ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.03.2016Справа №910/33016/15
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: - гр. ОСОБА_1
про відшкодування шкоди 5 290,42 грн.
Суддя А.М. Селівон
Представники сторін:
Від позивача: Дідківська О.Г. - представник, довіреність № 0115-317 від 31.12.2015 р.;
Від відповідача: не з'явився;
Від третьої особи: ОСОБА_1 - паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ленінградським РУГУ МВС України в м. Києві від 27.01.1996 р.
В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС» про відшкодування шкоди у розмірі 5 290,42 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту №28-2820-13-00049 від 22.04.2013 р. страхувальнику страхове відшкодування в сумі 5 290,42 грн., він набув згідно ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/33016/15 та призначено до розгляду на 26.01.2016 р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.01.2016 р. розгляд справи відкладено на 18.02.2016 р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.02.2016 р. залучено до участі у справі за клопотанням представника позивача як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, гр. ОСОБА_1 та відкладено розгляд справи на 31.03.2016 р.
У судові засідання 26.01.2016 р. та 18.02.2016 р. уповноважені представники сторін не з'явились.
Про дату, час і місце розгляду даної справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №010307000098, №0103037000101, №0103037000110 та №0103037004069, №0103037004077, №0103037004085, відповідно.
У судове засідання 31.03.2016 р. з'явились представник позивача та третя особа особисто.
Уповноважений представник відповідача у судове засідання 31.03.2016 р. не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення №0103037003178.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.2016 р. позивачем через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду м. Києва подані: клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів вих. №19АЛС від 18.01.2016 р.; клопотання вих.№21АЛС від 18.01.2016 р. щодо здійснення розгляду справи без присутності представника позивача на підставі поданих документів. Вище перелічені документи долучені судом до матеріалів справи.
Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.2016 р. відповідачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва відзив на позовну заяву №5061 від 18.01.2016 р., в якому відповідач не визнає позовні вимоги, оскільки вимоги позивача щодо обов'язку ПАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС» відшкодувати збитки завдані водієм транспортного засобу ВАЗ 2104, д.н.з. НОМЕР_3, гр. ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 01.07.2014 р., не підтверджені належними доказами, тому що транспортний засіб ВАЗ 2104, д.н.з. НОМЕР_3 на дату ДТП (01.07.2014 р.) не забезпечений полісом, так як бланк полісу АС 9095012, станом на дату ДТП (01.07.2014 р.) ПАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС» втрачений, що підтверджується Витягом з Центральної бази даних МТСБУ. Зазначений відзив на позовну долучений судом до матеріалів справи.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 31.03.2016 р. МТСБУ подано лист в якому зазначено, що бланк полісу АС/9095012 був виданий страховику-члену МТСБУ ПАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС». Страховик вніс до ЦБД МТСБУ інформацію про втрату даного бланку 06.03.2015 р. Зазначений лист долучено судом до матеріалів справи.
Також, судом повідомлено, що до початку судового засідання 31.03.2016 р. позивачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів вих.№187АЛС від 28.03.2016 р., яке судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.
Крім того, в судовому засіданні 31.03.2016 р. третьою особою подано клопотання б/н від 31.03.16 р. про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, копії Полісу № АС/9095012, ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 17.02.1 р. у справі № 759/19765/14-ц та пояснень гр. ОСОБА_1, наданих суду в процесі розгляду вказаної справи. Клопотання судом задоволено, документи долучені судом до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 31.03.2016 р. суду не надано.
Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 26.01.2016 р., 18.02.2016 р. та 31.03.2016 р. до суду не надходило.
Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.
Документи, витребувані ухвалами суду від 04.01.2016 р., 26.01.2016 р. та 18.02.2016 р. відповідачем суду не надані.
Відповідно до п. 2.3 Постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що представник позивача та третя особа проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача та третьої особи щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Перед початком розгляду справи представника позивача та третю особу було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29,60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача та третя особа в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представником позивача та третьою особою не заявлено.
В судовому засіданні 31.03.2016 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
В судовому засіданні 31.03.2016 р. третя особа надала пояснення по справі, відповіла на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача та третю особу, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем та третьою особою докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 6 Закону України «"Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
22 квітня 2013 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страхувальник за договором), гр. ОСОБА_3 (страхувальник за договором) та Публічним акціонерними товариством «Універсал Банк» (вигодонабувач за договором) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-2820-13-00049 (далі - Договір страхування), предметом якого згідно п. 1.1 Частини 2 (далі -Ч.2) Договору є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим ТЗ (транспортного засобу) та ДО (додаткового обладнання) - страхування наземного транспортного засобу.
Відповідно до п. 4 Частини 1 (далі - Ч.1) Договору страхування забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску. Безумовна франшиза по збиткам внаслідок ДТП - 0,5%. (п.п. 10.8 Договору страхування). Амортизаційний знос не враховується (10.2 ч.1 Договору страхування). Місце дії Договору страхування - територія України. Строк дії Договору страхування визначений з 23.04.2013 р. по 23.04.2016 р. (п. 7 ч.1 Договору страхування).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».
Як передбачено частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Згідно положень ст. 981 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України «Про страхування» є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
До страховик випадків відносяться, зокрема, викрадення, ДТП, ПДТО, стихійне лихо (п. 10.1 Ч.1 Договору страхування).
Згідно первинної довідки від 21.07.2014 р. та розгорнутої довідки №9406521 про дорожньо-транспортну пригоду, що сформовані відділом УДАІ ГУ МВС України в м. Києві та копії яких наявні в матеріалах справи, 01.07.2014 р. відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за адресою: м. Київ, вул. Боженка, 66, за участю транспортного засобу марки «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4 та транспортного засобу ВАЗ 2104 державний реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням власника ОСОБА_1, який, керуючи вказаним транспортним засобом, при зміні напрямку руху, не переконався у безпеці свого маневру, в наслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Як вбачається зі змісту Договору добровільного страхування наземного транспорту №28-2820-13-00049 від 22.04.2013 р. дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Відповідно до п. 11.1 Ч. 2 Договору страхування у разі настання страхового випадку страховику необхідно надати, зокрема; письмову заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування; Договір страхування; документи, що посвідчують особу страхувальника; свідоцтво про реєстрацію ТЗ; калькуляцію рекомендованої (або погодженої) страховиком СТО; лист вигодонабувача, у якому зазначено його рішення щодо отримувача страхового відшкодування; довідка про пошкодження транспортних засобів, видана на місці події органом міліції щодо застрахованого ТЗ.
01.07.2014 р. власник транспортного засобу «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, гр. ОСОБА_3, звернулась до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, копія якої наявна у матеріалах справи.
У відповідності до розділу 12 Ч.2 Договору страхування розмір страхового відшкодування визначається виходячи з прямого розміру збитків, завданих страхувальнику в результаті страхового випадку. на підставі даних огляду пошкодженого ТЗ, документів, зазначених у розділі 11 частини 2 Договору. Розмір страхового відшкодування в будь-якому випадку не може перевищувати розмір страхової суми за відповідним видом страхування та відповідних лімітів, якщо такі встановлені. У разі настання страхових випадків по КАСКО, страхове відшкодування розраховується за наступною формулою: СВ=(ВВР-ВДхЗЕ%)хПЗС+ДДВ-Фрп-ВЗПО-НЧСП (СВ - сума страхового відшкодування; ВВР - вартість відновлювального ремонту; ЗЕ - експлуатаційний знос деталей, застосовується, якщо ч.1 Договору передбачено страхування з вирахуванням зносу інакше ЗЕ=0; ПЗС - коефіцієнт пропорційності; ДДО - додаткові витрати страхувальника по КАСКО; ВЗПО - відшкодування збитків винною особою; НЧСП - сума всіх несплачених частин страхової премії по Договору.
У відповідності до п.12.2 Ч.2 Договору страхування вартість відновлювального ремонту розраховується виходячи з цін, що діяли на дату настання страхового випадку відповідно до калькуляції СТО, рекомендованої або погодженої страховиком. В такому випадку фактичним одержувачем коштів має бути відповідна СТО, вигодонабувач або страхувальник, за письмовою згодою вигодонабувача. В інших випадках, (в т.ч. коли одержувачем страхового відшкодування є вигодонабувач) вартість відновлювального ремонту розраховується на підставі акту товарознавчої експертизи.
У відповідності до рахунку-фактури №ФІ-0000127 від 01.07.2014 р. та рахунку-заказу (акт виконаних робіт) №ФІ-0000127 від 03.09.2014 р., копії яких наявні у матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначена ремонтним підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоком кузовний ремонт філія» в розмірі 5 939,10 грн.
Згідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до п. 10.8 ч.1 Договору страхування за страховим ризиком, зокрема ДТП, безумовна франшиза становить 0,5%.
Як свідчать матеріали справи, страховиком - ПАТ «СК «Українська страхова група» складено та підписано Страховий акт № ДККА - від 15.07.2014 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Договору страхування як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику - гр. ОСОБА_3 страхового відшкодування в сумі 5 209,42 грн., що становить різницю між визначеними у рахунку-фактурі №ФІ-0000127 від 01.07.2014 р. та рахунку-заказу (акт виконаних робіт) №ФІ-0000127 від 03.09.2014 р, вартістю запчастин та відновлювального ремонту автомобіля - 5 939,10 грн. та франшизою за Договором страхування - 648,68,00 грн.
Слід зазначити, що на виконання п. 11.6 Ч.2 Договору страхування позивачем був отриманий лист від вигодонабувача, в якому зазначено що страхове відшкодування у відповідній сумі має бути перераховане в рахунок оплати відновлювального ремонту вищезазначеного пошкодженого транспортного засобу на поточний рахунок виконавця ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія».
Як вбачається з матеріалів справи, сума страхового відшкодування в розмірі 5 290,42 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» на поточний рахунок СТО - ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №16646 від 17.07.2014 р. на відповідну суму.
Заперечень щодо розміру та факту виплати страхового відшкодування за Договором страхування, а також перебування отриманих автомобілем «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причино - наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 01.07.2014 року, відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» умов Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-2820-13-00049 від 22 квітня 2013 р., а саме виплати страхового відшкодування в сумі 5 209,42 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на розрахунковий рахунок СТО - ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія», яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.
Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або робото здатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення вищенаведених положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність рахунок-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком кузовний ремонт філія» №ФІ-0000127 від 01.07.2014 р, Рахунок-заказу (акту виконаних робіт) №ФІ-0000127 від 03.09.2014 р. та платіжного доручення № 16646 від 17.07.2014 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 29.07.2014 р. по справі №752/10849/14-п встановлено, що гр. ОСОБА_1 01.07.2014 р. о 07 год. 43 хв. при зміні напрямку руху, перестроюванні, керуючи автомобілем ВАЗ 2104 державний реєстраційний номер НОМЕР_3, не переконався у безпеці свого маневру, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, чим порушив п.п.10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України. Гр. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу у розмірі 340,00 грн.
За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.
Згідно частини 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу ВАЗ 2104 державний реєстраційний номер НОМЕР_3.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування»страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У відповідності до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/9095012 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки ВАЗ 21043 державний реєстраційний номер НОМЕР_3 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - громадянином ОСОБА_1 в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС» (далі - Поліс) з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн. Строк дії полісу з 30.11.2013 р. по 29.11.2014 р.
З огляду на вищевикладене, у ПАТ «СК «Українська страхова група» як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту №28-2820-13-00049 від 22 квітня 2013 р. в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом АС/9095012 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
З урахуванням наявності полісу відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС», до якого правомірно заявлено позов.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене позивач отримує право зворотної вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279).
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В силу ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 648,68 грн. відповідно, розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, визначеної Полісом та Договором страхування і становить 5 290,42 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Українська страхова група» в порядку регресу страхове відшкодування в розмірі 5 290,42 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту №28-2820-13-00049 від 22.04.2013 р. та/або Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №АС/9095012 або їх окремих положень суду не надано.
Щодо заперечень відповідачем проти позову з посиланням на втрату ПАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС» бланку полісу АС/9095012, яка підтверджується витягом з Центральної бази даних МТСБУ суд зазначає, що у разі втрати бланку полісу (бланків полісів) страховик:
- проводить службове розслідування причин втрати, отримує письмове пояснення від особи, яка втратила бланк полісу (бланки полісів), складає акт про втрату із зазначенням її причин, вживає можливих заходів для повернення втрачених бланків та притягнення до відповідальності винної у втраті особи;
- інформує відповідні правоохоронні органи про втрату бланків полісів за наявності ознак злочинів або кримінальних проступків;
- самостійно приймає рішення щодо способу оприлюднення інформації про втрачені бланки;
- вносить до ЦБ МТСБУ відомості про кожний втрачений бланк полісу.
Отже, інформація про втрату бланку полісу вноситься страховиком в базу даних МТСБУ самостійно в одноособовому порядку. При цьому МТСБУ не здійснює контроль за достовірністю наданої інформації та не вимагає підтверджень того, що усі вищеперераховані дії страховиком були здійснені.
Таким чином, лише наявність в ЦБ МТСБУ відомостей про втрату бланку полісу не може бути підтвердженням того, що бланк дійсно втрачено та він є недійсним.
Суд зазначає, що відповідно до листа МТСБУ №7/2-28/7578 від 18.03.2016 р. бланк полісу АС/9095012 був виданий страховику-члену МТСБУ ПАТ СК «Інтер-Поліс» та 06.03.2015 р. страховик вніс до ЦБД МТСБУ інформацію про втрату даного бланку.
Разом з тим, ДТП за участю ТЗ «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та ВАЗ 2104, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, відбулось 01.07.2014 р.
Також, суд зазначає, що у судовому засіданні 31.03.2016 р. третьою особою було надано для огляду оригінал полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/9095012, копія якого долучена до матеріалів справи.
Окрім цього суд звертає увагу, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.02.2015 р. по справі №2/759/1242/15 позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС» до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним укладеного договору страхування у вигляді полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (АС № 9095012) залишено без розгляду.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву як такі, що спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами..
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на останнього.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 11, 202, 626, 993, 981, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС» (01033, м. Київ, вул. Володимирівська, 169; код ЄДПРОУ 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (04070, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А; код ЄДРПОУ 30859524) 5 290,42 (п'ять тисяч двісті дев'яносто) грн. 42 коп. страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 11 квітня 2016 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон