Апеляційний суд Житомирської області
Справа №283/1824/15-ц Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В. В.
Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.
13 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.
з участю секретаря Ковальської Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк „Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк „Приватбанк" на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 березня 2016 року ,-
У серпні 2015 року ПАТ КБ „Приватбанк" звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 28.12.2007 року між ним та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ZRRWG40000004395, за яким останній отримав кредит у розмірі 189 375,00 грн. зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 28.12.2027 року. З метою забезпечення своєчасного повернення наданих коштів, того ж дня між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким поручитель взяв на себе зобов'язання перед позивачем відповідати за борговим зобов'язанням основного позичальника у повному обсязі. Банк виконав свої зобов'язання, надавши ОСОБА_2 кредит на вказану суму, проте позичальник свої зобов'язання належним чином не виконує. Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ „Приватбанк" просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30.06.2015 року складає 329 950,79 грн., з яких: 178 947,47 грн. - заборгованість за кредитом, 72 118,76 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 48 889,03 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором та 29 995,53 грн. -штраф (процента складова), а також понесені судові витрати.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 07 березня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ „Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ „Приватбанк" 273 967,47 грн. заборгованості за договором про іпотечний кредит № ZRRWG40000004395 від 28.12.2007 року, яка складається з 178 947,47 грн. заборгованості за кредитом, 37 156,08 грн. заборгованості за відсотками, 32 957,79 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 24 906,13 грн. штрафу та сплаченого судового збору по справі в сумі 2 739,67 грн., а всього 276 707,14 грн. В решті вимог позову відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ПАТ КБ „Приватбанк" просить рішення суду скасувати в частині зменшення пені, відсотків та відмови у позові до поручителя ОСОБА_3, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість по пені та відсотках в повному обсязі та задовольнити позовні вимоги до поручителя ОСОБА_3 в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Вказує, що банк законно нарахував відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі згідно п.6.2, оскільки ОСОБА_2 прострочив зобов'язання по поверненню кредиту. Зазначає, що укладаючи договір поруки ОСОБА_3 усвідомлював, що бере на себе зобов'язання перед позивачем відповідати за борговим зобов'язанням основного позичальника у повному обсязі, обсяг його відповідальності за вказаним кредитним договором не збільшився, оскільки рішенням суду визнано недійсним з 09.01.2009 року пункт 8.9. договору № ZRRWG40000004395 від 28.12.2007 року про підвищення відсоткової ставки, а з пунктами 1.1., 6.2. договору про іпотечний кредит поручитель був ознайомлений. Щодо стягнення пені позивач зауважив, що укладаючи договір про іпотечний кредит позичальник не ставив під сумнів розумність та справедливість його умов та оцінював відповідальність, яка настає при невиконанні умов договору.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28.12.2007 року між ПАТ КБ „Приватбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № ZRRWG40000004395, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 189 375,00 грн. зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 28.12.2027 року/а.с.12-15/.
Сплата відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних передбачена п.1.1. вказаного договору.
Відповідно до п.2.4. договору позичальник зобов'язується щомісячно до 28 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 2522,87грн.
На забезпечення виконання зобов'язань за названим кредитним договором того ж дня - 28.12.2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № ZRRWG40000004395, відповідно до якого ОСОБА_3 виступив поручителем ОСОБА_2 та прийняв на себе зобов'язання останнього в повному обсязі за порушення зобов'язань за кредитним договором № ZRRWG40000004395 від 28.12.2007 року /а.с.17-18/.
Банк виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та надав кредитні кошти, проте позичальник - ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, щомісячні платежі в розмірі та строки, які встановлені в договорі, не здійснював, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка згідно розрахунку банку станом на 30.06.2015 року складає 329 950,79 грн., з яких: 178 947,47 грн. - заборгованість за кредитом, 72 118,76 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 48 889,03 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором та 29 995,53 грн. -штраф (процента складова).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Правильно встановивши фактичні обставини справи та правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача заборгованості за кредитом у зв'язку з неналежним виконанням його умов.
Колегія суддів також погоджується з підставами та розрахунками суми заборгованості за кредитним договором, визначеними судом першої інстанції.
Так, із матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11.01.2011 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано незаконними дії ПАТ КБ „Приватбанк" щодо збільшення процентної ставки за договором про іпотечний кредит № ZRRWG40000004395 від 28.12.2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ „Приватбанк" та визнано недійсним п. 8.9. зазначеного договору /а.с.47-50/. Пунктом 8.9. визначена можливість встановлення нового розміру відсоткової ставки при певних умовах.
Із змісту вказаних рішень вбачається, що Банк повідомляв позичальника щодо підвищення відсоткової ставки, яка з 1 лютого 2009 року буде складати 30% на рік, дії Банку щодо встановлення такої ставки судом визнано незаконними.
На лист ОСОБА_2 на адресу ПАТ КБ „Приватбанк", Банк 30.04.2009 року за №1551 повідомив заявника, що після зміни відсоткової ставки з 01.02.2009 року до рівня 30% на рік його щомісячний платіж складає 5721,45грн./а.с.111/. Листом від 06.07.2010 року банк запропонував позичальнику зменшити відсоткову ставку до 28% за умови погашення простроченої заборгованості / а.с. 128 /.
Із вказаних листів вбачається, що банк підвищив відсоткову ставку із 15% до 30% з 1 лютого 2009 року, а у липні 2010 року, тобто уже після ухвалення судом 21.06.2010 року рішення про визнання дій щодо збільшення відсоткової ставки незаконними, запропонував позичальнику зменшити відсоткову ставку до 28% за умови погашення простроченої заборгованості, яка утворилась з урахування підвищеної відсоткової ставки, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № ZRRWG40000004395 від 28.12.2007 року, наданим позивачем /а.с.4-7/.
Із зазначеного розрахунку вбачається, що нарахування процентів за ставкою 30% вперше відбулось по проведеній операції 28 березня 2009 року та не змінювалось в подальшому, незважаючи на те, що рішення судів про незаконність дій Банку щодо нарахування відсотків у розмірі 30% набрали законної сили /а.с.4-7/.
ПАТ КБ „Приватбанк" в апеляційній скарзі підтверджує, що нарахування процентів відбувалось за ставкою 30%, проте пов'язує цю обставину з тим, що ОСОБА_2 прострочив зобов'язання по поверненню кредиту та посилається на п. 6.2. договору про іпотечний кредит.
Відповідно до п. 6.2. договору про іпотечний кредит № ZRRWG40000004395 від 28.12.2007 року при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених пп.1.1.,2.4 цього договору, позичальник сплачує кредиторові відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі від зазначеного в п.1.1., нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Цей пункт вступає в дію з моменту зворотнього відступлення прав вимоги Приватбанку по цьому договору /а.с.14/. Пунктом 6.4. вказаного договору також визначено, що на залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту нарахування відсотків здійснюється згідно п.6.2. цього договору, однак цей пункт вступає в дію з моменту зворотнього відступлення прав вимоги Приватбанку по цьому договору.
Колегія суддів вважає такі доводи ПАТ КБ „Приватбанк" безпідставними, оскільки матеріалами справи не підтверджено відступлення прав вимоги Приватбанку по цьому договору, а тому посилання на застосування п.6.2. Договору є безпідставним. В суді апеляційної інстанції представник позивача також підтвердив, що відступлення прав вимоги Приватбанку не було.
Окрім того позичальник сплачував щомісячний платіж по кредитному договору до 28.11.2012 року включно в сумі 3028грн., що підтверджується відповідними квитанціями /а.с.51-59/, а нарахування процентів за ставкою 30% річних розпочалось за операцією від 28.03.2009 року, про що вказано вище. Будь-яких повідомлень про порушення зобов'язань за кредитним договором позичальнику та поручителю не направлялось , вперше таке повідомлення було направлено банком лише 30.06.2015 року /а.с.8,9/.
З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованими розрахунки суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості за відсотками. Так, заборгованість за відсотками, нарахована позивачем за період з 28.03.2009 року по 30.06.2015 року становить 69 925,36грн. з урахуванням ставки 30%. Суд першої інстанції обрахував заборгованість, виходячи із відсоткової ставки 15%: 69 925,36грн.: 2 (30%:2=15%) = 34 962,68грн. З урахуванням заборгованості по відсотках, яка існувала на 28.03.2009 року - 2 193,40грн. загальна сума заборгованості за відсотками становить 37 156,08грн. (34 962,68 +2 193,40).
На підставі ст.ст.257,258 ЦК України та заяви ОСОБА_2 про застосування позовної давності /а.с.33-34/, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення пені за останніх 12 місяців перед зверненням кредитора до суду та з урахуванням наданого позивачем розрахунку визначив її у розмірі 32 957,79грн.- із серпня 2014 року по серпень 2015 року (55 749,68- 22 791,89) /а.с.6-7/.
Відповідно до п.6.6. договору про іпотечний кредит при порушенні позичальником строків платежів по зобов'язанням, передбаченим цим договором більш ніж на 30 днів позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі в межах 10% від суми невиконаного зобов'язання /а.с14/. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обгрунтовано висновку про стягнення штрафу у розмірі 24 906,13грн.( 178 947,47 (заборгованість за кредитом) +37 156,08грн.(заборгованість за процентами) +32 957,79грн. (пеня)=249061,34х10%).
В апеляційному суді представник банку, заперечуючи в цілому проти ухваленого рішення, не навів мотивованих обґрунтувань, що базуються на законі чи договорі та не спростував наведених судом першої інстанції висновків та розрахунків.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги в цій частині немає.
Відмовляючи у задоволенні вимог до поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що договір поруки є припиненим, оскільки починаючи з 28 березня 2009 року банком в односторонньому порядку без погодження з поручителем підвищено відсоткову ставку, що також встановлено судовим рішенням про визнання незаконними дій ПАТ КБ „Приватбанк" щодо збільшення процентної ставки.
Проте погодитись з таким висновком суду не можна з огляду на таке.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст. 554 ЦК України).
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується його обсяг відповідальності.
При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин").
Пунктом 1.5. Договору поруки, укладеного 28.12.2007 року між ПАТ КБ „Приватбанк" та поручителем ОСОБА_3, передбачено, що цим договором поручитель дає згоду на зміну умов Договору про іпотечний кредит без додаткового погодження змін з поручителем /а.с.17/.
З огляду на те, що поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання, що дає підстави вважати, що йдеться про будь-яку зміну основного зобов'язання, у тому числі і підвищення відсоткової ставки, без додаткового погодження змін з ним, то така умова домовленості сторін є підставою для відмови у застосуванні положень ч.1 ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки.
За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог до поручителя ОСОБА_3
Посилання ОСОБА_3 у своїх запереченнях на необхідність застосування також ч.4 ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки також є необґрунтованим.
Положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі № 6-616цс15.
У п. 4.1.,4.2. договору поруки від 28.12.2007 року, укладеного між банком та поручителем ОСОБА_3, встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
Отже, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що вона припиняється з припиненням основного зобов'язання.
Із умов укладеного між банком та ОСОБА_2 договору про іпотечний кредит від 28 грудня 2007 року вбачається, що строком повного виконання основного зобов'язання є 28.12.2027 року.
Також встановлено, що 30.06.2015 року ПАТ КБ „Приватбанк" надіслав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення про погашення простроченої заборгованості за вищевказаним кредитним договором.
У зазначеному повідомленні банк вимагав повернути прострочену заборгованість по кредиту у термін не пізніше 5 календарних днів з дати отримання цього повідомлення, а у випадку невиконання цих вимог у зазначений термін вимагав на підставі ст. 1050 ЦК України повернути суму кредиту у повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції /а.с.8,9/.
До суду з даним позовом банк звернувся 4 серпня 2015 року.
Відтак, банком не пропущено встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк для звернення із вимогою до поручителя, а тому стягнення заборгованості необхідно проводити також із поручителя ОСОБА_3
За умови задоволення вимог і до другого відповідача, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню із кожного відповідача в порядку ч.1 ст. 88 ЦПК України.
Судом першої інстанції стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ „Приватбанк" судовий збір у сумі 2739,67грн., тому з кожного відповідача підлягає стягненню по 1369,83грн.
Ураховуючи, що за подачу апеляційної скарги позивачем сплачено 3629,47грн., а апеляційну скаргу задоволено частково, то з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача 1814,74грн. судового збору за апеляційну скаргу, тобто по 907,37 грн. з кожного, а всього з кожного відповідача підлягає стягненню на користь позивача по 2277,20грн.(1369,83+907,37).
З огляду на наведене рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог до поручителя та стягнення судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі у цій частині, в решті рішення суду залишається без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк „Приватбанк" задовольнити частково.
Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні вимог до поручителя ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ „Приватбанк" 273 967,47 грн. заборгованості за договором про іпотечний кредит № ZRRWG40000004395 від 28.12.2007 року, яка складається з 178 947,47 грн. заборгованості за кредитом, 37 156,08 грн. заборгованості за відсотками, 32 957,79 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 24 906,13 грн. штрафу та по 2 277,20 грн. сплаченого судового збору з кожного.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді