12 квітня 2016 року Справа № 876/123/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Хобор Р.Б., Попка Я.С.,
з участю секретаря судового засідання Мельничук Б. Б
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 року про поновлення строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу , -
16 листопада 2015 року, ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року, клопотання позивача про поновлення строку з причин поважності пропуску щодо строку звернення до адміністративного суду задоволено.
Постанову суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на неї апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки дане рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та таке, що неповно відображає обставини, які мають істотне значення для даної справи.
Просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 року та прийняти нову ухвалу , якою залишити позовну заяву без розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачу було відомо про звільнення зі служби з 20.08. 2015 року (отримано рекомендований лист з витягом наказу), тому підстав для поновлення строку на звернення немає. Також відповідачем до апеляційної скарги додано лист Закарпатської дирекції УДППЗ "Укрпошта" №07-17/11-26 від 10.12.2015 року про те, що рекомендований лист був особисто вручений ОСОБА_1 20.08.2015 року. До апеляційної скарги ще додано копію заяви ОСОБА_1 від 23.08.2015 року до Начальника УМВС України в Закарпатській області Князеву С.М.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін з таких підстав.
Частиною 3 ст.99 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що позивача 13.08.2015 року було звільнено з органів внутрішніх справ з посади міліціонера відділення № 1 взводу конвойної служби міліції УМВС України в Закарпатській області, за пунктом «є» статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Однак, про звільнення позивачу стало відомо тільки 13.10.2015 року з витягу з наказу УМВС України в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності від 03.08.2015 року № 1010 та витягу з наказу УМВС України в Закарпатській області від 13.08.2015 року №161 о/с про звільнення з ОВС, які були отримані на вимогу адвокатського запиту № 81 від 29.09.2015 року . У встановлений законом місячний строк, позивач не зміг подати позовну заяву до адміністративного суду, у зв'язку з доглядом за хворою - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є інвалідом 1-ої групи з дитинства, в якої він є опікуном.
Судом встановлено, що позивача Наказом начальника УМВС України в Закарпатській області від 13.08.2015 року № 161 о/с звільнено з органів внутрішніх справ з посади міліціонера відділення № 1 взводу конвойної служби міліції УМВС України в Закарпатській області, за пунктом «є» статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
29 вересня 2015 року адвокатом Костик Й.Ф. було направлено відповідачу адвокатський запит № 81 , про надання інформації, а саме : копії наказу № 161 о/с від 13.08.2015 року про звільнення з ОВС ОСОБА_1 із зазначенням конкретної причини звільнення, а також копії наказу УМВС України в Закарпатській області від 03.08.2015 року № 1010, відповідно до п.1 якого було скеровано ОСОБА_1 витяг з наказу УМВС від 13.08.2015 року № 161 о/с про його звільнення.
Листом УМВС України в Закарпатській області від 08.10.2015 року позивачу було направлено витяги з вищенаведених наказів.
Отже, тільки 13.10.2015 року позивачу стало відомо про його звільнення з витягу з наказу УМВС України в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності від 03.08.2015 року № 1010 та витягу з наказу УМВС України в Закарпатській області від 13.08.2015 року №161 о/с про звільнення з ОВС, які були отримані на вимогу адвокатського запиту № 81 від 29.09.2015 року.
Окрім цього, судом встановлено, що позивач є опікуном інваліда 1-ої групи з дитинства - ОСОБА_4 1961 р. н., що підтверджується Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.04.2011 року № 2-0-140/11.( а.с. 19).
12 та 13 жовтня 2015 року позивач здійснював нагляд за ОСОБА_4 у зв"язку із загостренням хвороби, що стверджується довідками лікарів.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та зазначає, що право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є обєктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та повязані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Крім того, очевидно, з прецедентного права Європейського Суду про те, що "право на суд", з яких право на доступ є одним з аспектів, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії).
Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Так у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст.195,199,204,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області - залишити без задоволення.
Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року про поновлення строку звернення до суду в справі № 807/2349/15 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньодо суду касаційної інстанції.
Головуючий: Р.П. Сеник
Судді : Р.Б. Хобор
Я.С. Попко
Повний текст ухвали виготовлено 13.04.2016 року.