Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" квітня 2016 р.Справа № 922/387/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Каюков Ю.В.
розглянувши справу
за позовом Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Харківська міська рада, м. Харків
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Скеля", м. Харків
про спонукання до укладення договору
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1, за дов. № 19/0/45-16 від 13.01.2016 року
третьої особи - ОСОБА_1, за дов. № 08-11/7743/2-15 від 30.12.2015 року
відповідача - не з'явився
за відсутності клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась
Позивач, Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Скеля", про спонукання останнього (замовника будівництва) укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова в запропонованій позивачем редакції. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати у розмірі 1 378,00 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на ч.ч. 2, 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" - обов'язком укладення договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова та, відповідно, безпідставним ухиленням відповідача від такого укладення.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 лютого 2016 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/387/16 і призначено її до слухання у судовому засіданні на 29 лютого 2016 року; вказаною ухвалою суду, на підставі ст. 27 ГПК України, залучено до участі у розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Харківську міську раду.
Розгляд даної справи неодноразово відкладався, востаннє ухвалою господарського суду Харківської області від 29 березня 2016 року до 13 квітня 2016 року.
В призначене судове засідання 13 квітня 2016 року з'явився представник позивача та представник третьої особи. Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд долучити ло матеріалів справи обґрунтування позовних вимог та клопотання про долучення до матеріалів справи пакету документів, дані документи судом було долучено до матеріалів справи з подальшою реєстрацією в канцелярії суду за вх. № 12403 від 13 квітня 2016 року та № 12404 від 13 квітня 2016 року відповідно. Представник третьої особи не заперечував проти задоволення позовних вимог.
Відповідач свого повноважного представника в судове засідання не направив, витребувані судом документи не надав, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується в матеріалах поштовим повідомленням з відміткою поштової установи "за закінченим терміном зберігання" (арк. спр. 68-72, 77-82, 88-92).
Судом перевірено адресу відповідача: згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та осіб фізичних осіб підприємців місцезнаходження відповідача - 61009, Харківська область, місто Харків, вулиця Достоєвського, будинок 1-Б, саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем - позовна заява із доданими матеріалами. Відповідно до вимог частини 4 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомлення суду стороною, а у разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважаються, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Так, процесуальні документи у даній справі (ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів.
Таким чином, суд вважає, що учасники судового процесу повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але відповідач не з'явився у засідання суду, водночас судом вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.
При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.
Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи
Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі ат про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.
В судовому засіданні 13 квітня 2016 року представник позивача та представник третьої особи не виявили наміру подати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Департаментом ДАБІ у Харківській області від 02.07.2015 року № ХК142151810763, відповідач є замовником реконструкції нежитлових будівель літ. "А-2", літ "Г-2", літ "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Ж-1" по вул. Достоєвського, 1-Б в м. Харкові.
Листом управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна вих. № 601/0/124-15 від 15 липня 2015 року позивач повідомив відповідача про те, що останнім не виконано вимоги ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пропонував останьому вжити відповідних заходів щодо виконання норм законодавства відносно врегулювання питання пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова при реконструкції вказаного об'єкта, втім відповіді на вказаний лист від відповідача не надходило.
Як стверджує позивач, на виконання ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 р. № 804 (зі змінами в редакції рішення від 22.05.2013 р. № 319) позивач надіслав відповідачеві листом від 26 листопада 2015 року № 947/0/124-15 пропозицію про укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова при реконструкції нежитлових будівель літ. "А-2", літ. "Г-2", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Ж-1" по вул. Достоєвського, 1-Б у м. Харкові.
Як зазначає позивач в позовній заяві, пропозицій про прийняття або неприйняття умов договору від відповідача до позивача протягом встановленого строку не надходило.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі, в якому він просить спонукати відповідача укласти Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова в редакції, викладеній у позовній заяві.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
Частина 3 статті 179 ГК України визначає, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Таким чином, можливість застосування судом такого способу захисту, як спонукання до укладення договору, можливе лише у разі наявності у певного суб'єкта господарювання прямого обов'язку щодо укладення такого договору та доведення факту його невиконання.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності, спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлює Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Отже, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись із замовником будівництва до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з ч.1 ст. 39 Закону прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Частиною 5 ст. 39 Закону встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Наявна в матеріалах справи Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрована Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Харківській області 02 липня 2015 року № ХК 142151810763, свідчить, що реконструйовані відповідачем нежитлові будівлі літ. "А-2", літ. "Г-2", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Ж-1" по вул. Достоєвського, 1-Б в м. Харкові були введені в експлуатацію 02 липня 2015 року.
Позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова 26 листопада 2015 року (лист- пропозиція № 947/0/124-15 від 26 листопада 2015 року), тобто, після прийняття в експлуатацію реконструйованих об'єктів, а отже - після спливу передбаченого законом граничного терміну для укладання такого виду договору, і чинним законодавством у сфері містобудування не передбачено можливості продовження чи відновлення цього терміну.
Наведене також випливає з вимог ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, згідно яких цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дії, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Зокрема, відповідач (замовник будівництва) не може бути примушений судом до вчинення необов'язкових дій щодо укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова за межами законодавчо встановленого терміну.
Водночас, посилаючись на розділ 5 Порядку "Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова", затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 11.09.2011 р. № 804, в обґрунтування обов'язку замовника укласти договір про пайову участь навіть після введення об'єкта в експлуатацію, позивачем помилково не враховано того, що вказане рішення органу місцевого самоврядування в цій частині суперечить імперативним вимогам ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Вказана позиція суду підтримана судовою практикою, зокрема, постановами Вищого господарського суду України від 27 січня 2016 року у справі № 909/1017/15, від 20 січня 2016 року у справі № 909/518/15, від 29 березня 2016 року у справі № 909/947/15.
Крім того суд, зазначає наступне: відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовник який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Водночас, відповідно до п. п. 4, 13 ст.1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності "замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву, а територія - це частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Харківській області 02 липня 2015 року за № ХК 142151810763 (арк. спр. 20) відповідачем була проведена реконструкція вже існуючого приміщення, яка не була пов'язана із забудовою нових земельних ділянок.
Таким чином, враховуючи системний аналіз вказаних статей, суд приходить до висновку, що дія ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не поширюється на відповідача, оскільки той здійснював лише реконструкцію вже існуючих приміщень, без забудови нової земельної ділянки, а отже відповідач не є замовником будівництва в розумінні імперативних норм Закону і у нього відсутній обов'язок укладати договір про пайову участь та сплачувати пайові внески.
Посилання Позивача на положення п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" судом не береться до уваги, оскільки зазначений пункт статті, який відносить реконструкцію існуючої забудови та територій до спектру діяльності з планування та забудови територій, жодним чином не впливає на тлумачення та застосування ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Аналогічна позиція щодо застосування ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" також була висловлена у постановах Вищого господарського суду України: постанови від 27.01.2016 року (справа № 908/4000/15) та від 26.10.2015 року (справа № 922/216/15).
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по розгляду даної справи покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, ст. ст. 1, 39, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст. 179 Господарського кодексу України, ст. 14 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 15.04.2016 р.
Суддя ОСОБА_2
справа № 922/387/16