61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
31 серпня 2009 р.Справа № 2-а-13603/08/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Сіренко О.І.
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 16.01.2009р. по справі № 2-а-13603/08/2070
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області
про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного судута зобов"язання вчинити певні дії,
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня2009 року частково задоволено позов ОСОБА_1. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області щодо не нарахування позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що відповідачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушених прав та свобод. Крім того, відповідач вказує, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що на законодавчому рівні не вирішено питання щодо визначення величини мінімального розміру пенсії за віком, яка повинна застосовуватися для обчислення підвищення пенсій згідно зі ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином, на думку відповідача, на законодавчому рівні залишилося невизначеним питання щодо органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватись такі виплати.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни, що підтверджується посвідченням № 842993 (а.с. 6 ) та відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення доплати до пенсії за 2006 рік суд першої інстанції виходив з того, що дана виплата була обмежена Законом України “Про державний бюджет на 2006 рік”, який не був визнаний неконституційним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 № 2195-IV, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік було зупинено. Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 19.01.2006 року до статті 110 Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік”було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”запроваджені не були.
Закони України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 20.12.2005 року та “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 19.01.2006 року її дію було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Отже, суд прийшов до вірного висновку, що у відповідача відсутні підстави для нарахування на користь позивача доплати до пенсії за 2006 рік.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання, а у відповідача обов'язку щодо здійснення позивачу доплати до пенсії, відповідно до приписів ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року . При цьому, зазначені висновки суду ґрунтувались на рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп/2007 року, яким визнано неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, відповідач, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року повинен був нараховувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV, яка набула чинності із зазначеної дати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії, відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, колегія суддів, вважає необгрунтованим.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, застосувавши до спірних правовідносин норми Конституції України та положення ст.8 КАС України.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ч.1 ст.28 та не застосування ч.3 цієї ж статті Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів вважає безпідставними.
Судом обґрунтовано було встановлено, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо:
- призначення пенсії;
- підготовки документів для її виплати;
- забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на відповідача, за місцем проживання позивача.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Крім того, відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропущення строку звернення до суду з позовом, враховуючи положення ч.2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначає, що нараховані суми пенсій, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмежень будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно поновив строк для звернення позивачу до суду, враховуючи його похилий вік та необізнаність в змінах до законодавства.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на положення Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення мін до деяких законодавчих актів України”, як на підставу необґрунтованості рішення суду першої інстанції є безпідставним, оскільки вимоги, щодо поновлення порушених прав позивача за 2008 рік заявлені не були і судом не розглядалися. А тому колегією суддів до уваги не приймаються.
В апеляційному порядку позивачем рішення суду першої інстанції оскаржено не було.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
З огляду на вищезазначене, постанова суду ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 16.01.2009р. по справі № 2-а-13603/08/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяСіренко О.І.
Судді Любчич Л.В. Спаскін О.А.