Справа № 154/3532/15-ц Провадження № 22-ц/773/432/16 Головуючий у 1 інстанції: Лященко О.В.
Категорія: 19 Доповідач: Федонюк С. Ю.
11 квітня 2016 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Федонюк С.Ю. ,
суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,
з участю:
секретаря - Концевич Я.О.,
позивача -ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про відшкодування майнової шкоди, за апеляційною скаргою відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга» на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2016 року,
В листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ним укладено 08 жовтня 2015 року кредитний договір з ПАТ «Державний ощадний банк України» про отримання цільового кредиту на суму 15446 грн. строком на 36 місяців для придбання вікон з двокамерними енергоефективними склопакетами відповідно до Державної цільової програми. Для оформлення кредиту він банку подав рахунок № 20 від 02 жовтня 2015 року, який виписано відповідачем ТзОВ «Райдуга» на придбання 9 вікон з двокамерними енергоефективними склопакетами за ціною по 1907 грн. на загальну суму 17163 грн. Банк, виконавши умови договору, перерахував на рахунок ТзОВ «Райдуга» 15446 грн., і ним умови цього договору були також виконані - сплачено товариству 10 % вказаної суми - в розмірі 1717 грн. за товар. Крім того, ним банку було внесено 463,38 грн. комісійної винагороди за надання кредиту та в подальшому він повинен протягом трьох років повертати банку, крім суми кредиту, нараховані проценти в розмірі 6059,87 грн., а всього витрати складають 23686,25 грн. Однак позивач вказує, що 28 жовтня 2015 року відповідачем йому було доставлено товар, який не відповідає тим розмірам та якості, які були ними обумовлені, а саме - вікна більші за розміром і не двокамерні, а однокамерні. У зв'язку з цим він відмовився від товару і спочатку просив відповідача замінити товар на належний, однак, оскільки цього не було виконано, просив суд, покликаючись на порушення його прав як споживача послуг, встановлених Законом України «Про захист прав споживача», стягнути на його користь у зв'язку з продажем товару неналежної якості з відповідача ТзОВ «Райдуга» грошові кошти в сумі 23686,25 грн. та понесені ним судові витрати.
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ТзОВ «Райдуга» в користь ОСОБА_1 23686,25 грн. матеріальної шкоди та 487,20 грн. витрат по сплаті судового збору, а всього - 24173,45 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач ТзОВ «Райдуга» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки кредитні кошти отримані відповідачем, який своїх зобов'язань перед позивачем за договором купівлі-продажу не виконав належним чином, то він зобов'язаний відшкодувати позивачу понесені ним усі збитки за кредитним договором.
Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та обставинам справи, тому колегія суддів не погоджується з ними і вважає їх неправильними з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлювальних джерел та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2010 року № 243, з метою придбання енергоефективного обладнання та/або матеріалів (вікон з двокамерними енергоефективними склопакетами), між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний ощадний банк України» було укладено кредитний договір № 5698 від 08.10.2015 року (а.с.5-10).
Згідно з умовами кредитного договору банк надав позивачу кредит одноразово в безготівковій формі в сумі 15446 грн. на 36 місяців з терміном остаточного повернення до 05 жовтня 2018 року шляхом перерахування коштів на поточний рахунок відповідача з цільовим призначенням для придбання вікон з двокамерними енергоефективними склопакетами.
Пунктом 3.1.1. договору визначено умовою надання кредиту сплату позичальником комісійної винагороди в розмірі 463,38 грн. протягом 1 дня з моменту підписання договору.
Згідно з п. 3.9.1.2 договору банк має право вимагати дострокового повернення суми кредиту та процентів, зокрема у разі ненадання позичальником банку підтверджуючих документів щодо використання кредиту за цільовим призначенням.
А відповідно до п.4.3.12. кредитного договору на підтвердження використання кредитних коштів за цільовим призначенням кредиту протягом 30 календарних днів з моменту отримання кредиту позичальник зобов'язаний надати банку відповідні документи щодо отримання товарів згідно цільового призначення кредиту (видаткову накладну та/або акти приймання-передачі товару, товарний чек чи інший документ, що підтверджує передачу товару).
Судом встановлено, що позивачем 07 жовтня 2015 року було сплачено ТзОВ «Райдуга» 10 відсотків першого внеску за енергообладнання згідно рахунку № 20 в сумі 1717 грн., що підтверджено квитанцією (а.с.14), та не заперечувалось сторонами.
Судом також встановлено, що між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу вікон металопластикових, що зафіксовано у комерційних пропозиціях № 1931 від 02 жовтня та від 09 жовтня 2015 року, де вказано кількість виробів, тип, колір, розміри, вартість та інші параметри замовлення. У зазначених комерційних пропозиціях вказано про виготовлення для замовника ОСОБА_1 восьми енергозберігаючих вікон різних розмірів: 4 вікна вартістю по 2052,75 грн., 1 вікно - 2063,83 грн. та 3 вікна по 1565,67 грн. та одних міжкімнатних дверей вартістю 2193 грн. (а.с.35,47).
28 жовтня 2015 року на адресу позивача було доставлено замовлений товар, було в будинку, однак позивач заявив, що вікна не відповідають розмірам та якості тим, які оплачені ним згідно з договором, оскільки є з однокамерними енергозберігаючими склопакетами та більші за розмірами. Від отримання товару позивач відмовився.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ствердив, що при здійсненні замовлення розміри вікон він надав представнику ТзОВ «Райдуга» особисто, замірявши самостійно рами вікна, яке було знято перед заміною.
Представники відповідача в суді визнали, що дійсно поставили покупцю ОСОБА_1 однокамерні енергозберігаючі вікна, а не вікна з двокамерними енергоефективними склопакетами (з енергозберігаючим склом), як було зазначено у рахунку від 02 жовтня 2015 року. Однак пояснили це тим, що позивач сам змінив узгоджені раніше умови договору купівлі-продажу, замінивши двокамерні вікна на дешевші - однокамерні і на міжкімнатні двері, подавши продавцю свої заміри. Разом з тим, підтвердили, що жодних письмових документів сторони з цього приводу не складали.
З пояснень представників відповідача та з накладної № 20 від 28.10.2015 року, а також акта прийому-передачі майна від 28.10.2015 року вбачається, що дійсно позивачу було доставлено вказаний товар, однак він відмовився його отримувати, крім одного вікна енергозберігаючого 6-16-4і PRIMEPLAST AXON К-3 1490х1400 вартістю 2052,75 грн. та дверей міжкімнатних в комплекті з ручками шириною 90 см вартістю 2313 грн.
Факт наявності до даного часу в позивача вказаного вікна і дверей підтвердив позивач та його представник у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Положеннями Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку .
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК).
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору (стаття 656).
Згідно зі ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті, виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.
Відповідно до ч.1,2 ст. 672 ЦПК України, якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.Якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: 1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; 2) відмовитися від усього товару; 3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; 4) прийняти весь товар.
Згідно з частиною 3 даної статті у разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару, покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів" встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Пунктом 22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Права та обов'язки споживачів визначені ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості визначені ст. 8 цього Закону. Так, згідно з ч.1 цієї статті у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
Відповідно до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, колегія суддів вважає, що в суді доведено факт передання відповідачем позивачу товару в асортименті, що не відповідає умовам договору, оскільки було передбачено поставку вікон з двокамерними склопакетами, а фактично надано вікна з однокамерними склопакетами.
Разом з тим, не доведено порушення з боку відповідача умов договору щодо якості продукції, оскільки в матеріалах справи є сертифікат відповідності поставленої продукції вимогам ДСТУ (а.с.16), а також щодо розмірів товару, так як ці розміри були подані самим позивачем.
Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, а також шкоди, завданої внаслідок недоліків робіт і послуг, крім того, регулюється ст.1209-1211 ЦК України. Зокрема, законом визначено,що шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем. Однак, дані норми Закону не підлягають до застосування в даній справі, що судом першої інстанції залишено поза увагою.
Колегія суддів вважає, що не підлягає до стягнення сума, що нарахована позивачем у зв'язку з користуванням кредитом протягом 36 місяців, оскільки вона прямо не пов'язана із договором купівлі-продажу, а витікає із кредитних правовідносин, що існують між банком як кредитором і позивачем як боржником, та регулюються іншим законом.
Отже, згідно з умовами кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит на придбання енергоефективного обладнання в сумі 15446,00 грн., які перераховані відповідачу, також позивач сплатив відповідачу 1717,00 грн. першого внеску за замовлення товару. Згідно накладної №20 від 28.10.2015 року відповідач визначив повну вартість товару в сумі 17284,84 грн. Враховуючи, що позивачем фактично прийнято частину товару на суму 4365,75 грн. (вартість дверей 2313 грн. + вартість 1 вікна 2052,75 грн.), тому слід стягнути з відповідача кошти у сумі вартості товару, якого позивач відмовився прийняти, тобто 12797 грн. (17284,84 - 4365,75 грн.).
Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України, чим неналежно оцінив надані сторонами докази, не виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу з порушенням норм матеріального права, а саме неправильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов хибного висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги суперечать вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, які зобов'язують відповідача на засадах змагальності доводити свої заперечення переконливими, належними та допустимими доказами. Доказів своїх заперечень та доводів апеляційної скарги відповідач не надав, навів лише свої міркування з цього питання.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням вимог матеріального і процесуального права, а отже рішення суду слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог.
Отже, враховуючи вимоги щодо пропорційності, до стягнення з позивача в користь відповідача слід було би стягнути 246,36 грн. понесених позивачем витрат на сплату судового збору при подачі позову, а з відповідача в користь позивача підлягає до стягнення 263,19 грн., виходячи із сплаченого відповідачем судового збору при подачі апеляційної скарги, тому при ухваленні даного рішення слід стягнути з відповідача ТзОВ «Райдуга» в користь позивача ОСОБА_1 в якості різниці між зазначеними сумами судового збору - 16,83 грн.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга» задовольнити частково.
Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2016 року в даній справі скасувати та ухвалити нове.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга» в користь ОСОБА_1 12797 (дванадцять тисяч сімсот дев'яносто сім) грн. 25 коп. сплаченої за товар суми.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга» в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 16 (шістнадцять) грн. 83 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді