Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" квітня 2016 р.Справа № 922/831/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гончарові В.В.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобринецький завод продтоварів" (м. Бобринець, Кіровоградська обл.)
до ФОП ОСОБА_1 (м. Харків)
про стягнення 53114,00 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Мележик Л.Г. (дов.б/н від 12.03.2016 року); Чиста Ю.О.
відповідач - особисто (паспорт НОМЕР_1, виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області)
Позивач, ТОВ "Бобринецький завод продтоварів", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_1 на свою користь суму основного боргу у розмірі 44262,00 грн., 8852,00 грн. штрафу 20% за неналежне виконання умов договору поставки №120215 від 12.02.2015 Судові витрати в розмірі 1401,94 грн. просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 24 березня 2016 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04 квітня 2016 р. о 12:00 год.
31.03.2016 року до канцелярії суду (вх. №10707/16) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
01.04.2016 року до канцелярії суду (вх.№10834/16) від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.
Суд, дослідивши клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи додаткових документів, вирішив за можливе задовольнити його.
Представник позивача в судовому засіданні 04 квітня 2016 р. просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні 04 квітня 2016 р. визнав основний борг в розмірі 40537,00 грн., надав додаткову угоду, відповідно до якої з умов договору виключений п.8.2, де був передбачений штраф.
В судовому засіданні 04 квітня 2016 р. було оголошено перерву до 06 квітня 2016 року о 12:00 год.
06.04.2016 року до канцелярії суду (ВХ.№11389/16) від представника позивача надійшла заява, в якій позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, крім того просить суд стягнути на свою користь з відповідача суму заборгованості у розмірі 40537,25 грн., штраф 20% у розмір 8107,00 грн., пеню у розмірі 1417,14 грн., річні в розмірі 96,62 грн. та суму судового збору у розмірі 1401,94 грн.
Відповідно до п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
Відповідно до п.3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.
Відповідно до п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.
Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
Суд, дослідивши заяву представника позивача (вх. №11389 від 06.04.2016), вважає за доцільне повернути її без розгляду, оскільки в судовому засіданні 04 квітня 2016 р. суд розпочав розгляд справи № 922/831/16 по суті, про що зазначено в протоколі судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 06 квітня 2016 р. просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, розглянути можливість задовольнити 3% річних, та інфляцію.
Відповідач в судовому засіданні 06 квітня 2016 р. визнає основний борг в розмірі 40537,00 грн., проти нарахування 20% штрафу заперечив.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
12.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бобринецький завод продтоварів" та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір поставки №120215.
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується протягом терміну дії цього договору постачати у власність покупця товари (морепродукти), асортимент яких визначається сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товари згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору, право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної.
Відповідно до п. 2.1. договору, ціна товарів є договірною та встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення її у видаткових накладних, фактичне отримання товару покупцем за видатковими накладними означає що він погоджується із ціною встановленою постачальником.
Відповідно до протоколу розбіжностей до договору поставки №120215 від 12.02.2015 пункт п. 2.2 договору виключено з даного договору, в якому зазначено, що за взаємною згодою сторін ціна раніше поставленого товару може бути змінена постачальником у разі прострочення покупцем строків оплати вже отриманого товару більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, у цьому випадку ціна дорівнюється ціні на момент оплати товару. За взаємною згодою сторін доказами зміни ціни на момент оплати товару є видаткові накладні від постачальника іншим покупцям за подібними договорами. У таких випадках сторони домовились під час вирішення спорів не застосовувати індекс інфляції.
Відповідно до протоколу розбіжностей до договору поставки №120215 від 12.02.2015 пункт п. 5.2 договору узгоджено в наступній редакції: покупець здійснює розрахунки окремо за кожну поставлену партію товару на умовах розстрочення платежу строком на 45 календарних днів з моменту отримання товарів за видатковою накладною. Підставою для розрахунків є видаткова накладна та цей договір. Днем спливу строку повного розрахунку за поставлені товари є 45 (сорок п'ятий) день з дня поставки, включаючи день поставки товарів. Кожний випадок порушення умов цього пункту договору є окремим випадком порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до протоколу розбіжностей до договору поставки №120215 від 12.02.2015 пункт п. 8.2 договору виключено з даного договору, в якому зазначено, що за прострочення грошового зобов'язання покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми простроченого зобов'язання по оплаті товару. Сторони домовились застосовувати штраф лише у випадку прострочення більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних РН - 0000007 від 08.09.2015р. на загальну суму 4594,94грн.; РН - 0000021 від 22.09.2015р. на загальну суму 4574,58грн.; РН - 0000028 від 29.09.2015р. на загальну суму 2688,31грн.; РН - 0000005 від 06.10.2015р. на загальну суму 3861,24грн.; РН - 0000009 від 13.10.2015р. на загальну суму 3104,27грн.; РН-0000015 від 20.10.2015р. на загальну суму 2542,01грн.; РН - 0000019 від 27.10.2015р. на загальну суму 1957,37грн.; РН - 0000005 від 03.11.2015р. на загальну суму 2270,18грн.; РН - 0000006 від 04.11.2015р. на загальну суму 300,00грн.; РН - 0000019 від 10.11.2015р. на загальну суму 2114,56грн.; РН - 0000037 від 17.11.2015р. на загальну суму 2681,93грн.; РН - 0000040 від 24.11.2015р. на загальну суму 3050,41грн.; РН - 0000001 від 01.12.2015р. на загальну суму 3241,91грн.; РН - 0000015 від 15.12.2015р. на загальну суму 3706,00грн.; РН - 0000022 від 22.12.2015р. на загальну суму 3574,58грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 прийняв товар на загальну суму 44262,00 грн., станом на березень 2016р. сплатив його вартість частково, а саме в розмірі 3725,00 грн.
Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушено права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, визнав основний борг в розмірі 40537,00 грн., суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 40537,25 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Стосовно заявленої до стягнення у позові 20% штрафу в сумі 8852,00 грн. суд зазначає, що в цій позовній вимозі потрібно відмовити, оскільки як зазначено вище відповідно до протоколу розбіжностей до договору поставки №120215 від 12.02.2015 пункт п. 8.2 договору виключено з даного договору, в якому зазначено, що за прострочення грошового зобов'язання покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми простроченого зобов'язання по оплаті товару. Сторони домовились застосовувати штраф лише у випадку прострочення більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61002, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2, п/р НОМЕР_3 в АКІБ "УкрСіббанк м. Харків, МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобринецький завод продтоварів" (27200, Кіровоградська область, м. Бобринець, вул. Орджонікідзе, 13, код ЄДРПОУ 34201697) суму заборгованості у розмірі 40537,00 грн. та судовий збір в сумі 1378,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 11.04.2016 р.
Суддя Г.І. Сальнікова