"14" квітня 2016 р.Справа № 916/5097/15
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.
при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Мосунова Ю.І. (довіреність № 1 від 28.01.2016)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення господарського суду Одеської області від “ 11” березня 2016 року, повний текст якого складено та підписано “ 16” березня 2016 року
по справі № 916/5097/15
за позовом Фізичної особи-підприємця Верховініна Василя Акімовича
до відповідача Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 186 476,18 грн.
25.12.2015 Фізична особа-підприємець Верховінін Василь Акімович (далі по тексту - позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якій просить суд стягнути з останньої заборгованість у розмірі 186 476,18 грн., з яких 99 990,90 грн. основного боргу; 7692,45 грн. 3% річних; 78 792,83 грн. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договорами поставки № 75 від 31.10.2012 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим позивачем було нараховані 3% річних та інфляційні втрати у розмірах, що заявлені до стягнення.
Рішенням господарського суду Одеської області від 11.03.2016 року по справі № 916/5097/15 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволений частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Фізичної особи-підприємця Верховініна Василя Акімовича основну заборгованість у розмірі 99 990/дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто/грн. 90 коп.; 3 % річних у сумі 7692/сім тисяч шістсот дев'яносто дві/грн. 45 коп.; інфляційні втрати у сумі 78 228/сімдесят вісім тисяч двісті двадцять вісім/ грн. 68 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 2 788 /дві тисячі сімсот вісімдесят вісім/грн. 68 коп. В решті позову відмовлено.
Такий висновок суду мотивований тим, що відповідач порушив норми чинного законодавства та умови договору, позивачем це встановлено та підтверджено відповідними доказами, а тому заявлені позовні вимоги є правомірними і обґрунтованими. Однак судом перевірено розрахунок відсотків річних і інфляційних нарахувань та зазначено, що позивачем було помилково визначено розмір інфляційних витрат.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задовольнити позовних вимог відмовити у повному обсязі. Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, у зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
За твердженням апелянта, умовами договору передбачено, що платіжні зобов'язання замовника виникають за наявністю бюджетного призначення та при фактичному надходженні коштів на казначейських рахунках. Однак як зазначає скаржник, матеріали справи не містять доказів перерахування кошті для виконання зобов'язань перед позивачем.
Позивачем надано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого провив залишити апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим та відповідаючим матеріалам справи.
Відповідач в судове засідання 14.04.2016 року не з'явився без поважних причин, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про що свідчить відповідне поштове повідомлення, а тому колегія суддів вважає розглянути справу за його відсутністю.
14.04.2016 року до початку розгляду апеляційної скарги від представника відповідача надійшли пояснення по справі.
Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї та додаткові пояснення до апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.
Відповідно до приписів ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 31.10.2012 між Фізичною особою підприємцем Жмак С.М. (Постачальник) та Військовою частиною НОМЕР_2 (Замовник) було укладено Договір №75, згідно якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність замовника вироблене в Україні речове майно (далі товар), а замовник зобов'язався забезпечити оплату та вчасне приймання товару на умовах договору у кількості, у строк і за цінами згідно з зазначеної у договорі специфікацією (а.с.10-14).
Згідно п. 4.2 договору сума договору складає 99 999,90 грн.
Відповідно до п. 4.4. договору розрахунок за товар здійснюється з відтермінуванням платежу на 10 календарних днів з дня фактичного отримання замовником та належним чином оформлених документів постачальника.
Пунктами 8.1., 8.2., 8.3. договору передбачено, що сторони зобов'язуються не передавати окремо прав та обов'язків, як і всього договору в цілому третім особам без досягнення попередньої згоди на це іншої сторони. Вищезгадана попередня згода на уступку договору повинна бути оформлена у письмовому вигляді. Правонаступник сторони договору безпосередньо приймає на себе всі права і обов'язки за цим договором.
Відповідно до п.п.9.1, 9.2, 9.3 Договору, він вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими на те особами сторін. Після вступу цього Договору в силу всі попередні переговори, документи та листування стосовно нього будуть вважатися недійсними у частині, що суперечить змісту Договору. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 року.
19.03.2013 між Фізичною особою підприємцем Жмак С.М. (Первісний кредитор) та Фізичною особою підприємцем Верховініним В.А. (Новий кредитор) та Військовою частиною НОМЕР_2 (Боржник) було укладено договір про відступлення права вимоги №3 (а.с.15-17), згідно якого сторони дійшли згоди, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги на умовах, які існують на момент укладення договору, за договором поставки №75 від 31.10.2012, укладеним між первісним кредитором (який згідно з договором поставки є постачальником) та боржником (який згідно з договором поставки є замовником).
06.12.2013 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з повідомленням про відступлення права вимоги №22 (а.с.62), в якому також просив направити на його адресу договір про відступлення права вимоги, завірений печаткою військової частини (а.с.62).
Так, на виконання умов п. 1.1. договору №75 від 31.10.2012 Фізичною особою підприємцем Жмак С.М. було поставлено відповідачу товар згідно на суму 99 990,90 грн., що підтверджується видатковою накладною №12 від 13.12.2012 на вказану суму (а.с.18).
Враховуючи, що матеріали справи містять штампи про реєстрацію як вказаного договору (а.с.10-14), так і видаткової накладної (а.с.18), органом держказначейства та взяття їх на облік, бюджетне зобов'язання з погашення вказаної вище заборгованості повинно бути викинено.
Натомість як вірно встановлено місцевим господарським судом, невідповідність дат у акті №1316 (а.с.19) та видатковій накладній (а.с.18), можуть свідчити про суперечливість доказів, оскільки вказаний акт містить безпосередні посилання на вказану накладну від 13.12.2012р. та лише затверджений у іншу дату - 18.12.2012р.
Як вбачається зі змісту листа ТВО начальника Тилу Збройних сили України від 17.08.2015р. №341/11/6138, через відсутність в органах Державної казначейської служби України в кінці 2012 року лімітів на здійснення безготівкових розрахунків, ВЧ НОМЕР_2 не здійснила оплату за отримане майно, в наслідок чого утворилась кредиторська заборгованість (а.с.20).
Таким чином, на момент укладання Договору відступлення права вимоги, заборгованість боржника (замовника) перед первісним кредитором (постачальником) складає 99 990,90 грн., що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Верховініна Василя Акімовича та вважає, що його доводи, заперечення і вимоги ВЧ НОМЕР_1 , викладені в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішенням місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Положення ст.ст. 173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ст.ст. 509. 510. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України „Про господарські товариства”, інших законодавчих актів.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (статті 525, 625 Цивільного кодексу України).
Дїї сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.
Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, як встановлено під час розгляду даної справи, у відповідності із цими нормами чинного законодавства, між сторонами - ФОП Жмак С.М. як постачальником, та ВЧ НОМЕР_2 як замовником, склалися правовідносини пов'язані з поставкою/покупкою товару, про що 31.10.2012 року було укладено відповідний договір № 75.
Так, зазначений вище Договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст.173, 174 ГК України (ст.ст.11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст.629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, в частині повної та своєчасної оплату товару, в результаті чого утворилась сума заборгованості у розмірі 99 990,90 грн.
Частиною першою ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Згідно ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Положення ст.ст. 516, 517 Цивільного кодексу України визначають, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням . Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Так, як було зазначено вище, 19.03.2013 між Фізичною особою підприємцем Жмак С.М. (Первісний кредитор), Фізичною особою підприємцем Верховініним В.А. (Новий кредитор), ВЧ НОМЕР_2 (Боржник) укладено Договір про відступлення права вимоги №3, згідно якого сторони дійшли згоди, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги на умовах, які існують на момент укладення договору, за договором поставки №75 від 31.10.2012, укладеним між первісним кредитором.
Договір відступлення права вимоги № 3 від 19.03.2013 року є тристороннім договором та був підписаний і скріплений печатками сторін без зауважень.
Так, пунктом 3.1 зазначеного Договору передбачено, що підписання цього Договору боржником розцінюються Сторонами як згода боржника на відступлення права вимоги за Договором поставки № 75 від 31.10.2012 та виконання вимоги щодо повідомлення Боржника про відступлення права вимоги за основним Договором.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, матеріалами справи підтверджується виконання Постачальником, фізичною особою-підприємцем Жмак С.М. умов Договору № 75 від 31.10.2012 року, про що свідчіть видаткова накладна №12 від 13.12.2012 на суму 99 990,90 грн., та не спростовано відповідачем, у зв'язку з чим позовні вимоги фізичної особи про стягнення зазначеної суми основного боргу є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно із ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Частиною 1 ст.612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року з рекомендаціями відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено в ході апеляційного провадження, позивач здійснив помилковий розрахунок інфляційних витрат, а тому колегія суддів перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок вважає його вірним та правовірним у сумі 78 228,68 грн., який підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи несвоєчасне та не належним чином виконання відповідачем зобов'язання по Договору № 75 від 31.10.2012 року перед відповідачем, судова колегія вважає, що нарахування 3 % річних за період з 01.06.2013-23.12.2015 є правомірним і обґрунтованим.
Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника, відносно того, що матеріали справи не містять доказів існування бюджетного призначення і надходження коштів на казначейський рахунок замовника для виконання зобов'язань за Договором № 75 від 31.10.2012 року, не є підставою для невиконання своїх господарських зобов'язань відповідно до умов Договору та норм чинного законодавства.
Крім того, пунктом 1.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14 передбачено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає) або на відсутність вини (статті 614 ЦК України за умовами якої особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач в обґрунтування своїх вимог також посилається на відсутність доказів правонаступництва за Договором поставки № 75 від 31 жовтня 2012 року, а саме рішення уповноваженого органу про розформування вказаної військової частини, передавального акту, який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків відповідної юридичної особи.
Натомість, як було встановлено вище, Військова частини НОМЕР_1 на підставі спільної директиви Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України від 13.10.2014 року №Д-322/1/36дск набула всіх прав та юридичних обов'язків за спірним договором поставки № 75, а тому є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 .
Факт правонаступництва відповідача по справі - Військової частини НОМЕР_1 повністю підтверджується документальними доказами по справі. Що ж стосується відомостей про те, що правонаступництво між Відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 та Військовою частиною НОМЕР_2 здійснювалось без підписання передавального балансу і передачі первинних документів по спірному Договору поставки № 75 від 31 жовтня 2012 року, то даний факт не може бути прийняти й до уваги суду, як вирішальний з огляду на те, що факт правонаступництва було здійснено без зазначення обумовленої обставини настання правонаступництва з відкладальною подією - підписання передавального балансу або надання первинних документів правонаступнику, оскільки відбулося анексія АР Крим та таких документів на материкову частину передано не було.
Крім того, судовою колегією не беруться до уваги посилання скаржника на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», оскільки військові формування мають статус окремих юридичних осіб на підставі Дерективи, який має гриф «Для службового користування», а тому надання інформації щодо статусу юридичної особи військової частини є не можливим.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з позовними вимогами Фізичної особи-підприємця Верховініна Василя Акімовича та висновками місцевого господарського суду про те, що заборгованість відповідача перед позивачем відповідно до Договору № 75 від 31.10.2012 року 99 990,90 нарахування 3 % річних у сумі 7 692,45 грн. та інфляційні нарахування 78 228,68 грн. підлягають стягненню в примусовому порядку.
Судова колегія також вважає, що всі доводи, заперечення та вимоги Військової частини НОМЕР_1 , викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.
Військова частина НОМЕР_1 ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надала, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог, доводів і заперечень.
Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Верховініни В.А.
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Одеської області від 11.03.2016 року по справі № 916/5097/15 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 - без задоволення.
Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського
процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Одеської області від „11” березня 2016 року по справі № 916/5097/15 залишити без змін.
Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови
складено „15” квітня 2016 року
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя М.С. Петров