61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua
11 квітня 2016 року Справа № 913/173/15
Провадження №33/913/173/15
Суддя господарського суду Луганської області Драгнєвіч О.В, розглянувши скаргу Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» №06-05-71 від 15.02.2015 (заяву про зміну предмета скарги №06-05-78 від 01.03.2016) на дії та рішення відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Луганській області у виконавчому провадженні №49813372 з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 10.11.2015 у справі №913/173/15
за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” м. Сєвєродонецьк
про стягнення 1843368 грн 76 коп.,
орган виконання рішення - Відділ державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Луганській області.
Секретар судового засідання - Дмітрієва К.С.
У засіданні брали участь:
від позивача (стягувача) - представник не прибув;
від відповідача (боржника) - представник не прибув;
від органу виконання рішення - представник не прибув.
Боржник (відповідач у справі), Державне підприємство “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”, 19.02.2016 звернувся до господарського суду Луганської області зі скаргою №06-05-71 від 15.02.2016 на дії державного виконавця, в якій просив суд:
- визнати дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції щодо накладення арешту незаконними;
- скасувати постанову від 16.01.2016 у виконавчому провадженні №49813372 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження (а.с. 171-190).
Ухвалою господарського суду Луганської області від 19.02.2016 скаргу було прийнято до розгляду та призначено на 10.03.2016.
Боржник/відповідач через відділ документального забезпечення суду 03.03.2016 подав у відповідності до ст.22 Господарського процесуального кодексу України заяву про зміну предмета скарги №06-05-78 від 01.03.2016, в якій просив суд:
- визнати дії відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Луганській області Міністерства юстиції України щодо накладення арешту незаконними;
- визнати недійсною постанову від 16.01.2016 ВП №49813372 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.193-198).
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав подану заяву та просив здійснювати розгляд скарги з урахуванням поданої заяви.
У відповідності до положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи пп.9.9 п.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" та п.п.3.12 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, суд прийняв подану боржником заяву про зміну предмета скарги та розгляд скарги продовжив з її урахуванням.
В обґрунтування заявлених вимог у скарзі, а також у наданих додаткових поясненнях №06-05-111 від 25.03.2016, боржник послався на неправомірність накладення державним виконавцем арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження постановою від 16.01.2016; в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» направлення постанови від 16.01.2016 із запізненням боржнику - лише 10.02.2016; неврахування державним виконавцем того, що після отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2016, останнім ще 21.01.2016 було поінформовано орган виконання рішення про наявність обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження - порушення провадження у справі про банкрутство боржника господарським судом Луганської області та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів; згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, державна реєстрація арешту майна боржника проведена значно пізніше - 29.01.2016, тоді як державному виконавцю було доведено про вказані обставини ще 21.01.2016.
Представник стягувача у судових засіданнях від 10.03.2016, 28.03.2016 проти заявлених вимог скарги заперечував, з підстав викладених у відзиві на скаргу (а.с. 200 - 203), зазначаючи при цьому, що державним виконавцем не було допущено порушень закону при винесенні постанови від 16.01.2016 ВП №49813372 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
За твердженням стягувача, заборгованість, яка стягується з боржника не підпадає під дію Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції, що діяла до 18.01.2013, оскільки абз.24 ст.1 редакції вказаного Закону передбачав розповсюдження мораторію лише відносно грошових зобов'язань (конкурсних вимог), термін виконання яких настав до дня введення мораторію. В даному випадку вимоги стягувача є поточними, які виникли за зобов'язаннями з поставки природного газу в листопаді та грудні 2013 року за договором купівлі-продажу природного газу №07-13-БО-20 від 28.12.2012, на які, за висновками стягувача, обмеження не розповсюджуються.
Ухвалами господарського суду Луганської області від 10.03.2016, 28.03.2016 розгляд скарги двічі відкладався у зв'язку з неявкою в судові засідання представника органу виконання рішення та ненадання документів, необхідних для розгляду скарги.
В судове засідання від 11.04.2016 повноважні представники учасників судового процесу не прибули, про причини своєї неявки суд не повідомили (в матеріалах справи наявні поштові повідомлення про вручення ухвали суду, а також запис про відкладення з датою та часом наступного судового засідання, з якими представники сторін були ознайомлені в минулому судовому засіданні).
Відділ державної виконавчої служби не скористався своїми процесуальними правами та не забезпечив участі представника в судових засіданнях, про причини неможливості забезпечити участі представника в судових засіданнях суд не повідомляв. Крім того, вимоги ухвал суду від 19.02.2016, 10.03.2016, 28.03.2016 також були залишені без виконання, витребуваних судом пояснень та процесуальних документів органом виконання рішення суду не надано.
Проте, за висновками суду, учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду скарги. Ухвала суду також була розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним та загальнодоступним.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що учасники процесу були належним чином повідомленні та обізнані про час та місце проведення судового засідання, неприбуття їх представників не перешкоджає розгляду скарги по суті.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані в минулих судових засіданнях, господарський суд встановив наступне.
Рішенням господарського суду Луганської області від 10.08.2015 у справі №913/173/15 позов Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” про стягнення 1843368 грн. 76 коп. задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України 55345 грн. 17 коп. - 3% річних, 250190 грн. 30 коп. - інфляційні нарахування, 6110 грн. 71 коп. - судовий збір.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.10.2015 у справі №913/173/15 рішення господарського суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2015 рішення господарського суду Луганської області від 10.08.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.10.2015 у справі №913/173/15 залишено без змін.
На виконання рішення господарського суду Луганської області від 10.08.2015 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 19.10.2015 у справі №913/173/15 стягувачу було видано наказ господарського суду Луганської області від 10.11.2015.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
За заявою стягувача, ПАТ “НАК “Нафтогаз України” старшим державним виконавцем 16 січня 2016 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом господарського суду Луганської області № 913/173/15 від 10.11.2015, ВП №49813372 (а.с.178).
Одночасно, 16.01.2016 виконавчою службою була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження , якою було накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення - 311646 грн 18 коп.(а.с.181).
Боржник у скарзі, поданій на постанову від 16.01.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, заперечує проти правомірності таких дій, зокрема: порушення строку направлення постанови, що оскаржується, встановлених п. 4 ст. 57 Закону України “Про виконавче провадження”, згідно з яким копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення; наявність мораторію, введеного у справі №913/40/13-г про банкрутство боржника ухвалою господарського суду Луганської області від 03.01.2013, що унеможливлює проведення виконавчих дій та згідно п.8 ст.37 Закону є обов'язковою підставою для зупинення виконавчого провадження (про що державну виконавчу службу було повідомлено 21.01.2016 згідно штампу реєстрації вхідної кореспонденції, а.с.182).
Натомість державний виконавець необхідних заходів не вчинив, виконавче провадження не зупинив, запроваджений арешт не скасував, самостійно не усунув допущені порушення та не привів стан виконавчого провадження у відповідність до вимог Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон) державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 1 ст. 31 Закону).
Згідно п. 4 ст. 57 Закону копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Закону оскаржувана постанова від 16.01.2016 була направлена державним виконавцем боржнику лише 10.02.2016 супровідним листом №1363/03-50 (а.с.180).
За таких обставин, доводи скаржника щодо порушення його прав та законних інтересів через порушення державним виконавцем строку направлення постанови про арешт майна є обґрунтованими.
З матеріалів справи та наданих пояснень представником вбачається, що боржник, після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2016, 21.01.2016 звернувся до державної виконавчої служби з листом №06-05-25 від 20.01.2016 (а.с.182), яким повідомив відділ державної виконавчої служби про те, що ухвалою господарського суду Луганської області від 03.01.2013 було порушено провадження у справі про банкрутство боржника - ДП “Сєвєродонецька ТЕЦ”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, та обов'язковість зупинення виконавчого провадження на підставі вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. До поданого листа боржником були долучені копії відповідних ухвал суду.
Суд звертає увагу на те, що на час звернення до виконавчої служби із відповідним листом 21.01.2016, боржник не був обізнаний про винесену державним виконавцем постанову про накладення арешту на майно від 16.01.2016, яка як було встановлено судом, лише 10.02.2016 органом виконання рішення була направлена стороні виконавчого провадження (а.с.180).
Відповідно до п. 8 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню, у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутства боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюються дії мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.
Статтею 2 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлено, що цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов'язаних з банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності.
На це звернув, зокрема, Вищий господарський суд України у п. 2 Інформаційного листа від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 “Про Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в редакції, яка діяла до 19.01.2013 року, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.
Як було встановлено судом, 03.01.2013 року ухвалою господарського суду Луганської області порушено провадження у справі №913/40/13-г про банкрутство боржника - ДП “Сєвєродонєцька ТЕЦ”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Натомість, редакція Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (зокрема, ч.5 ст. 19 Закону), на яку посилається стягувач, та якою передбачено, що дія мораторію не поширюється на вимоги поточних кредиторів, набула чинності лише з 19.01.2013 року.
Відповідно до ст. 1-1 розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в редакції 19.01.2013 року) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження по яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає обґрунтованими доводи боржника, враховуючи те, що в редакції Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яка діяла на час порушення провадження про банкрутство боржника - ДП “Сєвєродонецька ТЕЦ”, стаття 12 Закону не передбачала обмежень щодо дії мораторію на задоволення вимог поточних кредиторів.
Крім того, господарський суд, приймаючий рішення від 10.08.2015 року у справі №913/173/15 (яке було залишено без змін за результатами перегляду Донецьким апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України) також керувався ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в редакції яка діяла на час порушення провадження про банкрутство ДП “Сєвєродонецька ТЕЦ”, згідно якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Зокрема, суд відмовив у стягненні пені в сумі 471343 грн 16 коп.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зауважує про те, що за своєю юридичною природою мораторій на задоволення вимог кредиторів є зупиненням виконання боржником, відносно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань, зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.
Стаття 32 Закону України «Про виконавче провадження» містить перелік заходів примусового виконання рішень, серед яких зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Натомість звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (ч.1 ст.52 Закону).
Згідно ст. 57 Закону України “Про виконавче провадження” арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.
Під час розгляду скарги господарським судом встановлено, що в подальшому державним виконавцем була винесена постанова про зупинення виконавчого провадження від 22.01.2016 (згідно інформації про виконавче провадження отриманої судом з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень). Згідно пояснень представників сторін, на час розгляду скарги у них відсутні дані про винесення державним виконавцем вказаної постанови, копію якої сторони не отримували. Державним виконавцем вимоги ухвал суду були залишені без виконання, витребувані пояснення щодо вчинених виконавчих дій та поданої скарги, необхідних документів, також не надано.
З отриманої інформації з Реєстру про стан виконавчого провадження вбачається, що державний виконавець необхідних заходів не вчинив, неправомірно запроваджений арешт не скасував, самостійно не усунув допущені порушення та не привів стан виконавчого провадження у відповідність до вимог Закону, що призводить до порушення законних прав боржника як сторони виконавчого провадження.
Частиною 4 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що протягом строку, на який виконавче провадження зупинене, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника не знімається.
Суд зауважує про те, що зазначене встановлено законодавцем та регламентує дії державного виконавця, які останній має або може вчиняти, саме в період після зупинення виконавчого провадження. В даному випадку положення вказаної статті не стосуються спірних правовідносин, а саме - неправомірно, як було встановлено судом, накладеного до зупинення виконавчого провадження арешту на майно боржника. Адже введений під час розгляду справи про банкрутство мораторій розповсюджується й на поточні грошові вимоги стягувача у даній справі, що унеможливлює на час дії мораторію вчинення виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду.
Суд також звертає увагу на те, що визнання недійсною вказаної постанови не є скасуванням накладеного державним виконавцем арешту на майно боржника.
В даному випадку, арешт було накладено державним виконавцем в порядку виконання судового рішення, а тому зняття такого арешту можливе лише у спосіб та у порядку, передбачений Законом України “Про виконавче провадження”. Скасування арешту можливе в результаті скасування самим виконавчим органом постанови про накладення арешту на майно боржника, яку визнано судом недійсною.
Визнання недійсною постанови, прийнятої із порушенням приписів чинного законодавства, є ефективним, за висновками суду, та достатнім способом захисту порушених прав боржника та призводить до відновлення його порушених прав, створює належні підстави державному виконавцю для усунення виявлених порушень та приведення вчинених виконавчих дій у відповідності до вимог законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог у скарзі та необхідність її задоволення повністю.
Керуючись ст.ст. 22, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Скаргу Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» №06-05-71 від 15.02.2015 (заяву про зміну предмета скарги №06-05-78 від 01.03.2016) на дії та рішення відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Луганській області у виконавчому провадженні №49813372 з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 10.11.2015 у справі №913/173/15 задовольнити повністю.
2. Визнати незаконними дії відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Луганській області вчинені з проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49813372, а саме: щодо накладення арешту на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.01.2016.
3. Визнати недійсною постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 16.01.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її винесення.
Суддя О.В. Драгнєвіч