41,160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2016р. по справі № 818/3778/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Курило Л.В.
Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.
Повний текст ухвали виготовлений 15.04.2016 р.