Справа № 826/11391/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.
Суддя-доповідач: Старова Н.Е.
Іменем України
13 квітня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Старової Н.Е.,
суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ферона-Сервіс-Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Ферона-Сервіс-Плюс» до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Ферона-Сервіс-Плюс» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2015 №0003442203, №0003452203, №0003462203; зобов'язання утриматися від використання та передачі іншим особам акта перевірки від 24.04.2015 № 233/1-26-50-22-03-35509886 та вилучення з відповідних баз даних інформацію, викладену в зазначеному акті перевірки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2016 закрито провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним акту перевірки від 24.04.2015 № 223/1-26-50-22-03-35509886.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2016 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Справа розглянута відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судом встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Ферона-Сервіс-Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин із ТОВ «Смарт-Сейл» за період з 01.01.2014 по 31.03.2015, за результатами якої складено акт від 24.04.2015 р. № 233/1-26-50-22-03-35509886, яким на думку відповідача встановлено порушення вимог: п.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності у розмірі 249 017,00 грн. та заниження нарахованої суми податку на прибуток у розмірі 163 998,00 грн., в т.ч. за 2014 р. на суму 163 998,00 грн.; п.1, п.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 232 001,00 грн., в т.ч. за жовтень 2014 р. у сумі 147723,00 грн., за листопад 2014 р. в сумі 84278,00 грн.
Внаслідок виявлених порушень винесено податкові повідомлення-рішення від 15.05.2015:
№0003442203, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 249 017,00 грн.;
№0003452203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 204 972,50 грн., (за основним платежем в розмірі 163 978,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 40 994,50 грн.);
№0003462203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 290 001,25 грн. (за основним платежем в розмірі 232 001,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 58 000,25 грн.).
Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, після процедури адміністративного оскарження позивач звернувся до суду.
При дослідженні матеріалів справи встановлено, що відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства на підставі фінансово-господарських відносин з контрагентом ТОВ «Смарт-Сейл».
Як свідчать матеріали справи, Між ТОВ «Смарт-Сейл» (продавець) та ПП «Ферона-Сервіс-Плюс» (покупець) укладено договір поставки № 2310-14 від 20.10.2014, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передавати у власність, а покупець приймати та оплачувати ветеринарні субстанції та інше на умовах, викладених в цьому договорі. Сторони домовилися про те, що кількість, ціна, асортимент товару визначатимуться за узгодженням сторін безпосередньо перед замовленням товару, та відображатимуться в рахунках-фактурах.
Відповідно до п.2.1 договору товар передається покупцю партіями на підставі накладної, яка оформлюється згідно із замовленням на товар передається покупцем та приймається продавцем через представника продавця.
Приймання передачі-товару здійснюється безпосередньо при передачі товару на складі продавця або покупця (п.3.3 договору).
На підтвердження виконання договору позивачем надано суду видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення (а.с.64-74 т.1), сертифікати відповідності, (а.с.75-98 т.1), оборотно-сальдові відомості (а.с.98-100 т.1). Податкові накладні зареєстровано в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (а.с.101-110, 128-137, 148-156 т.1).
Податкові зобов'язання за спірний період з податку на додану вартість та податку на прибуток декларувалися позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими деклараціями.
Згідно із видатковою накладною № ЛІоРА-000007 від 26.10.2012 р. для перевезення товарів позивач використовував автомобіль Ford Transit Van F300SL, який був позивачем орендован (договір 099/FL від 12.10.2012). Вказаний автомобіль належить ТОВ «ВіДі-Лізинг», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.160 т.1) та страховими полісами (а.с.163-164 т.1).
На підтвердження перевезення товару позивачем надано суду подорожні листи (а.с.166-167 т.1).
Щодо подальшої реалізації придбаного позивачем товару, встановлено наступне.
Між ПП «Ферона-Сервіс-Плюс» (продавець) та ТОВ «Квест НВ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 18/0612-4 від 18.06.2012 р., відповідно до умов якого продавець зобов'язується передавати, а покупець приймати та оплачувати ветеринарні субстанції для виробництва ветеринарних препаратів на умовах викладених в цьому договорі.
Відповідно до п. 2.1 договору товар передається покупцю партіями на підставі накладної, яка оформлюється згідно із замовленням.
На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано суду видаткову накладну, довіреність на отримання матеріальних цінностей, податкову накладну за жовтень 2014 року(а.с.170 т.1).
Також між ПП «Ферона-Сервіс-Плюс» (продавець) та ТОВ «Чорнобайм'ясо» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 25/0612 від 25.06.2012 р. на поставку ветеринарних субстанцій.
На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано суду видаткові накладні, податкові накладні, довіреність на отримання матеріальних цінностей в жовтні - листопаді 2014 року (а.с.106-186 т.1).
Між ПП «Ферона-Сервіс-Плюс» (продавець) та ТОВ «Черкаська М'ясна Компанія» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 07/0512-4 від 07.05.2012, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передавати у власність, а покупець приймати та оплачувати ветеринарні субстанції для виробництва ветеринарних препаратів на умовах, викладених в цьому договорі. На виконання вказаного договору позивачем надано суду видаткові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей, податкові накладні у жовтні - грудні 2014 року (а.с.189-197 т.1).
Між ПП «Ферона-Сервіс-Плюс» (продавець) та СТОВ «Чигиринська аграрна компанія» (покупець) укладено договір купівлі продажу № 14/0812 від 14.08.2012, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передавати у власність, а покупець приймати та оплачувати ветеринарні субстанції для виробництва ветеринарних препаратів на умовах, викладених в цьому договорі.
На підтвердження виконання умов вказаного вище договору позивачем надано суду видаткові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей, податкові накладні у жовтні - грудні 2014 року (а.с.199-210 т.1).
Товар також було реалізовано позивачем ТОВ «Сільські традиції», що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною, довіреністю на отримання матеріальних цінностей, податковою накладною (а.с.211-214 т.1).
Між ПП «Ферона-Севіс-Плюс» (продавець) та ТОВ «Галичина-Захід» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 08/0113 від 08.01.2013 р., відповідно до умов якого продавець за оплату зобов'язується передати у власність покупця ветеринарні субстанції.
На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано суду видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей (а.с.217-228 т.1).
Між ПП «Ферона-Севіс-Плюс» (продавець) та ТОВ «Юнівет Груп» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 28/0812 від 28.08.2012 р., відповідно до умов якого продавець за оплату зобов'язується передати у власність покупця ветеринарні субстанції.
На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано суду видаткову накладну, податкову накладну, довіреність на отримання матеріальних цінностей (а.с.231-234 т.1).
Між ПП «Ферона-Севіс-Плюс» (продавець) та ТОВ «Ют-Агро» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 27/1014 від 27.10.2014 р., відповідно до умов якого продавець за оплату зобов'язується передати у власність покупця ветеринарні субстанції.
На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано суду видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей (а.с.238-245 т.1).
Придбаний товар було реалізовано ТОВ «Ветфактор», що підтверджується наявними в матеріалах справах податковою та видатковою накладною (а.с.246-248 т.1).
Між ПП «Ферона-Севіс-Плюс» (продавець) та ТОВ «Агро-Овен» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 31/1013 від 31.10.2013, відповідно до умов якого продавець за оплату зобов'язується передати у власність покупця ветеринарні субстанції.
На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано суду видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей (а.с.252-265 т.1).
Аналогічні договори на продаж ветеринарних субстанцій, з наданням підтверджуючих документів, було укладено ПП «Ферона-Севіс-Плюс» з рядом інших контрагентів.
Як вбачається з матеріалів справи, перевезення ветеринарних субстанцій (зоотоварів) здійснювалося ТОВ «Нова-пошта», що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними (а.с.5-32 т.3), а також ПП «Нічний експрес» (ТТН- КВ-9097791).
Вказане також підтверджується договором №52006 від 16.05.2014 про надання транспортно-експедиторських послуг, укладеним між ПП «Ферона-Севіс-Плюс» та ТОВ «Нова Пошта».
На підтвердження розрахунків за зазначеними вище договорами позивачем надано суду платіжні доручення. На підтвердження наявності складського приміщення позивачем надано суду договір суборенди складського приміщення №12-05 від 01.05.2012.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 ПК України).
Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Як зазначено у пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Суд апеляційної інстанції ретельно дослідив докази, надані позивачем, на підтвердження реальності фінансово-господарських відносин з контрагентом та економічної доцільності, в тому числі копії вищевказаних документів, та дійшов висновку, що по операціям, які проведені між позивачем та його контрагентом здійснено оплату, належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача, що цілком підтверджує реальність здійснення операцій між позивачем та його контрагентом, з урахуванням самого змісту послуг та видів діяльності позивача, його контрагента та третіх осіб.
Відтак, як встановлено під час дослідження матеріалів справи, кошти сплачені позивачем є пов'язаними з основною діяльністю ПП «Ферона-Сервіс-Плюс», та підтверджуються документально.
Враховуючи позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 року, в зв'язку з тим, що нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, відповідачем не доведена, зокрема, вироком суду та спростовується копіями первинних документів, наявних в матеріалах справи, що підтверджують правомірність формування податкової звітності позивачем, колегія суддів вважає, що відповідачем всупереч норм чинного законодавства прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 15.05.2015. яке є протиправним.
Окрім того, п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», серед іншого вказано, що при кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Водночас, колегією суддів критично оцінюється мотивування суду першої інстанції стосовно того, що відносно посадових осіб чи/та засновників контрагента позивача порушено кримінальне провадження №32014100100000099 від 09.07.2014 у справі за ознаками злочину, передбаченого ст.205 КК України - фіктивне підприємництво, оскільки такі доводи не спростовують фактів придбання та реалізації товарів, які були предметом спірних договорів.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 (справа № К/9991/5398/12).
Водночас, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги у повному обсязі, де містяться вимоги про задоволення позову у повному обсязі, з огляду на те, що судом першої інстанції прийнято ухвалу від 09.03.2016, якою закрито провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним акту перевірки від 24.04.2015 № 223/1-26-50-22-03-35509886. Вказана ухвала позивачем не оскаржувалась, а відтак, з урахуванням вимог ч.1 ст.254 КАС України, набрала законної сили.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання утриматися від використання та передачі іншим особам акта перевірки від 24.04.2015 № 233/1-26-50-22-03-35509886 та вилучення з відповідних баз даних інформацію, викладену в зазначеному акті перевірки, то вказані вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.
Статтею 74 ПК України встановлено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1 цієї статті); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2 згаданої статті).
Верховний Суд України висловлював свою позицію щодо застосування статей 71, 72, 74 ПК. Зокрема, у справі № 21-511а14, постанову в якій ухвалено 09.12.2014 року, суд дійшов висновку, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, і така інформація не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом України і в постанові від 03.11.2015 року (№ 21-99а15).
Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків а, такий акт відповідно, не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.
За таких обставин дії контролюючого органу стосовно внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків із збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав і не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень, всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не надав до суду жодних належних доказів правомірності своїх дій, та не обґрунтував свою правову позицію у встановленому порядку.
Судова колегія апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, яким ненадана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 14.03.2016, та є підставою для її скасування.
За таких обставин, у відповідності до ст.202 КАС України, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачем сплачено судовий збір за подання позову (т.1 а.с.4) та апеляційної скарги (т.4 а.с.75), то він підлягає відшкодуванню на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 41, 94, 98, 160, 186, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України,
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ферона-Сервіс-Плюс» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2016 скасувати, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.05.2015 №0003442203, №0003452203, №0003462203, прийняті Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.
У решті позовних вимог відмовити.
Присудити на користь Приватного підприємства «Ферона-Сервіс-Плюс» 5846,4 (п'ять тисяч вісімсот сорок шість) грн. за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Постанова набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя
Судді:
Головуючий суддя Старова Н.Е.
Судді: Чаку Є.В.
Мєзєнцев Є.І.