Справа № 161/2796/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В.
Провадження № 22-ц/773/439/16 Категорія: 47 Доповідач: Осіпук В. В.
11 квітня 2016 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді - Осіпука В.В.,
суддів - Матвійчук Л.В., Русинчука М.М.,
за участю секретаря Лимар Р.С.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2016 року,-
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 01 лютого 2016 року позов задоволено, зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 частину самовільно зайнятої земельної ділянки загальною площею, встановленою у висновку № 7 судової земельно-технічної експертизи від 05 жовтня 2015 року, що по АДРЕСА_1 та за власний рахунок знести бетонну огорожу, побудовану на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_1, усунувши таким чином перешкоди в користуванні земельною ділянкою.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить його скасувати через неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це слідує з матеріалів справи, що ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів від 26 листопада 1998 р. № 576 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1, Волинської області та видано Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 12 травня 1999 року (а.с. 3-5).
Згідно плану зовнішніх меж цієї земельної ділянки, який міститься в Державному акті, вона межує із земельними ділянками землекористувачів, зокрема: від «Б» до «В» ОСОБА_5, від «В» до «Г» ОСОБА_6, від «Г» до «А» ОСОБА_3 і її межі були погоджені з ними (а.с. 31-34).
Вважаючи, що фактична межа, наданої йому земельної ділянки, з південної сторони не співпадає з межею його земельної ділянки, вказаної у Державному акті, а її частина знаходиться в користуванні власника садиби по АДРЕСА_2 - відповідача ОСОБА_3, то позивач просив суд зобов'язати відповідача повернути йому частину самовільно зайнятої земельної ділянки та знести бетонну огорожу на ній побудовану ОСОБА_3 і відшкодувати йому понесені судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до ст.ст. 152, 212 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист вказаних прав здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
З висновку судової земельно-технічної експертизи № 7 від 05 жовтня 2015 року вбачається, що межі земельної ділянки позивача, яка розташована в АДРЕСА_1 в складі з будинковолодінням відповідають площі та розмірам, зазначеним в Державному акті на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 12 травня 1999 року, виданому ОСОБА_1 і на ній розташована частина бетонної огорожі, збудована відповідачем, загальною довжиною 12, 86 м., яка розділяє будинковолодіння ОСОБА_1 та будинковолодіння ОСОБА_3 (а.с. 46-56).
Виходячи з викладеного та враховуючи, що ОСОБА_3 без законних на те підстав самовільно зайняв частину земельною ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про покладення на відповідача обов'язку звільнити самовільно зайняту ним частину земельної ділянки, шляхом знесення за власний рахунок побудованої на ній бетонної огорожі загальною довжиною 12, 86 м, усунувши таким чином позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд необґрунтовано не взяв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи № 0124 від 22 квітня 2009 року, яка призначалась у аналогічній справі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції у даній справі, так як зазначений висновок був зроблений експертом без урахування даних каталогу координат зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_1 та каталогу координат точок поворотів меж по об'єкту, на що зверталась увага судом касаційної інстанції, який скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалені на підставі зазначеного висновку у цій справі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2016 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді