Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
Від "12" квітня 2016 р. Справа № 906/150/16
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Сікорської Н.А.
за участю представника позивача: ОСОБА_1І- дов. № 158 від 11.04.2016р.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Державного підприємства "Овруцьке лісове господарство"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвуд"
про стягнення 42205,37 грн.
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 43583,27грн. заборгованості, з яких: 30363,94 грн. основного боргу, 7499,85 грн. інфляційних, 4341,48 грн. пені.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 19.02.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 21.03.2016р.
12.04.2016р. позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 36), відповідно до якої у зв'язку з частковим погашенням боргу з боку відповідача, позивач просить стягнути з відповідача 363,94 грн. основного боргу, 7499,85 грн. інфляційних та 4341,48 грн. пені.
Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві
Як вбачається з поданої заяви, позивачем зменшено розмір позовних вимог в частині основного боргу у зв'язку з проведення відповідної оплати відповідачем.
Оскільки подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог не суперечить приписам ст. 22 ГПК України, господарський приймає останню до розгляду та вирішує спір в межах зменшених позовних вимог.
Представник позивача позовні вимоги позивача підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог. Надала пояснення щодо періоду нарахування пені, відповідно до яких вказала, що пеню заявлено до стягнення за період з 10.04.2015р. по 19.01.2016р. на всю суму існуючої заборгованості відповідача перед позивачем станом на 10.04.2015р. (а.с. 39).
Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, про причини його неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с 32).
Відповідно до абз.1 п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте, правом на участь в судовому засіданні не скористався, господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-
12.12.2014р. між Державним підприємством "Овруцьке лісове господарство" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санвуд" (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини № 236/248 (а.с. 12-14).
Відповідно до п.1.1. Договору, за результатами проведення аукціону із продажу ресурсів необробленої деревини заготівлі 1 кварталу 2015 року, який відбувся 10 грудня 2015р., продавець зобов'язався передати у власність на умовах франко-склад продавця необроблену деревину згідно аукціонного свідоцтва (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.
Згідно п .1.3 договору, право власності на майно переходить до Покупця з моменту повної оплати продавцю вартості купленого на аукціоні товару та підписання акта його приймання-передачі.
Приписами п. 3.2 договору сторони визначили, що загальна сума договору складає 59500,00грн.
У пункті 4.1. договору сторони погодили, що поставка товару по даному договору здійснюється згідно щомісячного графіку поставок, який є невід'ємною частиною даного договору, на умовах франко-склад Продавця (Додаток №1).
Відповідно до п. 5.1. договору, прийом-передача товару здійснюється на складі продавця за умовами: франко-склад Продавця за якістю - у відповідності з нормами відповідних ГОСТ, ТУ, інших умов згідно законодавства України; за кількістю - у відповідності з товарно-транспортними чи залізничними накладними та специфікаціями до них з підписом уповноваженої особи та печаткою Продавця.
Дата передачі товару продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки, вважається дата товарно-транспортної накладної (п 5.2 договору).
Пунктом 6.1. договору сторонами встановлено порядок розрахунків за договором, за яким платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, яку Покупець замовляє письмово.
В разі поставки товару без попередньої оплати покупець зобов'язаний оплатити отриманий товар протягом 15-ти календарних днів з дня відвантаження товару (п. 6.5 договору).
На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 30363,94грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними: № 660430 від 20.02.2015р., № 660426 від 19.02.2015р., № 620679 від 25.03.2015р. (а.с. 16, 17, 19).
Вказаний товар позивач поставив без отримання попередньої оплати. За таких обставин у відповідача виник обов'язок оплатити даний товар на умовах, визначених п.6.5 договору.
В порушення умов договору відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару у встановлені договором строки не виконав.
04.11.15р. позивач направляв відповідачу претензію за № 596 з вимогою про сплату заборгованості за лісопродукцію в сумі 30363,94 грн., яку відповідач залишив без відповіді та задоволення ( а.с. 10).
Внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань відповідачем на день звернення до суду мала місце заборгованість перед позивачем в сумі 30363,94 грн.
Після звернення позивача до суду відповідачем здійнено розрахунки на загальну суму 30000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 21.03.2016 р. та від 30.03.2016 р. (а.с. 37, 38).
Згідно п. 8.2. договору, у випадку порушення Покупцем строків оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,05 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день такої прострочки.
Оскільки відповідач своєчасно не здійснив оплату отриманого товару, позивач в порядку п. 8.2 договору заявив до стягнення 4341,48грн. пені.
Крім того, позивачем в порядку ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача 7499,85 грн. інфляційних.
Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку не погасив існуючу перед відповідачем заборгованість, позивач з метою захисту свого порушеного права звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
У відповідності до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Приписами ч.1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору купівлі-продажу необробленої деревини № 236/248 від 12.12.2014р.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивач згідно товарно-транспортних накладних № 660430 від 20.02.2015р., № 660426 від 19.02.2015р., № 620679 від 25.03.2015р. (а.с.16,17,19) та довіреностей на отримання товару № ВВ 002129 від 02.02.2015р., № ВВ 002143 від 02.03.2015р. передав відповідачу товар на загальну суму 30363,94 грн., що вказує на належне виконання зобов'язань за договором з боку позивача.
Підписання покупцем вищевказаних товарно-транспортних накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже встановлено судом, у п. 6.5 договору сторони визначили порядок оплати товару в разі поставки останнього без попередньої оплати, а саме протягом 15-ти календарних днів з дня відвантаження товару.
За таких обставин, товар отриманий за товарно-транспортною накладною № 660430 від 20.02.2015р. відповідач зобов'язаний був оплатити до 08.03.2015р., за товарно-транспортною накладною № 660426 від 19.02.2015р. - до 07.03.2015р., за товарно-транспортною накладною № 620679 від 25.03.2015р. - до 10.04.2015р.
Проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав, внаслідок чого станом на день звернення позивача з позовом до суду перед позивачем існувала заборгованість в сумі 30363,94грн., яка була частково погашена в сумі 30000,00 грн., у зв'язку з чим позивачем зменшено позовні вимоги до 363,94 грн.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином , відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 363,94 грн. обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та укладеного договору та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 4341,48 грн., то суд зазначає про наступне.
Відповідно до норм ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Як вбачається з розрахунку та письмових пояснень позивача (а.с. 4, 39) пеню заявлено за період з 10.04.2015р. по 19.01.2016 на суму заборгованості 30363,94грн.
Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже для нарахування пені застосовується період у шість місяців.
Перевіривши правильність нарахування пені, суд встановив, що позивачем заявлено до стягнення пеню на суму заборгованості за усіма товарно-транспортними накладними, яка існувала станом на 10.04.2015р. за період, який перевищує встановлений ч.6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк нарахування. При цьому, договір не містить умов щодо нарахування пені за весь період прострочки.
За таких обставин, з врахуванням норм ч.6 ст. 232 ГК України, суд здійснив власний розрахунок пені по кожній накладній, при цьому врахував вихідні дані позивача.
Так, за товарно-транспортною накладною № 660426 від 19.02.2015р. простроченою є заборгованість в сумі 10629,97грн. з 07.03.2015р., отже позивач мав право на нарахування пені з 07.03.2015р. по 07.09.2015р.
Враховуючи вихідні дані позивача суд нараховує пеню за період з 10.04.2015р. по 07.09.2015р. на суму заборгованості 10629,97 грн., яка складає 802,56грн.
- за товарно-транспортною накладною № 660430 від 20.02.2015р. заборгованість в сумі 10939,66 є простроченою з 08.03.2015р.,отже позивач мав право на нарахування пені з 08.03.2015р. по 08.09.2015р.
Враховуючи вихідні дані позивача суд нараховує пеню за період з 10.04.2015р. по 08.09.2015р. на суму заборгованості 10939,66 грн., яка складає 831,41грн.
- за товарно-транспортною накладною № 620679 від 25.03.2015р. заборгованість в сумі 8794,31 є простроченою з 10.04.2015р., отже позивач мав право на нарахування пені з 10.04.015р. по 10.10 2015р.
Отже, пеня за період з 10.04.2015р. по 10.10.2015р. на суму заборгованості 8794,31 грн. складає 831,41грн.
Таким чином, вимога про стягнення пені є обґрунтованою, заявленою у відповідності до умов договору та чинного законодавства та підлягає частковому задоволенню в сумі 2443,05 грн.
В частині стягнення 1898,43 грн. пені (4341,48 грн. - 2443,05 грн.) суд відмовляє за безпідставністю позовних вимог.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 7499,85 грн. інфляційних, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
За приписами Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція)
Як вбачається з розрахунку позивача (а.с. 23) інфляційні заявлені за період з квітня 2015р. по грудень 2015р. на суму заборгованості 30363,94 грн., які складають 7499,85 грн.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних, встановив, що позивачем допущено помилку, а саме не враховано дефляцію, яка мала місце в липні, серпні та жовтні 2015р.
За таких обставин, виходячи з даних позивача суд здійснив власний розрахунок інфляційних за період з квітня 2015 року по грудень 2015р. на суму заборгованості 30363,94 грн., які становлять 5811,74 грн.
За таких обставин інфляційні підлягають задоволенню в сумі 5811,74 грн. в частині стягнення 1688,11 грн. інфляційних (7499,85 грн. - 5811,74 грн.) суд відмовляє за безпідставністю позовних вимог.
Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Відповідач позов за предметом та підставами не оспорив, доказів погашення заборгованості в сумі 363,94 грн. суду не надав.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи та підлягають частковому задоволенню на загальну суму 8618,73 грн. , з яких 363,94 грн. основний борг, 2443,05 грн. - пеня, 5811,74 грн. - інфляційні.
В частині стягнення 1898,43 грн. пені та 1688,11 грн. інфляційних суд відмовляє.
В порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвуд" (11100, Житомирська область, м.Овруч, вул. Правди,21, код ЄДРПОУ 32434698)
на користь Державного підприємства "Овруцьке лісове господарство" (11103, Житомирська область, Овруцький район, с. Дубовий Гай, код ЄДРПОУ 00991887)
- 363,94 грн. основного боргу;
- 2443,05 грн. пені;
- 5811,74 грн. інфляційних нарахувань;
- 973,07 грн. судового збору
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 14.04.16
Суддя Сікорська Н.А.
Віддрукувати:
1- в справу
2- позивачу (рек. з пов.)
3- відповідачу (рек. з повід.)