25 листопада 2015 р. Справа № 804/9837/15
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Озерянської С.І.
при секретарі судового засідання Дерев'янко К.П.
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0010481703, №0010571703, №0010561703 та вимогу про сплату боргу №0010551703 від 03.04.2015 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на підставі висновків, викладених у акті від 24.03.2015 року №263/04-16-17-03/НОМЕР_1, податковим органом 03.04.2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» за №0010481703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 10 703,72 грн., №0010571703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 68 263 грн., вимогу про сплату боргу №0010551703 від 03.04.2015 р. зі сплати єдиного внеску, якою донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 14 898,42 грн. і рішення №0010561703 від 03.04.2015 р. про застосування штрафних санкцій, яким нараховані штрафні санкції у сумі 744,92 грн. Позивач з зазначеними рішеннями не погоджується, вважає їх безпідставним, необґрунтованим та таким, що підлягають скасуванню, оскільки висновки викладені в акті перевірки є такими, що не відповідають положенням діючого податкового законодавства.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, надав до суду письмові заперечення, в яких просив суд в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 22.12.2003 року П'ятихатською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та перебуває на податковому обліку в П'ятихатському відділенні Верхньодніпровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на загальній системі оподаткування.
З 24.02.2015 року по 10.03.2015 року працівниками Верхньодніпровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну планову невиїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено Акт № 263/04-16-17-03/НОМЕР_1.
Перевіркою встановлено порушення: п.177.4 статті 177, п.138.1 ст.138, п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2014 рік в розмірі 7 135,81 грн. та єдиний внесок із сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7% на суму 14 898,42 грн.; п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість за 2013-2014 роки у розмірі 45 509 грн.
На підставі акту перевірки від 24.03.2015 №263/04-16/17-03/НОМЕР_1, контролюючим органом 03.04.2015 року були винесені податкове повідомлення-рішення форми «Р» за №0010481703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 10 703,72 грн., №0010571703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 68 263 грн., вимогу про сплату боргу №0010551703 від 03.04.2015 р. зі сплати єдиного внеску, якою донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 14 898,42 грн. і рішення №0010561703 від 03.04.2015 р. про застосування штрафних санкцій, яким нараховані штрафні санкції у сумі 744,92 грн.
Позивач оскаржив вищезазначені рішення в адміністративному порядку та 03.07.2015 року отримав рішення Державної фіскальної служби України №62/П/99-99-10-01-03-14, яким оскаржувані рішення залишені без змін.
Правомірність зазначених податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату недоїмки та рішення про застосування штрафних санкцій є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи законність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.
Згідно вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 177 Податкового кодексу України визначено особливості оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Так, згідно п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (тобто, у розмірі 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами).
Згідно вимог п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
У відповідності до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
З аналізу вищенаведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що при визначенні фізичною особою-підприємцем, що не перебуває на спрощеній системі оподаткування, об'єкта оподаткування податком на прибуток можуть враховуватися лише документально підтверджені витрати, пов'язані з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, які включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Податкового кодексу.
Склад витрат та порядок їх визнання визначено ст. 138 розділу III Податкового кодексу.
Так, згідно з п. 138.1 ст. 138 розділу III Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5,підпунктами138.10.5,138.10.6 пункту 138.10,пунктами 138.11, 138.12 ст.138, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 ПК України; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 ст. 138 та у ст. 139 ПК України.
Підпунктом 138.10.5 п. 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, визначено, що фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані з запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) включаються до складу інших витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Отже, витрати на нарахування процентів (зокрема, за користування кредитами та позиками), у відповідності до п.п. 138.10.5 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, належать до складу фінансових, а не операційних витрат, що є достатньою самостійною підставою для неможливості врахування таких витрат у спірних правовідносинах.
Крім того, при вирішенні спору, що виник між сторонами, слід також враховувати положення статті 141 розділу III Податкового кодексу України, якою визначено особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями.
Так, згідно п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має кредитний рахунок в установі банку ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору між ПАТ КБ «Приватбанк» та приватним підприємцем ОСОБА_1 від 25 лютого 2005 року, проценти та комісія за користування яким у 2014 році на суму 21 367,31 грн. були віднесені позивачем до складу валових витрат .
До суду позивачем було надано виключно звіти про дебетові та кредитні операції по даному рахунку за відповідний період.
При цьому, документи, які б підтверджували зв'язок використаних ФОП ОСОБА_1 кредитних коштів з веденням її господарської діяльності у спірному періоді, в матеріалах справи відсутні. Відсутні такі обґрунтування з посиланням на відповідні докази і у позовній заяві.
З огляду на сукупність встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що висновок податкового органу про заниження позивачем суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у зв'язку з завищенням валових витрат за 2014 рік на загальну суму 21 367,31 грн. в результаті включення до складу валових витрат процентів та комісії за користування кредитним рахунком, які не відносяться до витрат операційної діяльності, є правомірним.
Щодо включення позивачем до складу інших витрат, пов'язаних з господарською діяльністю витрат в розмір 21 567,64 грн., понесених за рахунок сплати оренди ПАТ «ОСОБА_2 України» за орендоване кегове обладнання для розливу пива суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 мала господарські відносини з ВАТ «ОСОБА_2 Україна» на підставі договору дистрибуції №8/08 від 01.2008 року, згідно з яким ВАТ «ОСОБА_2 Україна» (Компанія) зобов'язується передавати ФОП ОСОБА_1 (Дистриб'ютор) у власність та/або на зберігання товар, в строки та на умовах, передбачених договором, а ФОП ОСОБА_1 зобов'язується приймати товар, оплачувати його вартість, повертати (у випадках, передбачених цим договором - придбавати) тару, в терміни та на умовах, передбачених цим договором.
Судом встановлено, що згідно з розділом 10 зазначеного договору тара (в тому числі і кеги ємністю 50,30 та 20 л) є поворотною тарою, та обов'язок оплатити вартість тари виникає у дистриб'ютора (ФОП ОСОБА_1В.) лише внаслідок втрати чи пошкодження тари.
Судом також встановлено, що ФОП ОСОБА_1 мала господарські відносини з ПАТ «ОСОБА_2 Україна» на підставі договору №ДнК-5/2013 від 01.01.2013 року згідно з умовами якого, ПАТ «ОСОБА_2 Україна» (Орендодавець) зобов'язується передати, а Орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування обладнання для розливу пива з кегів.
Відповідно до умов даного договору (пункти 1.1, 2.2, 2.3, 2.4) найменування типу обладнання зазначено в додатку №1 до даного договору; факт передачі обладнання в оренду підтверджується актами прийому-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками. Акти прийому-передачі в оренду обладнання є невід'ємною частиною цього договору. Склад кожного окремого комплексу обладнання та інші його характеристики, місце розташування обладнання орендарем, вартість та кількість обладнання, що передається орендарю узгоджується сторонами шляхом підписання актів прийому-передачі обладнання в оренду. Загальна кількість, перелік та асортимент переданого в оренду за цим договором обладнання визначається ляхом додавання кількості відповідного обладнання, зазначеного у всіх актах прийому-передавання обладнання в оренду з урахуванням кількості та асортименту обладнання, повернутого орендодавцю, якщо таке повернення відбувалось. Дата підписання акта прийому-передачі обладнання в оренду є датою передачі обладнання в оренду.
Позивачем не були надані акти приймання-передачі кегового обладнання, які б містили інформацію, відповідно умов договору оренди обладнання.
Позивачем до суду були надані акти виконаних робіт з оренди кегового та торгового обладнання №1/14 від 10.04.2014 року, №3/14 від 17.04.2014 року, №4/14 від 29.10.2014 року, №5/14 від 17.12.2014 року, підписані позивачем та ПАТ «ОСОБА_2 Україна».
Надані акти виконаних робіт з оренди обладнання оформлені з порушеннями вимог законодавства щодо форми первинного документу, які полягають в тому, що в якості замовника зазначено ТОВ «Перегуда», в той час як даних про уповноважену особу взагалі не зазначено в актах №№1/14, 5/14, 4/14.
Так, перевіркою встановлено, та не спростовано позивачем, що згідно накладних на відпуск товару (пива в кегах), виписаних ОСОБА_1 на адресу покупців, кег (ємність) є поворотною тарою, вартість вказана лише безпосередньо за його вміст - пиво, та окремим рядком зазначено кегове обладнання, для розливу пива. Вартість вказаного обладнання у накладних відсутня.
В ході перевірки податковим органом на адресу ФОП ОСОБА_1 було направлено запит про надання інформації стосовно використання у підприємницькій діяльності обладнання для розливу пива з кегів, яке ФОП ОСОБА_1 орендувала у ПАТ «ОСОБА_2 Україна».
На зазначений запит ФОП ОСОБА_1 повідомила, що разом з пивом в кегах, вона надає покупцю обладання для розливу пива та торговельне обладнання, за яке позивач несе повну матеріальну відповідальність.
Проте, як до перевірки, так і до суду позивачем не було надано документів, які підтверджували місцезнаходження орендованого у ПАТ «ОСОБА_2 Україна» кегового обладнання, не надані договори із суб'єктами господарювання, яким фактично передавалось таке обладнання позивачем для використання. Не надано також документів, які б підтверджували отримання ФОП ОСОБА_1 доходу від надання такого обладнання у користування.
Таким чином, суд приходить до висновку, що орендоване у ПАТ «ОСОБА_2 Україна» кегове обладнання передавалося покупцям на безоплатних основах, тобто дохід від передачі обладнання для розливу пива у позивача відсутній.
Враховуючи, що витрати на ведення господарської діяльності мають бути безпосередньо пов'язані з доходом, суд приходить до висновку про неправомірність включення ФОП ОСОБА_1 до складу інших документально підтверджених витрат, витрати понесені на оплату оренди кегового обладнання для розливу пива в розмірі 21 567,64 грн.
Щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з оподаткованого (чистого) доходу фізичної особи-підприємця суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про правомірність донарахування єдиного внеску на загальну суму 14 898.42 грн., виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Пунктом 2 статті 6 цього Закону передбачено зобов'язання платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців нараховується на суму доходу (прибутку) отриманої від їх діяльності.
Згідно пункту 3 статті 7 цього Закону, нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим законом.
Відповідно до пункту 11 статті 8 цього Закону, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини 1 статті 4 цього Закону встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Оскільки перевіркою встановлено, з чим також погодився суд, що позивачем занижено за 2014 рік суми доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок на суму 42 934,95 грн., зазначене вплинуло на правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з оподаткованого доходу ФОП ОСОБА_1
За таких обставин, суд вважає, що орган державної податкової служби правомірно надіслав вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0010551703 від 03.04.2015 року зі сплати єдиного внеску, якою донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 14 898,42 грн. та прийняв рішення №0010561703 від 03.04.2015 р. про застосування штрафних санкцій, яким нараховані штрафні санкції у сумі 744,92 грн.
Щодо позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0010571703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 68 263 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Відповідно до пп.39.1.3 п.39.1 статті 39 Податкового кодексу України ціна в контрольованій операції для цілей оподаткування визнається звичайною, якщо центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, не доведено зворотне або платником податків використано ціну, зазначену в договорі про взаємне узгодження цін під час здійснення контрольованих операцій, порядок укладення якого визначено пунктом 39.6 цієї статті, та ціну, зазначену в такому договорі, не може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», із змінами та доповненнями, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції відповідно до чинного законодавства.
Так, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 (Орендодавець) перебувала в господарських відносинах з ТОВ «Арістей КР» (Орендар) згідно договору від 01.01.2014 року. За даним договором Орендодавець передає, а Орендар бере в тимчасове володіння частину споруди, що знаходиться за адресою: м. П'ятихатки, вул. Клименко, 4.
Відповідно до п.1.3 Договору загальна площа об'єкту, що орендується, складає 1000 кв.м.
Згідно з умовами зазначеного договору розмір орендної плати за об'єкт, що орендується складає 10 000 грн. за місяць (10 грн. за 1 кв.м.).
Відповідно до акту прийому-передачі від 01.01.2014 року ФОП ОСОБА_1 передала в оренду згідно договору від 01.01.2014 року ТОВ «Арістей КР» нежитлові приміщення площею 1000 кв.м., розташовані за адресою: м. П'ятихатки, вул. Клименко, 4.
Судом встановлено, що згідно з рішенням П'ятихатської міської ради від 24.12.2013 року №930-35/VI «Про затвердження методики розрахунку та визначення мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості на території П'ятихатської міської ради на 2014 рік» мінімальна вартість місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості, при передачі в оренду (суборенду) на території П'ятихатської міської ради, з урахуванням додаткового коефіцієнту в залежності від характеристики об'єкту оренди, що використовується для комерційної діяльності, становить 30,33 грн.
Судом не приймаються посилання позивача на додаткову угоду №1 до договору оренди від 01.01.2014 року з огляду на наступне.
Судом при фактичному співставленні договору оренди від 01.01.2014 року, додаткової угоди до нього та актів прийому-передачі встановлено, що всі вони складені в один день (01.01.2014 року).
Додатковою угодою внесені зміни до п.1.3 договору, а саме встановлено, що загальна площа об'єкту, що орендується складає 300 кв.м.
Однак, дослідивши додаткову угоду №1 від 01.01.2014 року, а саме пункт 4 вбачається, що вона є невідємною частиною договору оренди частини споруди №б/н від 01.01.2013 року, вступає в силу з моменту підписання та діє до припинення дії договору.
В свою чергу термін оренди за договором №б/н від 01.01.2013 року, відповідно до пункту 4 діє виключно до 31.12.2013 року. Отже, додаткова угода №1 від 01.01.2014 року не може розповсюджуватись на відносини 2014 року.
Факт надання позивачем на адресу ТОВ «Арістей КР» послуг оренди складського приміщення за адресою м. Пятихатки, вул Клименка, 4 площею 1000 кв.м. за ціною 10 грн./кв.м. підтверджується наданим ФОП ОСОБА_1 до податкового органу поясненням.
В тексті зазначеного пояснення ФОП ОСОБА_1 висловила незгоду, з тим, що оренду плату за вказані орендовані приміщення необхідно перерахувати за ставкою 30,33 грн. за 1 кв.м. У наданому до податкового органу поясненні не зазначено про наявність додаткової угоди, згідно з якою ставка оренди становить 33,33 грн./кв.м.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем в порушення вимог рішення П'ятихатської міської ради №930-35/VI від 24.12.2013 року було невірно визначено розмір орендної плати внаслідок чого було занижено розмір податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 40 660 грн.
Судом встановлено, відповідно до договору оренди приміщення від 21.03.2011 року що ФОП ОСОБА_1 орендує у ФОП ОСОБА_3 приміщення магазину, що знаходиться у с. Жовте, вул. Володарського, 86а. Площа магазину становить 151,4 кв.м.
Судом також було встановлено, що в 2013-2014 роках ФОП ОСОБА_1 відповідно до договору оренди приміщення від 01.01.2013 року та договору оренди від 01.01.2014 року надала ФОП ОСОБА_4 в тимчасове користування частину приміщення магазину площею 75,4 кв.м., що знаходиться у с. Жовте, вул. Володарського, 86а. За користування зазначеним приміщенням встановлена плата у розмірі 1 150 грн. на місяць.
В 2013 році ФОП ОСОБА_1 відповідно до договору оренди приміщення від 01.01.2013 року надала ФОП ОСОБА_5 в тимчасове користування частину приміщення магазину площею 75,4 кв.м., що знаходиться у с. Жовте, вул. Володарського, 86а. За користування зазначеним приміщенням встановлена плата у розмірі 300 грн. на місяць.
01.08.2014 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 укладено договір оренди, згідно з яким ФОП ОСОБА_1 передає в тимчасове користування частину приміщення магазину площею 76 кв.м., що знаходиться у с. Жовте, вул. Володарського, 86а. За користування зазначеним приміщенням встановлена плата у розмірі 725 грн. на місяць.
Розрахунки за користування зазначеним приміщенням здійснювалися в безготівковій формі, шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 у ПАТ КБ «Приват банк» 26006056011028.
Податковий орган в акті перевірки вказав, що протягом 2013-2014 років ФОП ОСОБА_1 не включалися суми ПДВ із отриманої від ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 плати за користуванням приміщенням магазину, що знаходиться у с. Жовте, вул. Володарського, 86а, яке ФОП ОСОБА_1 надала в тимчасове користування ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4, що призвело до заниження податку на додану вартість всього у розмірі 4 846 грн.
Зазначений факт позивачем спростований не був.
За наведеного, суд приходить до висновку про протиправність заниження податкового зобов'язання за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року на загальну суму - 45 509 грн.
За таких обставин, відповідно податкові повідомлення-рішення №0010481703, №0010571703, рішення про застосування штрафних санкцій №0010561703 та вимога про сплату боргу №0010551703 від 03.04.2015 року є правомірними, прийнятими відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 3 ст.4 Закону України “Про судовий збір” під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Оскільки позивачем згідно квитанції від 31.07.2015 року при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 189,22 грн., необхідно сплатити решту судового збору в розмірі 1 702,98 грн.
Керуючись ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги - відмовити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 702,98 грн. на рахунок УДКСУ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ( код ЄДРПОУ 37989253, рахунок: 31210206784008, банк: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО: 805012, код бюджетної класифікації доходів 22030001, призначення платежу - судовий збір за позовом).
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_6