Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, 77-б, 49006, (056) 371-27-02
11 серпня 2010 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
при секретарі Сорокіної А.С.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю представника позивача ОСОБА_2
за участю представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Придніпровська залізниця» про визнання наказів недійсними, поновлення на роботі, внесення змін до трудової книжки, стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи та моральної шкоди, -
В серпні 2008 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким визнати недійсним Наказ № 276/ос від 02.04.2008 року про його звільнення з посади начальника відділу кадрів Дніпропетровської дирекції залізничних перевезень у зв'язку з переводом на іншу посаду, визнати недійсним Наказ № 144/ос від 03.04.2008 року про переведення його на посаду заступника начальника станції Діївка, поновити на посаді начальника відділу кадрів Дніпропетровської дирекції залізничних перевезень ДП „Придніпровська залізниця”, внести відповідні зміни у записи до трудової книжки, компенсувати різницю у заробітній платі між попередньою та теперішньою посадах, стягнути на його користь з відповідача моральну шкоду в сумі 20 000 грн. В обґрунтування позову позивач вказав на те, що він з 1979 року працює на Державному підприємстві „Придніпровська залізниця”. Наказом № 276/ос від 02.04.2008 року його було звільнено з посади начальника відділу кадрів Дніпропетровської дирекції залізничних перевезень у зв'язку з переводом на іншу посаду. Наказ № 144/ос від 03.04.2008 року його було переведено на посаду заступника начальника станції Діївка, з заробітною платою, яка менша за попередню більш ніж на 2 000 грн. Переведення його відбулося під примусом, він не мав на це власної волі, його зміщення носить особистий характер, а не дисциплінарний, за весь період роботи на підприємстві він проявив себе як гарний спеціаліст, отримував грамоти, премії та подарунки від підприємства за сумлінне виконання своїх службових обов'язків. Його переведення призвело до тяжкий моральних страждань, які виразилися в тому, що погіршилося його здоров'я, він почав нервувати, через зниження заробітної плати утворилися значні борги. Спричинену моральну шкоду він оцінює в 20 000 грн. Вважає, що пропустив строк для звернення до суду з поважних причин, оскільки з 12.04.2008 року по 12.05.2008 рік знаходився у відпустці, а потім з 22.05.2008 року по 03.06.2008 рік., з 25.06.2008 року по 08.07.2008 рік та з 08.07.2008 року по 23.08.2008 рік знаходився на лікарняних. У зв'язку з цим, позивач вимушений звернутися до суду для захисту своїх порушених прав.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, посилаючись на підстави зазначені в позовній заяві, а також вказав на те, що 01.04.2008 року його викликали до начальника дирекції залізничних перевезень ОСОБА_4, під час розмови у нього виникла підозра в тому, що він ОСОБА_1, знаходиться в нетверезому стані в робочий час. На його вимогу, він пройшов медичний огляд і одержав висновок за протоколом № 1940 від 01.04.2008 року, в якому була встановлена гостра інтоксикація вживання алкоголю. Але в той час він не вживав спиртних напоїв, напередодні 31.03.2008 року у нього була зустріч з друзями, де вживались спирті напої, а тому він не заперечує того факту, що на другий день під час огляду у нього могли бути виявлені такі ознаки. Таким чином, загрожуючи йому звільненням за п. 7 ст. 40 КЗпП України, керівництво примусило його написати заяву про звільнення з посади у зв'язку з переведенням його за власним бажанням на другу роботу.
Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на підстави зазначені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що в Наказі про переведення позивач розписався 03.04.2008 року, саме з цієї дати він дізнався про порушення свого права, і саме з цієї дати починає перебіг строку позовної давності. Таким чином, позивачем без поважних причин було пропущено строк для звернення до суду з даним позовом. Згідно ст. 32 КЗпП України та п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. В даному випадку згода працівника виражена у власноручному написанні позивачем заяви на переведення від 03.04.2008 року, тобто підприємством дотримані норми та вимоги чинного законодавства України.
Вислухавши сторони та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як вбачається з пояснень позивача, він пропустив строк для звернення до суду з позовом у зв'язку з тим, що з 12.04.2008 року по 12.05.2008 рік він знаходився у відпустці, а потім з 22.05.2008 року по 03.06.2008 рік., з 25.06.2008 року по 08.07.2008 рік та з 08.07.2008 року по 23.08.2008 рік знаходився на лікарняних, але суд вважає, що позивачем був пропущений місячний строк пред'явлення позову для вирішення справи про звільнення без поважних причин, оскільки ОСОБА_1 будучи у відпустці, знаходився в межах м. Дніпропетровська, підстав, які могли б перешкоджати в цей період звернутися до суду позивачем надано не було.
Згідно ч. 1 ст. 32 КЗпП України - переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
У судовому засіданні встановлено, що з 01.08.2002 року позивач працював начальником відділу кадрів Дніпропетровської дирекції залізних перевезень в ДП «Придніпровська залізниця», що підтверджується Наказом № НОК-453/ОС від 29.07.2002 року (а.с. 49). Наказом № НОК-276/ОС від 02.04.2008 року ОСОБА_1 звільнено з посади, у зв'язку з переведенням на іншу посаду цієї дирекції, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 03.04.2008 року (а.с. 13, 23). ОСОБА_1 з Наказом № 144/ОС (розпорядженням) від 03.04.2008 року про переведенням на іншу роботу ознайомлений 03.04.2008 року, про що свідчить його підпис (а.с. 22).
З пояснень свідка ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_1 власноручно та за власним бажанням написав заяву про переведення його на іншу роботу, оскільки він 01.04.2008 року прийшов на роботу в стані алкогольного сп'яніння, що також підтверджується Протоколом медичного огляду № 1940 від 01.04.2008 року, в якому була встановлена гостра інтоксикація вживання алкоголю (а.с. 53), та йому було запропоновано звільнення за п. 7 ст. 40 КЗпП України або переведення на іншу посаду, в результаті ОСОБА_1 обрав останню пропозицію.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії ДП «Придніпровська залізниця» у відношенні ОСОБА_1 були правомірними, а посилання позивача на те, що керівництво відповідача примусили його під тиском написати заяву про переведення на іншу роботу, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки з досліджених в судовому засіданні доказів, вбачається, що відповідач не примушував ОСОБА_1 переводитися на іншу роботу, а лише йому було надано право вибору, тому суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним Наказ № 276/ос від 02.04.2008 року про звільнення позивача з посади начальника відділу кадрів Дніпропетровської дирекції залізничних перевезень у зв'язку з переводом на іншу посаду, визнання недійсним Наказ № 144/ос від 03.04.2008 року про переведення позивача на посаду заступника начальника станції Діївка, поновлення на посаді начальника відділу кадрів Дніпропетровської дирекції залізничних перевезень ДП „Придніпровська залізниця”, внесення відповідних змін у записи до трудової книжки, компенсації різниці у заробітній платі між попередньою та теперішньою посадах.
Згідно ст. 1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини. Статтею 23 ЦК України визначено поняття моральної шкоди, в чому вона полягає, порядок визначення та стягнення. Крім того, в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року є роз'яснення, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позначених моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України - власник або уповноважений їм орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральнихстраждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки в судовому засіданні не встановлено неправомірних дій відповідача і не доведено факту спричинення такими діями моральної шкоди, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 20 000 грн.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 81 ЦПК України з позивача на користь держави повинні бути стягнуті витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 32, 233, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 10, 15, 57-61, 81, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Придніпровська залізниця» про визнання наказів недійсними, поновлення на роботі, внесення змін до трудової книжки, стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи та моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Т. О. Дубіжанська