ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 14/22314.08.09
Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,
розглянувши справу№ 14/223
за позовомДочірнього підприємства «Поділля Птахопром»Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл»
доВідкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк»;
Товариства з обмеженою відповідальністю «Калинівський комбікормовий завод»
третя особаПриватний нотаріус Калинівського міського нотаріального округу Майборода Г.П.
провизнання правочину недійсним
за участю представників сторін:
від позивача- Швець Б.В.
від відповідача-1- Шістка В.О.
від відповідача-2- не з'явились
від третьої особи - не з'явились
Дочірнє підприємство "Поділля Птахопром" Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікоіл" (надалі -ДП "Поділля Птахопром" ТОВ "Вікоіл") звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (надалі -ВАТ "Кредитпромбанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський комбікормовий завод" (надалі -ТОВ "Калинівський комбікормовий завод"), третя особа Приватний нотаріус Калинівського нотаріального округу Майборода Г.П., про визнання недійсним іпотечного договору № 22/50-1-05 від 26 травня 2005 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Калинівський комбікормовий завод", який був посвідчений приватним нотаріусом Калинівського нотаріального округу Майбородою Г.П., із внесеними до нього змінами.
В обґрунтування пред'явлених вимог ДП "Поділля Птахопром" ТОВ "Вікоіл" посилається на те, що оспорюваний договір іпотеки був укладений між відповідачами без його участі. Проте, внаслідок укладання цього договору у нього виникли певні обов'язки. Таким чином, позивач вважає що цей договір порушує вимоги ч. 3 ст. 203 ЦК України, а тому підлягає визнанню недійсним зі всіма внесеними до нього змінами.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2009 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено у судовому засіданні, зобов'язано сторони виконати певні дії.
Ухвалами господарського суду міста Києва від 03.06.2009 р., від 08.07.2009 р. розгляд справи відкладався.
В судових засіданнях 29.07.2009 р. оголошувалась перерва в порядку ст. 77 ГПК України.
Відповідач-1 в судовому засіданні 08.07.2009 р. подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у відзиві.
Представник відповідача-2 та третьої особи в судові засідання не з'явилися, відзив на позовну заву не надали, вимоги ухвал суду не виконали.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, в т.ч. за адресою зазначеній в довідці про включення в ЄДРПОУ.
Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судового засідання, які долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 07.08.2009 р. оголошувалась перерва до 14.08.2009 р. для підготовки повного тексту рішення.
Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення уповноважених представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 19.05.2005 р. між позивачем та відповідачем-1 укладений кредитний договір № 22/29-Т-05 (надалі -кредитний договір), відповідно до умов якого було встановлено процедуру та умови надання ВАТ "Кредитпромбанк" позивачу в майбутньому кредитів в межах загальної суми 5800000 грн.
Додатковою угодою № 00/03 від 31.03.2006 р. до кредитного договору були внесені зміни та встановлено процедуру та умови надання відповідачем-1 в майбутньому кредитів (траншів) в межах загальної суми згідно графіку: з 19.05.2005 р. по 30.03.2006 р. -5800000 грн., з 31.03.2006 р. по 17.05.2007 р. -13735000 грн., з 18.05.2007 р. по 18.05.2008 р. -7935000 грн.
Також вищезазначеною додатковою угодою були встановлені комісії за відкриття траншової лінії в розмірі 232000 грн., комісія за збільшення траншової кредитної лінії в розмірі 317400 грн. з кінцевим строком погашення заборгованості за кредитами -не пізніше 18.05.2008 р.
Додатковою угодою № 00/07 від 19.05.2008 р. внесено зміни до кредитного договору та встановлено графік кредитної лінії на загальну суму 13235000 грн. з кінцевим строком повернення всіх кредитних траншів до 18.05.2010 р.
26 травня 2005 року між відповідачами був укладений іпотечний договір № 22/50-1-05 (надалі -іпотечний договір), що був посвідчений приватним нотаріусом Калинівського нотаріального округу Майбородою Г.П., відповідно до якого відповідач-2 виступив майновим поручителем перед відповідачем-1 за зобов'язаннями позивача по кредитному договору.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 постанови від 28.04.78 N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до п. 1.1. іпотечного договору майно передається в іпотеку відповідачем-2 для забезпечення виконання зобов'язань позивача перед відповідачем-1.
До іпотечного договору неодноразово вносились зміни договорами від 11.04.2006 р., від 18.05.2006 р., від 29.05.2008 р.
Відповідно до останніх змін розмір основного зобов'язання -надання в майбутньому боржнику (позивачу) кредитів в межах загальної суми 13235000 грн. з терміном повернення до 18.05.2010 р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання договору іпотеки недійсним, позивач посилаючись на ч. 3 ст. 203, ч. 2 ст. 556, ст. ст. 215, 558 ЦК України, вказує на те, що результатом укладення між відповідачами іпотечного договору, стало виникнення зобов'язання у позивача. При цьому, позивач вказаний договір не укладав і не підписував, а також не надавав згоди на його укладення. Отже, на думку позивача, даний договір порушує вимоги ч. 3 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Суд не погоджується з таким твердженням позивача виходячи з наступного.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.
В силу ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.
Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно ст. 1 названого Закону майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.
Статтею 11 цього Закону передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.
Статтею 18 Закону України "Про іпотеку" у редакції від 05.06.2003 р., що діяла на момент укладення іпотечного договору, передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Істотні умови іпотечного договору визначені названою статтею, якою передбачено, що істотною умовою договору іпотеки для іпотекодавця та іпотекодержателя (резидентів) - юридичних осіб є відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; посилання на випуск заставної або її відсутність.
В оспорюваному іпотечному договорі зазначені всі істотні умови договору іпотеки, що передбачені чинним законодавством України.
В силу ч. 2 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні допускається без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, в яких зміна кредитора не допускається, визначені статтею 515 ЦК України, якою передбачено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим пошкодженням здоров'я або смертю.
Оскільки кредитний договір, укладений між позивачем та відповідачем-1, не містить умови про недопустимість заміни кредитора без згоди боржника в зобов'язанні, що виникає на підставі цього договору, і положення Закону України "Про іпотеку", який є спеціальним у спірних відносинах, та Цивільного кодексу України також не передбачають обов'язкової згоди боржника на заміну кредитора в основному зобов'язанні, то твердження позивача про необхідність його згоди на укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 іпотечного договору є необґрунтованими та безпідставними.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, іпотечний договір зі всіма змінами, що оспорюються, був укладений відповідно до вимог чинного законодавства, не порушує права позивача, а підстав для визнання його недійсним не вбачається.
Судові витрати покладаються на позивача у відповідності до ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
СуддяМ.М. Нарольський