Справа № 817/116/16
04 квітня 2016 року м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сала А.Б. за участю секретаря судового засідання Мідлік А.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: представник Грімова Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Рівненського районного відділу УМВС України в Рівненській області
про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та середнього заробітку за весь час затримки проведення розрахунку , -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського районного відділу УМВС України в Рівненській області (далі - відповідач) про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення у сумі 3259,30грн., матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань у сумі 3259,30грн., середнього заробітку за весь час затримки проведення розрахунку у сумі 7129,65грн. та стягнення грошового забезпечення за два місяці в сумі 6518,60грн.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що в день звільнення з позивачем не проведений повний розрахунок. ОСОБА_1 наголосив, що ним подавалися відповідні рапорти про виплату всіх належних грошових забезпечень, в частині матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань. Крім того, посилаючись на ст. 117 Кодексу законів про працю України позивач зазначив, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку, а також відповідно до норм законодавства, у зв'язку із звільненням з посади за скороченням штатної посади, відповідач виплачує протягом двох місяців грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади. З урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог, позивач просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав письмове заперечення. Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення. Таким чином, враховуючи відсутність бюджетних асигнувань на виплату допомог, останні позивачу не виплачені у повній мірі. Крім того, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки проведення розрахунку - є також безпідставною, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку не врегулювання спірних правовідносин нормами спеціального закону. Оскільки, позивач звільнений не з посади, а з органів внутрішніх справ, то вимога про стягнення грошового забезпечення - є також безпідставною. Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що оскаржувані дії Рівненського районного відділу УМВС України в Рівненській області - є правомірним. А тому, в задоволенні адміністративного позову просив відмовити повністю за безпідставністю вимог(а.с.25-28).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі докази у справі в їх сукупності, судом встановлено наступне.
06.11.2015 позивач звільнений з органів внутрішніх справ на підставі наказу УМВС України в Рівненській області № 381 о/с, у запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за п.64 «г» (через скорочення штатів)(а.с.29) На день звільнення вислуга років позивача у календарному обчисленні становить 05 років 02 місяців 05 днів, у пільговому обчисленні складає 05 років 04 місяці 01 день.
Так, довідкою №01-40/780 стверджено те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Рівненському міському центрі зайнятості як безробітний з 27.11.2015(а.с.8).
Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія рапорту позивача від 29.07.2015 про надання чергової відпустки за 2015 рік, терміном 30 діб, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення(а.с.33) та копія рапорту від 29.07.2015 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових умов(а.с.34).
Долученими до матеріалів справи доказами встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення та допомога для вирішення соціально-побутових питань, середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку, грошове забезпечення за два місяці - включені до розрахунку відповідачем не були.
Не погоджуючись з діяннями Рівненського районного відділу УМВС України в Рівненській області, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Закону України «Про міліцію» № 565 від 20.12.1990, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 565 від 20.12.1990) передбачено, що держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.
Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати (ст.19 Закон України № 565 від 20.12.1990).
Згідно п.5 Постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», керівникам державних органів надано право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (далі - Постанова КМУ №1294 від 07.11.2007).
На виконання Постанови КМУ №1294 від 07.11.2007, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наказом Міністерства внутрішніх справ України №499 від 31.12.2007 Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджено "Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" (далі - Інструкція №499 від 31.12.2007).
За приписами п.2.16.1 Інструкції №499 від 31.12.2007, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п.2.16.2. цієї Інструкції, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.
Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати(п.2.16.3 Інструкція №499 від 31.12.2007).
Більше того, п.2.16.4 Інструкції №499 від 31.12.2007 зазначено, що фактичні витрати на матеріальну допомогу відповідно до вимог бюджетного законодавства проводяться тільки в межах затвердженого кошторисом фонду грошового забезпечення.
З наведеного вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою та постійною виплатою, яка здійснюється особам рядового чи начальницького складу, і виплачуються лише при наявності бюджетних асигнувань для такої виплати та за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу.
Натомість, допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати. Водночас, застереження щодо не виплати вказаної допомоги при відсутності бюджетних асигнувань, вимогами п.2.16.1 вказаної Інструкції - не передбачені.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_3 подавалися рапорти про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення, на яких проставлені відповідні резолюції керівника.
Разом з тим, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань, відповідачем вищезазначених виплат у повній мірі - не проводилося, що підтвердив також представник відповідача в судовому засіданні.
З цього приводу суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Поміж тим, відповідач - Рівненський районний відділ УМВС України в Рівненській області, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, на підтвердження відсутності бюджетного асигнування та складного матеріального становища.
Відповідно до ст. 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.
Згідно із п. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97 від 17.07.1997, Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
При цьому суд враховує, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, обґрунтування про відсутність бюджетного асигнування не може бути причиною для не виплати належного грошового забезпечення. Більше того, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Разом з тим, необхідно звернути увагу, що ОСОБА_1 просить суд стягнути матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у сумі 3259,30грн., та матеріальну допомогу для оздоровлення у сумі 3259,30грн., посилаючись на довідку Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області №65/4-19 від 01.02.2016(а.с.16).
Як вже вище зазначалося, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та для оздоровлення - не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати (п. 2.16.1, 2.16.3 Інструкція №499 від 31.12.2007).
В матеріалах справи міститься довідка № 65/4-21 від 17.02.2016, згідно якої середньомісячне грошове забезпечення позивача на день його звільнення складає 2787,13грн., та середньоденне грошове забезпечення складає 91,38грн.(а.с.31).
Тобто, за останні два місяці роботи, що передували звільненню, середньомісячне грошове забезпечення складає (вересень 2015р. 2314,95грн. + жовтень 2015р. 3259,30 грн.)*2=2787,13грн., розраховане відповідно до положень закріплених в «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
З огляду на це, позовні вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 3259,30грн., матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань в сумі 3259,30грн. - необхідно задовольнити в частині стягнення матеріальної допомоги для оздоровлення в сумі 2787,13грн., матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань в сумі 2787,13грн., в інших частинах - не підлягають задоволенню.
Що стосується стягнення середнього заробітку за весь час затримки проведення розрахунку у розмірі 7129,65грн., то суду необхідно зазначити наступне.
ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог посилається на ст.117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статтею 18 Закону України № 565 від 20.12.1990 закріплено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991 (далі - Положення №114 від 29.07.1991) зазначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
Більше того, з наказу від 06.11.2015 року №381 о/с вбачається, що ОСОБА_1 звільнений відповідно до Положення №114 від 29.07.1991.
А тому, під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата середнього заробітку за затримку проведення розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ не передбачена, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
З огляду на вказані вимоги матеріального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, на підставі норм КЗпП України - не підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція висвітлена в п.2 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування законодавства про оплату праці», відповідно до якої передбачено, що законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Крім того, відповідачем надано суду довідку №1181/201/15-2016 від 26.02.2016, про те що на день звільнення з ОСОБА_3 проведений розрахунок по грошовому забезпеченню(а.с.49).
Отже, у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки проведення розрахунку в розмірі 7129,65грн. - необхідно відмовити.
Разом з тим, позовна вимога про стягнення з Рівненського районного відділу УМВС України в Рівненській області грошового забезпечення за два місяці в сумі 6518,60грн. - теж не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Пунктом 3.4. Інструкції №499 від 31.12.2007 закріплюється та регламентується виплата грошового забезпечення за час перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ та в разі звільнення з посади (скорочення штатної посади).
Згідно із п.п.3.4.1 п.3.4 цієї Інструкції, при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу зараховуються в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.
У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ України. Підставою для продовження строку перебування особи в розпорядженні понад 15 діб, але не більше двох місяців, є наказ або письмовий дозвіл Міністра на клопотанні начальника органу про продовження строку перебування в розпорядженні особи начальницького складу, де зазначається конкретна дата, але не більше двох місяців. До цього строку не зараховується період перебування у відпустках та на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах (п.п.3.4.2 п.3.4 Інструкція №499 від 31.12.2007).
Подібні приписи також містяться в Положенні №114 від 29.07.1991.
Відповідно до п.п.3.4.8 Інструкція №499 від 31.12.2007, особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).
Так, судом встановлено, що відповідно до наказу УМВС України в Рівненській області № 381 о/с 06.11.2015 позивач звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за п.64 «г» (через скорочення штатів). Тобто, ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ за п.64 «г» (через скорочення штатів), а не з посади.
Водночас суду варто наголосити, що приписи п.п.3.4.8 п.3.4 Інструкція №499 від 31.12.2007 закріплюють виплату грошового забезпечення лише за час перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ та в разі звільнення з посади (скорочення штатної посади).
З вищенаведеного можна зробити висновок, що приписи п.п.3.4.8 п.3.4 Інструкція №499 від 31.12.2007 на розповсюджуються на правовідносини, які виникли між ОСОБА_3 та Рівненським районним відділом УМВС України в Рівненській області, а тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення грошового забезпечення за 2 місяці - необхідно відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
В силу вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, в даному випадку Рівненський районний відділ УМВС України в Рівненській області.
Водночас відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на момент розгляду справи, частково надав суду достатні беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і частково довів правомірності та обґрунтованості дій. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження в ході судового розгляду.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають до часткового задоволення.
Підстави для застосування ст.94 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Рівненського районного відділу УМВС України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суму грошового забезпечення, а сама: матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 2787,13 грн. та матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань в сумі 2787,13 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Сало А.Б.