ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.04.2016Справа №910/906/16
За позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд"
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство завод "Арсенал"
про стягнення 1 173 585,00 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
Від позивача: :Тертичний О.М. - представник, довіреність №050/05-11505 від 25.12.2015;
Від відповідача: Шапченко І.С. - представник, довіреність № 5 від 01.02.2016;
Гладченко В.О. - представник, довіреність № 4 від 29.01.2016;
Від третьої особи: не з'явились.
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» про стягнення 1173585,00 грн. пайових внесків за договором № 584 пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури м. Києва від 10.08.05 р. та додатковою угодою № 1 від 03.03.12 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем умов договору № 584 пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури м. Києва від 10.08.05 р. та додаткової угоди № 1 від 03.03.12 р. в частині сплати пойової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури м. Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2016 порушено провадження у справі № 910/906/16 та призначено до розгляду на 09.02.2016. Також цією ухвалою залучено за ініціативою суду до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство завод «Арсенал».
Ухвалами Господарського суду м. Києва від 09.02.2016 р. та 01.03.2016 р. розгляд справи відкладено на 01.03.2016 р. та 31.03.2016 р. відповідно.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.03.2016 р. за клопотанням представника відповідача строк розгляду спору продовжено на п'ятнадцять днів, в судовому засіданні оголошено перерву з 31.03.16 р. до 07.04.2016 р.
У судове засідання 09.02.2016 з'явились уповноважені представники відповідача.
Уповноважені представники позивача та третьої особи у судове засідання 09.02.2016 не з'явились.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 09.02.2016р. відповідач та третя особа повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №№0103037002554, 0103037002589.
У судові засідання 01.03.2016 р., 31.03.2016 р. та 07.04.2016 з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача.
Уповноважений представник третьої особи у судові засідання не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 01.03.2016 р., 31.03.2016 р. третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: №№ 0103037004891, № 0103037007203..
Лист від 31.03.2016 про оголошення перерви у судовому засіданні до 07.04.16 р., який направлявся третій особі на адресу: 01010, м. Київ, вул. Московська, буд. 8, разом із поштовим повідомленням не повернувся на адресу Господарського суду м. Києва.
Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103038087464, в якому зазначено, що станом на 07.04.16 поштове відправлення адресату не вручено.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 09.02.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 77 від 08.02.2016, в якому останній заперечує проти позову, посилаючись на те, що у зв'язку з зведенням житлового будинку по Кловському узвозу, 7а у Печерському районі міста Києва ТОВ «Житло-Буд» здійснило будівництво інженерних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, оскільки це було необхідним за технічними умовами.
При цьому відповідач зазначає, що в подальшому інженерні мережі та об'єкти інженерної інфраструктури, будівництво яких здійснено ТОВ «Житло - Буд» поза межами його земельної ділянки, були введені в експлуатацію та передані Київраді для прийняття в комунальну власність у відповідності до приписів ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Відзив судом долучений до матеріалів справи.
У судовому засіданні 09.02.2016 р. представник відповідача подав заяву про залишення позову без розгляду б/н від 09.02.2016, в якій вважає, що провадження у справі №910/906/16 порушено за позовом, який подано на підставі помилкового уявлення позивача про право на звернення до господарського суду від власного імені, оскільки у матеріалах справи відсутні доручення Київської міської державної адміністрації на представлення інтересів в судах, а відтак господарський суд має залишити позов без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати. Заява судом долучена до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 01.03.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н б/д, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
До початку судового засідання 01.03.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли наступні документи :
1. 2 примірники супровідних листів з додатками б/н б/д;
2. Додаткові пояснення б/н б/д;
3. Додаткові пояснення до заяви про залишення позову без розгляду б/н від 01.03.2016.
Вище перелічені документи долучено судом до матеріалів справи.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 31.03.2016 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення по справі б/н б/д , які судом долучено до матеріалів справи.
Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 31.03.2016 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли заяви про застосування строків позовної давності б/н від 30.03.2016, а саме про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості по пайовій участі у розвитку інфраструктури міста Києва по договору № 584 від 10.08.05 р., до вимог по стягнення сум інфляційних нарахувань та вимог про стягнення штрафних санкцій у вигляді пені, які судом долучено до матеріалів справи.
До початку судового засідання 07.04.2016 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення по справі б/н б/д , які судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 07.04.2016 р. сторонами суду не надано.
Від третьої особи заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 09.02.2016 р., 01.03.2016 р., 31.03.2016р. та 07.04.2016р до суду не надходило.
Документи, витребувані ухвалами суду від 22.01.2016 р., 09.02.2016 р. та 01.03.2016 р., третьою особою суду не надані.
Про поважні причини неявки представника третьої особи в судові засідання суд не повідомлено.
Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно пункту 3.9.2. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника третьої особи в судові засідання обов'язковою не визнавалась, третя особа не скористалась належним їй процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що представники позивача та відповідача проти розгляду справи за відсутності представника третьої особи не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника третьої особи, виключно за наявними у справі матеріалами.
При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.
Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки їм зрозумілі.
Відводу судді представниками сторін не заявлено.
У судових засіданнях 01.03.2016 р., 31.03.2016 р., 07.04.2016 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, заперечив проти заяви про залишення позову без розгляду, подану відповідачем у судовому засіданні 09.02.2016 та поданих відповідачем заяв про застосування строків позовної давності, відповів на питання суду.
В судових засіданнях 01.03.2016 р., 31.03.2016 р., 07.04.2016 р. представник відповідача підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву та підтримав подані заяви про застосування строків позовної давності, в зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 1 Закону України «Про основи містобудування» містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Як вбачається з матеріалів справи, між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивач у справі), Державним підприємством завод «Арсенал» (замовник за договором, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» (забудовник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір пайової участі № 584 від 10.08.2005 року (далі - Договір), відповідно до умов якого ТОВ «Житло-Буд» зобов'язалось сплатити пайову участь (внески) на створення соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку із будівництвом житлового будинку по Кловському узвозі, 7а у Печерському районі м. Києва.
Умовами Договору сторони погодили, що Забудовник сплачує пайову участь (внески) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок) у зв'язку із будівництвом житлового будинку (загальна площа квартир - 31746,80 кв.м.) з офісними приміщеннями загальною площею 13285,40 кв.м. на Кловському узвозі, 7-а у Печерському районі міста Києва (п. 1.1), розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1 та 2, становить 14 361,56 тис. грн. (п. 1.2), Забудовник зобов'язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 14 361,56 тис. грн. в термін з серпня 2005 року по 28 червня 2009 року, рівними частками, щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету (п. 2.1.2.), за три дні до сплати останньої частки, передбаченої п. 2.1.2, Забудовник зобов'язаний одержати в Головному управлінні економіки та інвестицій остаточний розрахунок суми, що підлягає оплаті (п.п. 2.1.3).
Окрім цього, розділом 3 сторони передбачили відповідальність сторін, зокрема, у разі прострочення строків сплати пайових внесків Забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1% від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку сплати, визначеного п. 2.1.1. Договору (п. 3.1.1 Договору), а також розмір несплаченої частки пайового внеску сплачується забудовником у сумі, скоригованій Головним правлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на індекс інфляції від дати розрахунку додаткового пайового внеску (п. 3.1.2 Договору).
Початок строку дії договору визначений з дати реєстрації, закінчення - з моменту виконання умов договору в повному обсязі (п. 5 Договору).
Вказаний договір підписано представниками Головного управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), замовника, забудовника та скріплено печатками сторін.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору пайової участі №584 від 10.08.2005 року ТОВ «Житло-Буд» було повністю сплачено пайову участь (внески) в розмірі 14 361 964 гривень, що підтверджується Довідкою Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №049-18/3398 від 02.07.2009 року.
Крім того, 03 березня 2012 року між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державним підприємством завод «Арсенал» та ТОВ «Житло-Буд» було підписано Додаткову угоду №1 до Договору пайової участі від 10.08.2005 року № 584.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди №1 від 03.03.12 р. п.1.1 Договору викладено в новій редакції, а саме: « 1.1. Сплата Забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок) у зв'язку будівництвом житлового будинку по Кловському узвозі, 7а у Печерському районі м. Києва (коригування проекту), а саме :
I пусковий комплекс: загальна площа офісної частини 22 412,00 кв.м, площа підземної автостоянки 6 196,20 кв.м (за даними БТІ);
II пусковий комплекс: загальна площа квартир 38 927,17 кв.м».
Як визначено п. 2 вказаної Додаткової угоди додатковий пайовий внесок у зв'язку із коригуванням проекту будівництва на Кловському узвозі, 7а у Печерському районі м. Києва, з врахуванням попередніх сплат (лист Головного управління економіки та інвестицій від 02.07.2009 р. №049-18/3398), згідно до розрахунків 1.1., 1.2. та 2.1. від 23.02.2012 у зв'язку із спорудженням: пускового комплексу - 7 734,25 тис. грн., II пускового комплексу - 2019,09 тис. грн. Дані розрахунки є невід'ємною частиною цієї Угоди.
Відповідно до п. 1 та п. 2 цієї Угоди забудовник перераховує додатковий пайовий внесок у зв'язку із спорудженням І та ІІ пускових комплексів у сумі 9753,34 тис. грн. (без ПДВ) у термін до 23 березня 2012 року включно на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за визначеними реквізитами (п. 3 Додаткової угоди №1 від 03.03.2012 року до Договору пайової участі №584 від 10.08.2005 року).
Підпунктом 4.2 пункту 4 Додаткової угоди № 1 від 03.03.2012 року до Договору пайової участі №584 від 10.08.2005 року сторони визначили, що розмір несплаченої частки сплачується забудовником у сумі, скоригованій Головним управлінням економіки та інвестицій на індекс інфляції від дати розрахунку пайового внеску.
При цьому сторонами Договору погоджено розрахунки №№ 1.1, 1.2 та 1.3. обсягу пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста, згідно яких розмір внеску визначено в сумах 7 734,25 тис. грн., 0,00 тис. грн. та 2 019,09 тис. грн. відповідно.
Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» у встановлені Додатковою угодою №1 від 03.03.2012 року до Договору пайової участі №584 від 10.08.2005 року строки зобов'язання по сплаті пайового внеску виконано не було, заступник прокурора Печерського району м. Києва звернувся до Господарського суду м. Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з позовом про стягнення з ТОВ «Житло-Буд» грошових коштів в сумі 10 481 650,00 грн.
Як вбачається з рішення Господарського суду міста Києва по справі №5011-10/7629-2012 від 01.10.2012 року, копія якого наявна в матеріалах справи, за результатами розгляду позовної заяви Господарським судом м. Києва 01 жовтня 2012 року було прийнято рішення по справі №5011-10/7629-2012 про відмову в задоволенні позовних вимог, зважаючи на те, що забудовник вчасно та в повному обсязі виконав вимоги Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", що визнано судом підставою для відстрочення сплати пайового внеску за Додатковою угодою №1 від 03.03.2012 року до 01.01.2013 року.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
За таких обставин суд вважає встановленою рішенням господарського суду міста Києва № 5011-10/7629-2012 від 01.10.12 р. обставину щодо відстрочення обов'язку ТОВ «Житло-Буд» сплатити пайовий внесок на загальну суму 9 753,34 тис. грн. (без ПДВ) згідно п. 3 Додаткової угоди №1 від 03.03.2012 року до Договору пайової участі №584 від 10.08.2005 року саме до 01.01.2013 року. При цьому вказаний факт відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційним і доказування не потребує.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до визначень частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу частини 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Оскільки, як стверджує позивач, в порушення умов Додаткової угоди № 1 від 03.03.2012 року до Договору пайової участі № 584 від 10.08.2005 року відповідач свої договірні зобов'язання щодо сплатити пайового внеску не виконав, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, зокрема, у визначений рішенням господарського суду міста Києва 01.10.12 р. у справі № 5011-10/7629-2012 строк відстрочення до 01.01.13 р., у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 9 753,34 тис. грн.
При цьому як встановлено судом за матеріалами справи, у поданій позовній заяві та поясненнях по справі позивач просить стягнути частину заборгованості по сплаті пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури м. Києва в розмірі 1 173 585,00 грн., яка є частиною основного боргу по сплаті пайового внеску за Договором в сумі 17 341 800,00 грн. з урахуванням індексу інфляції станом на 25.12.15 р. за весь період прострочення.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст.129 Конституції України, ст.42, 43 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсними чи розірваними Договору пайової участі №584 від 10.08.2005 року та Додаткової угоди №1 від 03.03.2012 року до Договору пайової участі №584 від 10.08.2005 року або її окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договору та Додаткової Угоди на час їх підписання та протягом виконання з боку сторін відсутні.
Суд зазначає, що пунктом 5 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» встановлено, що у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України, Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.
Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011, визначені правові та організаційні основи містобудівної діяльності, спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Зокрема, приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (окрім частини 3, абзацу 7 частини 9 статті 40 цього Закону, які відповідно до Прикінцевих положень вказаного Закону набирали чинності з 01.01.2013) визначено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина 3 вказаної статті).
Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Так, рішенням Київської міської ради від 27.02.2003 № 271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» (в редакції, чинній станом на момент укладання договору) затверджені нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» технічні умови - комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам, зокрема щодо водо-, тепло-, енерго- і газопостачання, каналізації, радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод телефонізації, телекомунікації, диспетчеризації, пожежної та техногенної безпеки.
Щодо споруджених інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури суд зазначає ,що такі об'єкти не будуть використовуватись безпосередньо забудовником, оскільки вони підлягають передачі у комунальну власність. При цьому технічні умови будівництва прямо зобов'язують забудовника нести витрати на будівництво об'єктів інженерної інфраструктури та передавати їх за рішенням органів місцевого самоврядування комунальним підприємствам.
Оскільки без виконання вимог технічних умов забудовник не зможе побудувати об'єкт, ввести його в експлуатацію та, відповідно до мети будівництва, продати його або почати використовувати у власній діяльності, а отже, не виконавши вимог технічних умов, не отримає економічних вигод від об'єкта будівництва, можна стверджувати, що витрати на будівництво об'єктів інфраструктури є обов'язковими та здійснюються в рамках господарської діяльності забудовника.
Згідно з приписами ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.
Враховуючи, що зазначеною частиною передбачено також право замовника будівництва на отримання відшкодування понесених ним витрат під час спорудження таких мереж (об'єктів) у частині, що перевищує встановлений йому розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, органам місцевого самоврядування під час встановлення ними відповідних порядків залучення коштів пайової участі необхідно обумовлювати у них питання щодо порядку такого відшкодування, оскільки воно згідно з Законом здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
При цьому органам місцевого самоврядування та їх виконавчим органам делеговано право вимоги пайової участі до замовників будівництва у відповідних населених пунктах, з огляду на частину першу статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якою встановлено законодавчу норму прямої дії про обов'язковість встановлення органом місцевого самоврядування порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до норм цього Закону.
Такий порядок, прийнятий та оприлюднений органом місцевого самоврядування, відповідно до норм частини першої статті 144 Конституції України, є нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання на відповідній території.
Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 №573/5385 (дію якого продовжено рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 р. № 60/925), затверджено Порядок визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - Порядок).
Як визначено п. 1 Порядку пайова участь (внесок) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (надалі - пайова участь) є внеском, який забудовник (інвестор) має сплатити до бюджету м. Києва без урахування ПДВ. Залучені кошти спрямовуються виключно на фінансування об'єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, передбачених в Програмі соціально-економічного розвитку міста Києва.
Абзацом 8 пункту 1 вказаного Порядку передбачено, що при розрахунках обсягів пайової участі забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку з будівництвом об'єктів розрахункова сума пайового внеску зменшується на суму узгоджених з містом фактичних і підтверджених документально витрат (платіжними документи, договорами), понесених забудовником (інвестором) на створення зовнішніх інженерних мереж, транспортних комунікацій та елементів благоустрою загальноміського значення, що не відносяться до проекту будівництва, незалежно від їх місця розташування (дорожньо-транспортні розв'язки, мости тощо), за умови передачі останніх до комунальної власності міста, що підтверджується відповідними документами.
Абзацом 5 підпункту 4.8 Порядку передбачено, що у разі сплати забудовником (інвестором) пайового внеску, розрахованого з урахуванням витрат на будівництво об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, що збудовані відповідно до технічних вимог міських інженерних служб, довідка про повну сплату пайового внеску видається Управлінням забудовнику (інвестору) після надання документів, що підтверджують передачу об'єктів у комунальну власність міста, та проведення, в разі необхідності, остаточних розрахунків.
Абзацом 12 пункту 5 Порядку визначено, що при розрахунках обсягів пайової участі забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної э зовнішніх інженерних мереж, транспортних комунікацій та елементів благоустрою загальноміського значення, що не відносяться до проекту будівництва, незалежно від їх місця розташування (дорожньо-транспортні розв'язки, дороги, мости тощо), за умови передачі останніх до комунальної власності міста, що підтверджується відповідними документами.
Отже, і Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» і Порядком визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затвердженим Рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 №573/5385 чітко встановлено можливість зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами наданої земельної ділянки, якщо такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.
На підставі поданих відповідачем документів, судом встановлено та позивачем не заперечується, що у зв'язку із зведенням житлового будинку по Кловському узвозі, 7а у Печерському районі м. Києва, ТОВ «Житло-Буд» здійснило будівництво інженерних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, оскільки це було необхідним за технічними умовами.
В подальшому, як свідчать матеріали справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, відповідач звертався до Київського міського голови та Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханнями (листами) щодо введення в експлуатацію та прийняття у комунальну власність міста Києва побудованих інженерних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури, будівництво яких здійснено ТОВ «Житло-Буд» поза межами його земельної ділянки, у відповідності до приписів ч. 5 ст.30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Зокрема, з матеріалів справи судом встановлено, що після завершення будівництва зовнішніх мереж водопостачання, а саме: вуличної водопровідної мережі по вул. Гусовського від Кловського узвозу до вул. Різницької та водопровідної мережі до житлового будинку №7-А Кловському узвозі та каналізації, ТОВ «Житло-Буд» передало їх в експлуатацію Публічному акціонерному товариству «Акціонерній компанії «КИЇВВОДОКАНАЛ», що підтверджується відповідним Актом приймання-передачі основних засобів, що прийняті до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передаються у володіння і користування ПАТ «АК «КИЇВВОДОКАНАЛ».
Окрім цього поданими відповідачем документами підтверджено, що після завершення будівництва зовнішніх каналізаційних мереж по вул. Кловський узвіз 7а, ТОВ «Житло-Буд» передало їх в експлуатацію Публічному акціонерному товариству «Акціонерній компанії «КИЇВВОДОКАНАЛ», що підтверджується Актом приймання-передачі основних засобів, що прийняті до комунальної власності територіальної громади міста Києва і передаються у володіння і користування ПАТ «АК «КИЇВВОДОКАНАЛ» зовнішні каналізаційні мережі.
12 серпня 2015 року ТОВ «Житло-Буд» звернулось листом № 242 до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо належного оформлення комунальної власності міста Києва на зовнішні мережі водопостачання, побудованих відповідно до Технічних умов № 9706 від 03.06.2014 року, загальною вартістю 7 832 192 (сім мільйонів вісімсот тридцять дві тисячі сто дев'яносто дві) грн. 80 копійок, а також з питання щодо належного оформлення комунальної власності міста Києва на зовнішні каналізаційні мережі, побудовані відповідно до Технічних умов №9867 від 03.06.2014 року на загальну вартість - 291 003 (двісті дев'яносто одна тисяча три) гривні 60 копійок. До вказаного листа відповідачем були надані первинні бухгалтерські документи та технічні умови, зокрема, Акти приймання передачі основних засобів, що прийняті до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передаються у володіння та користування ПАТ «АК «КИЇВВОДОКАНАЛ», Акти обстеження технічного стану водопровідної мережі по вул. Кловський узвіз та вул. Гусовського та каналізаційної мережі по вул. Кловський узвіз, 7А, Акт розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін, Актів технічного приймання каналізації водопроводу, вводів водопроводу та каналізації, сертифікатів відповідності та Актів готовності об'єктів до експлуатації тощо.
Також 23 листопада 2015 року ТОВ «Житло-Буд» звернулося Листом № 467 до Київського міського голови щодо передачі у комунальну власність міста Києва зовнішніх мереж теплопостачання по об'єкту: «Будівництво житлового будинку на вул. Кловський узвіз, 7А в Печерському районі міста Києва» побудованих відповідно до Технічних умов №31/9/5643 від 10.08.2010 року, загальною вартістю: 1 632 383 (один мільйон шістсот тридцять дві тисячі триста вісімдесят три) гривні 00 копійок. При цьому до вказаного листа відповідачем були додані, зокрема, Сертифікати відповідності та Акти готовності об'єкта до експлуатації, Експертна оцінка щодо розгляду кошторисної частини проектної документації по робочому проекту «Зовнішні інженерні мережі електропостачання, теплопостачання, водо забезпечення та каналізування. Перенесення зовнішньої теплової мережі по об'єкту «Будівництво житлового будинку на вул. Кловський узвіз, 7А в Печерському районі міста Києва», Зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва № 5 Житловий будинок по вул. Кловський узвіз, 7А в Печерського районі м. Києві, Схема абонентської теплотраси та Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін.
Як свідчать матеріали справи, після завершення будівництва зовнішніх теплових мереж, ТОВ «Житло-Буд» передало їх в експлуатацію Структурному відокремленому підрозділу «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго», що підтверджується Актом робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівлі, споруди, приміщення від 07.12.15 р. та Актом про виконання технічних умов на підключення об'єкта архітектури до теплових мереж ПАТ «Київенерго» від 21.12.15 р.
Окрім того, як встановлено судом за матеріалами справи, зазначено відповідачем у поданому відзиві та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, ТОВ «Житло - Буд» звернулось до Київського міського голови з листом № 443 від 10.11.15 р. щодо прийняття у комунальну власність зовнішніх мереж електропостачання КЛ-10кВ по об'єкту: «Будівництво житлового будинку на вул. Кловський узвіз, 7А в Печерському районі міста Києва», побудовані відповідно до технічних умов № 33984 від 22.11.11 р., а також придбаних та змонтованих ТОВ «Житло - Буд» ТП-8100 та РП-528, загальною вартістю 10 711 953 (десять мільйонів сімсот одинадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 00 копійок. При цьому до вказаного листа ТОВ «Житло - Буд» було додано первинні бухгалтерські документи та технічну документацію, зокрема, Сертифікати відповідності та акти готовності об'єктів до експлуатації, Експертна оцінка щодо розгляду кошторисної частини проектної документації по робочому проекту «Зовнішні інженерні мережі електропостачання, теплопостачання, водобезпечення та каналізування. Зовнішні мережі електропостачання КЛ-10кВ по об'єкту «Будівництво житлового будинку на вул. Кловський узвіз, 7А в Печерському районі міста Києва», Технічні довідки, Зведений кошторисний розрахунок вартості завнішнього електропостачання мережі, а також первинні документи на підтвердження укладення договорів поставки, підряду та виконання проектних робіт, фактичного здійснення поставок, виконання будівельних та проектних робіт, їх приймання та здійснення оплати тощо.
Також ТОВ «Житло- Буд» листом № 468 від 23.11.15 р. звернулось до Київського міського голови щодо прийняття у комунальну власність міста Києва зовнішніх мереж дощової каналізації по об'єкту: «Будівництво житлового будинку на вул. Кловський узвіз, 7А в Печерському районі міста Києва» , побудованих відповідно до Технічних умов № 126-6-11 від 26.08.11 р., загальною вартістю 1 141 364 (один мільйон сто сорок одна тисяча триста шістдесят чотири) гривні 00 копійок, додавши до зазначеного листа Сертифікати відповідності та Акти готовності об'єктів до експлуатації, Технічні умови на підключення до мережі дощової каналізації та влаштування автопідїзду, Зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва № 3 Житловий будинок по вул. Кловський узвіз, 7А в Печерського районі м. Києві.
Зазначені вище обставини, які підтверджуються наявними в матеріалах справи документами та не заперечуються позивачем, дозволяють суду дійти висновку, що у зв'язку із зведенням житлового будинку по Кловському узвозі, 7а у Печерському районі м. Києва відповідач здійснив будівництво інженерних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури, поза межами його земельної ділянки, на загальну суму 21 608 896 (двадцять один мільйон шістсот вісім тисяч вісімсот дев'яносто шість) гривень 40 копійок.
При цьому введення в експлуатацію та передачу комунальним підприємствам міста Києва інженерних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури, в т.ч. зовнішніх теплових мереж, зовнішніх мереж водопостачання та зовнішніх каналізаційних мереж, здійснено на загальну суму 9 755 579 (дев'ять мільйонів сімсот п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) гривень 40 копійок.
Крім того, матеріалами справи підтверджено та позивачем не спростовано, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» передано Київській міські раді (її виконавчим органам) документи для належного оформлення комунальної власності міста Києва на прокладені (збудовані) відповідачем інженерні мережі та об'єкти інженерної інфраструктури, розташовані поза межами його земельної ділянки, на загальну суму 21 608 896 (двадцять один мільйон шістсот вісім тисяч вісімсот дев'яносто шість) гривень 40 копійок.
В свою чергу факт отримання Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листів відповідача разом з доданими до них бухгалтерськими первинним документами та технічною документацією щодо прийняття у комунальну власність інженерних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури, побудованих відповідачем, а також кошторисна вартість побудованих ТОВ «Житло-Буд» інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури позивачем не заперечувались.
Таким чином, системний аналіз Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 №573/5385, вказує на наявність підстав для зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що визначені Додатковою угодою №1 від 03.03.2012 року до Договору пайової участі №584 від 10.08.2005 року, за умови введення в експлуатацію та подальшої передачі Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» документів для належного оформлення комунальної власності міста Києва на інженерні мережі та об'єкти інженерної інфраструктури, збудовані Відповідачем поза межами його земельної ділянки, а також прийняття Київською міською радою відповідного рішення про зарахування витрат забудовників (інвесторів) на створення зовнішніх інженерних мереж та відповідне зменшення розміру пайової участі відповідача.
Разом з тим, суд наголошує, що на момент розгляду справи ТОВ «Житло-Буд» не надано суду відповідний розпорядчий документ щодо зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, який оформлено у відповідності до Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 №573/5385, а також рішень Київської міської ради про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва майна або про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Додатковою угодою №1 від 03.03.2012 року до Договору пайової участі №584 від 10.08.2005 року в сумі 9 753,34 тис. грн., розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам, при цьому на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем подано заяви б/н від 30.03.2016 року про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, пені та втрат від інфляції, посилаючись при цьому на те, що позов про стягнення заборгованості зі сплати пайових внесків за Договором позивачем подано зі спливом строку позовної давності, тобто поза межами періоду позовної давності з 01.01.13 р. по 01.01.16 р. включно.
Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.
Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).
Суд зазначає, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"(далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.
При цьому як зазначено в п. 2.2. постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Окрім цього приписи чинного законодавства не містять застережень щодо задоволення заяв відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
Суд наголошує, що об'єктивних поважних причин пропуску строку позовної давності позивач суду не навів та не надав суду доказів їх наявності.
В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Додатковою угодою №1 від 03.03.2012 року до Договору пайової участі №584 від 10.08.2005 року в строк, визначений як граничний - 01 січня 2013 року, тобто, з урахуванням положень ст.261 та ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, саме з 02.01.2013 року починається перебіг строку позовної давності та спливає, відповідно, 01.01.2016 року.
Господарський суд розглянувши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду даної справи, та розглянувши позов по суті, приймаючи до уваги той факт, що з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 21.01.2016 року (як свідчить відтиск штемпеля на позовній заяві, який здійснено канцелярією Господарського суду міста Києва), тобто за межами встановленого законодавством трирічного строку позовної давності, дійшов висновку, що заява про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по пайовій участі у розвитку інфраструктури міста Києва за Додатковою угодою №1 від 03.03.2012 року до Договору №584 від 10.08.2005 року підлягає задоволенню.
При цьому посилання позивача як на підставу поважності пропущення строку позовної давності на факт звернення господарського суду міста Києва 30.12.15 р. позовної заяви про стягнення заборгованості до ТОВ «Житло - Буд», яка ухвалою суду від 31.12.15 р. у справі № 910/32962/15 була повернута позивачеві без розгляду на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України судом до уваги не приймаються, з огляду на роз'яснення п. 4.4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», згідно якого за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.
З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.
Окрім цього суд звертає увагу, що за приписами ч.1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 Кодексу.
Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й державних підприємств, організацій та установ, заснованих на державній власності.
Згідно ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
За приписами ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
При цьому відповідно до регламенту, затвердженого розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1810 від 08.10.13 р., виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції органу державної влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
Як визначено в п. 1.3 Регламенту Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) будує свою роботу на засадах законності, персональної відповідальності, поєднання загальнодержавних інтересів та інтересів територіальної громади міста Києва.
Відтак, з аналізу наведених актів вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі господарських відносин, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи зобов'язані діяти виключно в межах наданих їм повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
Зокрема, однією з функцій управління у сфері містобудівної діяльності є контроль за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, проектної документації.
Отже, з метою дотримання законності та реалізуючи свої повноваження позивач не був позбавлений можливості вчасно звернутись до господарського суду з метою захисту порушеного права шляхом подачі даного позову, в межах встановленого строку позовної давності, прагнучи реалізувати свої функції зі сприяння дотримання законності всіма учасниками у сфері містобудівної діяльності.
Суд зазначає, що наслідком порушення порядку реалізації інвестиційного (містобудівного) процесу з боку його учасників є виникнення конфліктів між його основними учасниками, що підриває не лише довіру до замовників будівництва, а й до органів місцевого самоврядування, які відповідають за реалізацію містобудівної політики на підпорядкованих їм територіях, і в кінцевому результаті перешкоджає формуванню сприятливого інвестиційного середовища у сфері містобудівної діяльності, що є неприпустимим.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні приписів ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин поважності пропуску строку позовної давності та відповідного клопотання про його поновлення, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, проте поданий позивачем після спливу строку позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на пропущення позивачем строку відповідного звернення до суду.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складений та підписаний 12 квітня 2016 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя Селівон А.М.