11 квітня 2016 р.Справа № 820/380/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Старостіна В.В.
Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
позивача ОСОБА_1; представника відповідача Карамишевої Л.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2016р. по справі № 820/380/16
за позовом ОСОБА_1
до Харківського міського центру зайнятості
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
01.02.2016 року позивач, ОСОБА_1, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського міського центру зайнятості, в якому просив суд: визнати дії незаконними Харківського міського центру зайнятості у обробці персональних даних позивача без його згоди та передачу їх третій особі у формі запиту від 17.12.2015р. № ХМЦЗ-04- 16925-26/15 - головному лікарю Харківської міської поліклініки № 20 без згоди позивача і без повідомлення позивача про обробку його персональних даних; визнати дії незаконними Харківського міського центру зайнятості у використанні та поширенні конфіденційної інформації про позивача у формі запиту від 17.12.2015р. № ХМЦЗ-04-16925- 26/15 третій особі - головному лікарю Харківської міської поліклініки № 20, а саме, про те, що він перебуваю на обліку в центрі зайнятості з 25.11.2014р. та шукаю роботу за спеціальністю соціолог, викладач соціологічних дисциплін без його на це згоди; визнати дії незаконними Харківського міського центру зайнятості у внесенні в запит від 17.12 2015р. № ХМЦЗ-04-16925-26/15 до головного лікаря Харківської міської поліклініки № 20 неправдивої інформації, що позивач шукаю роботу за спеціальністю юрист, спеціаліст державної служби; зобов'язати Харківський міський центр зайнятості скасувати неправдиву інформацію, наведену в запиті від 17.12.2015р. № ХМЦЗ-04-16925-26/15 до головного лікаря Харківської міської поліклініки № 20 про те, що позивач шукаю роботу за спеціальністю юрист, спеціаліст державної служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся 25.11.2014 року до Харківського міського центру зайнятості. Наказом від 25.11.2014 року №НТ141125 позивачу поновлено статус безробітного. Також позивач зазначив, що відповідно до довідки від 30.01.2015р. №265 Харківської міської поліклініки №20 позивачу не рекомендована праця, що пов'язана з підняттям вантажу вище 5 кг, тривалим перебуванням на ногах, переохолодженням, психоемоційним перевантаженням постійно. Проте, відповідач без згоди та повідомлення позивача про намір надіслати відомості, передав персональні дані позивача третій особі - головному лікарю Харківської міської поліклініка №20 шляхом направлення запиту останньому, в якому повідомив дату, з якої позивач перебуває в центрі зайнятості, а також повідомив про те, за якими саме посадами позивач шукає роботу, що, на думку позивача, є порушенням його прав, виходячи з положень Закону України "Про захист персональних даних".
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2016 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 25.11.2014 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Харківського міського центру зайнятості з заявою, в якій просив перереєструвати його як безробітного (а.с.9).
Згідно витягу із наказів про прийняття рішень Харківським міським центром зайнятості, наказом від 25.11.2014 року №НТ141125 ОСОБА_1 поновлено у статусі безробітного та відмовлено у призначенні допомоги по безробіттю (а.с.10).
Відповідно до персональної картки ОСОБА_1, інформація для пошуку роботи визначена, з урахуванням освіти, за спеціальностями: бакалавр права, спеціаліст соціолог, за кваліфікацією/професією: юрист та соціолог, відповідно до здобутої кваліфікації віднесено професії/посади - спеціаліст державної служби та соціолог (а.с.11).
Позивачем до Харківського міського центру зайнятості була надана довідка від 30.01.2015 року №265 Харківської міської поліклініки №20, в якій міститься висновок про те, що по ряду хвороб позивачу не рекомендована праця, що пов'язана з підняттям вантажу вище 5 кг, тривалим перебуванням на ногах, переохолодженням, психоемоційним перевантаженням постійно (а.с.14).
З заяви про надання статусу безробітного (а.с.9) встановлено, що 25.11.2014 року ОСОБА_1 ознайомлений з правами та обов'язками зареєстрованого безробітного, що визначені Законом України "Про зайнятість населення" та Законом "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", про що мається відповідний підпис позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, Комунальним закладом охорони здоров'я "Харківської міської поліклініки №20" було повідомлено Харківський міський центр зайнятості листом від 07.08.2015 року №943 про те, що гр. ОСОБА_1 пройшов комплексний медичний огляд спеціалістів даного закладу, з метою отримання рекомендацій з працевлаштування, згідно загального висновку якого йому рекомендовано праця, не пов'язана з підняттям вантажу вище 5 кг, психоемоційним перевантаженням, тривалим перебуванням на ногах, переохолодженням постійно (а.с.13).
Харківським міським центром зайнятості було направлено запит від 17.12.2015 року №ХМЦЗ -04-16925-26/15 до Харківської міської поліклініки №20, в якому зазначено про те, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ХМЦЗ з 25.11.2014 року, а також, що він шукає роботу за спеціальністю соціолог, викладач з соціальних дисциплін, юрист, спеціаліст державної служби. На думку ХМЦЗ, така робота пов'язана з значним психоемоційним перевантаженням. Оскільки на запит ХМЦЗ від 24.06.2015 року №502 на і'мя головного лікаря поліклініки №20 отримано відповідь від 07.08.2015 року №943, в якій ОСОБА_1 рекомендована праця, не пов'язана з психоемоційним перевантаженням, у зв'язку з необхідністю подальшого працевлаштування, Харківській міський центр зайнятості звернувся до Харківської міської поліклініки з проханням підтвердити або спростувати вказану думку (а.с.12).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при надісланні запиту від 17.12.2015 року не встановлено в діях відповідача порушень відповідно до положень Закону України "Про захист персональних даних". При направленні вказаного запиту, відповідач діяв на підставі та в межах норм Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України "Про зайнятість населення".
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п.3 ч.1 ст. 22 Закону України "Про зайнятість населення", основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є, зокрема, сприяння громадянам у підборі підходящої роботи.
Пунктом 2 розділу ІІ Положення про державну службу зайнятості, яке затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 20.01.2015 року №41 передбачено, що служба під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями.
Частиною 2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття" передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Згідно ч.1 ст. 46 Закону України "Про зайнятість населення", підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний.
Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.
При цьому, частиною 8 ст. 46 Закону України "Про зайнятість населення", підходящою для безробітного не може вважатися робота, якщо:
місце роботи розташовано за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради;
умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці (в тому числі якщо на запропонованому місці роботи порушуються встановлені законом строки виплати заробітної плати);
умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, підтвердженому медичною довідкою.
При цьому, також положеннями ст. 24 КЗпП, забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про захист персональних даних", надано поняття, а саме: персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються.
Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про захист персональних даних", персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України "Про захист персональних даних", не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про захист персональних даних" визначено, що забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров'я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.
При цьому згідно п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про захист персональних даних", положення частини першої цієї статті не застосовуються, якщо обробка персональних даних, зокрема, необхідна для здійснення прав та виконання обов'язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту.
Відповідно до п.8 ч.2 ст.7 Закону України "Про захист персональних даних", положення ч.1 ст.7 зазначеного Закону не застосовуються, якщо обробка персональних даних стосується даних, які були явно оприлюднені суб'єктом персональних даних.
Слід зазначити, що при направленні запиту від 17.12.2015 року до головного лікаря Харківської міської поліклініки №20, відповідач діяв на підставі та в межах повноважень, наданих Законом України "Про зайнятість населення" щодо сприяння громадянину у підборі підходящої роботи, відповідно до ст. 22 та ст. 46 Закону України "Про зайнятість населення" .
Щодо доводів позивача про поширення у запиті конфіденційної інформації, слід зазначити, що фактично у запиті зазначена така інформація, що міститься у довідці Харківської міської поліклініки № 20 від 30.01.2015 року №265, оригінал якої позивач особисто надав до центру зайнятості.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вказані дані були оприлюднені суб'єктом персональних даних, яким в даному випадку є позивач, отже, до цих даних не застосовується заборона обробки персональних даних, що передбачена ч.1 ст.7 Закону України "Про захист персональних даних".
Отже, центр зайнятості не розголошував інформації, яка могла бути таємницею та невідомою КЗОЗ "Харківська міська поліклініка №20".
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, забороняється розголошувати без згоди застрахованої особи відомості про страховий стаж, страхові випадки, результати медичних обстежень, суми одержуваних виплат тощо.
Вивчивши зміст запиту, колегія суддів зазначає, що у зазначеному запиті Харківського міського центру зайнятості від 17.12.2015 року зазначена інформація не міститься.
Відповідно до положень ст. 11 Закону України "Про захист персональних даних" визначено, що підставою для обробки персональних даних, є, зокрема, необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист персональних даних", збирання персональних даних є складовою процесу їх обробки, що передбачає дії з підбору чи впорядкування відомостей про фізичну особу.
Згідно ч. 2 ст. 14 Закону України "Про захист персональних даних", поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таким чином, відповідач, як розпорядник персональних даних, що здійснює функціональні обов'язки у сфері зайнятості населення та трудової міграції, шляхом підбору підходящої роботи, здійснював обробку персональних даних, які позивач фактично оприлюднив самостійно.
Також слід зазначити, що відсутні підстави вважати наявність в діях відповідача використання та поширення конфіденційної інформації, оскільки запитувана інформація вже фактично була відома третій особі та запитувалася для підбору підходящої роботи.
Щодо доводів позивача про поширення неправдивої інформації стосовно того, за якою професією та спеціальністю позивач шукає роботу, слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 46 Закону України "Про зайнятість населення", а також функцій та завдань Центру зайнятості, саме відповідач визначає, яку роботу шукає безробітний, виходячи з даних щодо нього.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при надісланні запиту від 17.12.2015 року не встановлено в діях відповідача порушень відповідно до положень Закону України "Про захист персональних даних". При направленні вказаного запиту, відповідач діяв на підставі та в межах норм Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України "Про зайнятість населення".
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2016 року по справі № 820/380/16 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2016р. по справі № 820/380/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.
Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Рєзнікова С.С.
Повний текст ухвали виготовлений 15.04.2016 р.