13 квітня 2016 року Справа № 914/2633/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Вовка І.В. (головуючого, доповідача),
Нєсвєтової Н.М.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека № 318" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 року у справі № 914/2633/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека № 318" до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання чинним договору оренди та зустрічним позовом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека № 318" про зобов'язання повернути об'єкт оренди,
У липні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача про визнання договору оренди від 15.05.2000 року № 6223 чинним, у зв'язку з неповідомленням протягом місяця після закінчення строку дії договору (який на думку позивача сплив 15.05.2015 року) про його припинення та фактичним користуванням орендованими приміщенням і сплатою орендної плати.
У свою чергу відповідач звернувся до господарського суду Львівської області з зустрічною позовною заявою до позивача про зобов'язання повернути шляхом виселення нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Довженка, 6, загальною площею 314,9 м2 у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди від 15.05.2000 року № 6223.
Рішенням господарського суду Львівської області від 12.11.2015 року (суддя Долінська О.З.) в первісному позові відмовлено, а зустрічний позов задоволено та зобов'язано ТОВ Аптека № 318" повернути шляхом виселення Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Довженка 6, загальною площею 314,9 м2.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 року (судді Давид Л.Л., Гриців В.М., Кордюк Г.Т.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач за первісним позовом вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, первісний позов задовольнити, а в зустрічному позові відмовити.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача за первісним позовом до суду не надходив.
Клопотання позивача за первісним позовом про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника підлягає відхиленню відповідно до ст. 1117 ГПК України, якою визначено межі перегляду справи в касаційній інстанції.
Заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, що згідно з наказом Фонду Державного майна України від 31.01.1995 року № 90 "Про затвердження Положення про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень)", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.03.1995 року за № 71/607, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, строк дії патенту встановлюється за згодою сторін, але не менш 10 років. Патент є власністю фізичної або юридичної особи, яка його придбала. Набуття права власності на патент відбувається з моменту повної сплати ціни продажу патенту відповідно до умов договору купівлі-продажу. Орендодавець зобов'язаний укласти виключно з власником патенту договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) на термін дії патенту.
15.05.2000 року Управлінням ресурсів департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради (орендодавець), правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, та ТОВ "Аптека № 318" (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 6223, за умовами якого орендодавець на підставі договору від 07.04.1998 року № 6332, патенту на право оренди будівлі від 15.02.2000 року №398, додатків до договору № 1, № 2 здав, а орендар прийняв в оренду з 03 лютого 2000 року до 03 лютого 2015 року терміном на 15 років у користування нежитлові приміщення за адресою: 79070, м. Львів, вул. Довженка, 6, 1-й поверх пл.314,9 м2.
Відповідно до п. 15.6. договору при припиненні або розірванні договору орендар повинен повернути орендодавцю протягом 15-ти днів звільнений об'єкт оренди та передати за актом приймання-передачі нежитлових приміщень ЖЕКу в належному санітарно-технічному стані, обумовленому договором оренди.
У повідомленні від 27.02.2015 року відповідачем за первісним позовом заявлено позивачу за первісним позовом про припинення договору оренди у зв'язку із закінченням строку його дії, в якому зазначається, що цей договір припинив свою дію з 03.02.2015 року та орендар зобов'язаний повернути протягом 15 днів орендоване приміщення балансоутримувачу у належному санітарно-технічному стані за актом приймання-передачі.
02.03.2015 року зазначене повідомлення надіслане позивачу за первісним позовом та отримане ним 04.03.2015 року.
Предметом даного судового розгляду є вимоги орендаря за первісним позовом до орендодавця про визнання договору оренди чинним у зв'язку з неповідомленням орендодавцем протягом місяця після закінчення строку дії договору про його припинення; та зустрічні вимоги орендодавця до орендаря про зобов'язання повернути шляхом виселення нежитлове приміщення у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди.
Суди попередніх інстанцій відмовляючи в позові про визнання договору чинним, виходили з невідповідності заявлених вимог визначеним законом способам судового захисту цивільних прав та недоведеністю обставин чинності спірного договору після 03.02.2015 року. Задовольняючи зустрічні вимоги про зобов'язання орендаря повернути шляхом виселення нежитлове приміщення, яке було об'єктом оренди, суди обгрунтували свій висновок відсутністю правових підстав у орендаря для користування спірним приміщенням у зв'язку з закінченням строку дії договору 03.02.2015 року.
Як передбачено ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Законодавством і спірним договором не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання договору чинним або діючим, а така вимога за своєю суттю є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення, який може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, та не направлена на захист прав позивача за первісним позовом.
Отже, з урахуванням положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, 20 ГК України, вимога позивача за первісним позовом про визнання спірного договору чинним не відповідає встановленим законом способам захисту цивільних прав.
Виходячи з наведеного, незалежно від мотивів, наведених в оскаржених судових рішеннях, суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відмову в первісному позові.
Разом з тим, відповідно до ст. 258 ЦК УРСР строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.
За ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Згідно з ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Частинами 1, 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору чи оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою укладення договору оренди був патент № 398, яким встановлено дату першого продажу 03.02.2000 року та дату закінчення терміну патенту 03.02.2015 року, відтак спірний договір було укладено на строк з 03.02.2000 року по 03.02.2015 року, як і погоджено сторонами в п. 1 договору. Оскільки протягом місяця після закінчення строку дії договору орендодавцем на адресу орендаря було направлено повідомлення про припинення договору оренди у зв'язку із закінченням строку його дії, у ТОВ "Аптека № 318" відсутні правові підстави користуватися спірним приміщенням та існує обов'язок відповідно до п. 15.6 договору та вимог закону повернути орендодавцю об'єкт оренди за актом приймання-передачі у належному стані.
Отже, суди обох інстанції дійшли обґрунтованого висновку про зобов'язання орендаря повернути нежитлове приміщення орендодавцю у зв'язку з закінченням строку дії договору та відмовою від його продовження.
Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак зважаючи на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дав належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих норм права та умов договору, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову про зобов'язання повернути шляхом виселення нежитлове приміщення відповідачу за первісним позовом.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.
За таких обставин, прийняті судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека №318" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 року - без змін.
Головуючий суддя І.Вовк
Судді Н.Нєсвєтова
М.Черкащенко