30 березня 2016 року Справа № 924/892/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіСибіги О.М.,
суддівБожок В.С., Костенко Т.Ф.
розглянувши матеріали касаційної скаргиХмельницької міської ради, м. Хмельницький
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року
у справі господарського суду Хмельницької області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Речовий ринок "Торговий дім "Бартерсервіс", м. Хмельницький
до1. Хмельницької міської ради, м. Хмельницький; 2. Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому, м. Хмельницький
за участю Прокуратури Хмельницької області, м. Хмельницький
простягнення 445 669,13 грн. безпідставно отриманих коштів
за участю представників
прокуратури: Клюге Л.М.,
позивача: не з'явився,
відповідача-1: Демчук Л.Г.,
відповідача-2: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Речовий ринок "Торговий дім "Бартерсервіс" (далі за текстом - ТОВ "Речовий ринок "ТД "Бартерсервіс") звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до Хмельницької міської ради про стягнення 445 669, 13 грн. безпідставно отриманих коштів орендної плати за користування земельними ділянками.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 15.10.2015 року до участі у справі в якості другого відповідача було залучено Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому, а 11.11.2015 року заступник прокурора Хмельницької області повідомив про вступ у справу.
23.12.2015 року Хмельницькою міською радою до господарського суду Хмельницької області подано клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, яке мотивоване непідвідомчістю даного спору господарському суду.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 28.12.2015 року провадження у справі було припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Ухвалу місцевого господарського суду мотивовано тим, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; при цьому, відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є однією з форм плати за землю; плата за землю в свою чергу є обов'язковим платежем у складі податку на майно; таким чином, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є складовою частиною податку на майно, а, відтак, позивач фактично ставить вимогу про примусове повернення частини вже сплаченого податку на майно; оскільки особливий порядок та умови повернення сплачених податків передбачено спеціальними нормами податкового законодавства, предметом регулювання якого є публічно-правові, а не приватноправові відносини, провадження у справі підлягає припиненню відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року ухвалу господарського суду Хмельницької області від 28.12.2015 року було скасовано, а справу - передано на розгляд до суду першої інстанції.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що припинивши провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України місцевий господарський суд припустився порушення правил підвідомчості спору та безпідставно усунувся від вирішення спору, оскільки даний спір підлягає вирішенню в господарських судах.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Хмельницька міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року та залишити в силі ухвалу господарського суду Хмельницької області від 28.12.2015 року.
ТОВ "Речовий ринок "ТД "Бартерсервіс" відзиву на касаційну скаргу подано не було.
В судовому засіданні прокурор та представник відповідача-1 просили касаційну скаргу задовольнити, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року - скасувати та залишити в силі ухвалу господарського суду Хмельницької області від 28.12.2015 року.
Позивача та відповідача-2 згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційних скарг, однак вони не скористались передбаченим законом процесуальним правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача-1, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є стягнення безпідставно отриманих коштів орендної плати за користування земельними ділянками, а позовні вимоги обгрунтовано тим, що ТОВ "Речовий ринок "ТД "Бартерсервіс" з 19.03.2013 року по 22.01.2014 року фактично було обмежене у використанні орендованих земельних ділянок, однак сплачувало орендну плату, а тому має право на звільнення від орендної плати за вказаний період та повернення таких коштів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти - юридично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов'язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов'язки; набуття земельних прав та обов'язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов'язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин. Зазначене кореспондується і з положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України.
За приписами ст. 1 Закону України "Про оренду землі", ст. 93 Земельного кодексу України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
В силу приписів ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.
Виходячи з положень ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, ст. 148 Господарського кодексу України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
З огляду на приписи ст. ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 Господарського кодексу України, ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору ст. 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.
Відповідна правова позиція відображена і в п. 1.2, 1.2.1, 1.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 року № 6.
Системний аналіз законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Разом з тим, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України).
З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що в даному випадку міська рада діє як орган, через який територіальна громада реалізує повноваження власника земельної ділянки, а тому, укладаючи договір оренди вступає з юридичними чи фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Відтак, оскільки спір виник на підставі договору оренди, тобто має приватноправовий характер, в якому міська рада виступає рівним учасником правовідносин, а не суб'єктом владних повноважень, такий спір підлягає розгляду у господарських судах України.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність скасування ухвали місцевого господарського суду про припинення провадження у справі з огляду на те, що її було винесено без врахування обставин справи та з порушенням приписів процесуального закону, оскільки суд першої інстанції, припинивши провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, припустився порушення правил підвідомчості спору та безпідставно усунувся від вирішення спору, так як даний спір підлягає вирішенню в господарських судах.
Посилання Хмельницької міської ради в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції законодавчих приписів не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права та не спростовують законних і обгрунтованих висновків апеляційного господарського суду.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.
1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року у справі № 924/892/15 - залишити без змін.
Головуючий суддяО.М. Сибіга
СуддіВ.С. Божок
Т.Ф. Костенко