печерський районний суд міста києва
Справа № 757/42190/15-ц
Категорія 18
06 квітня 2016 року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретаря Сторожук Є.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Південний», ОСОБА_3, за участі Печерської районної у місті Києві державної адміністрації як органа опіки та піклування про визнання недійсним договору іпотеки ,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 до ПАТ АБ «Південний», ОСОБА_3, із вимогами про визнання недійсним договору іпотеки, укладений 13 лютого 2009 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк "Південний" та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною 13 лютого 2009 року за реєстровим №1522. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір було укладено з порушенням прав та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_2. Позивач вказує на те, що в порушення діючого законодавства під час укладення договору не було отримано попередньої згоди органу опіки та піклування. При цьому нерухоме майно яке було передано в іпотеку було постійним та єдиним місцем проживання позивача та малолітньої дитини.
Під час судового розгляду представник позивача ОСОБА_5 підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та надані письмові докази в їх обґрунтування.
Представник ПАТ АБ «Південний» Левицька О.Т. вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення, вказуючи на те, що під час укладення договору відповідач ОСОБА_3 зазначив про відсутність будь-яких прав на вказане нерухоме майно, про що чітко було зазначено у договорі
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, подав заяву про визнання позову та розгляд справи у його відсутність.
Представник третьої особи Печерського районної у м. Києва державної адміністрації Гой Т.І. підтримала позовні вимоги ОСОБА_1, зазначаючи про те, що надані позивачем докази свідчать про те, що спірне нерухоме майно було постійним та єдиним місцем проживання малолітньої дитини, у зв'язку з чим відповідач ОСОБА_3 повинен був отримати попередню згоду органу опіки та піклування на укладення спірного правочину.
Суд вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_5, представника відповідача Левицької О.Т., представника третьої особи Гой Т.І., вивчивши письмові докази надані сторонами, прийшов до наступного висновку.
Встановлено, що 27.09.2007 р. між Акціонерним банком «Південний» (надалі - ПАТ АБ «Південний») та позичальником ОСОБА_8 (надалі - ОСОБА_8.) було укладено кредитний договір № ЗД.4 (надалі - кредитний договір), відповідно до якого банк надав ОСОБА_8 кредит в розмірі 6 500 000,00 грн. на проведення будівельних робіт із строком повернення 24.09.2010 р.
З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором 13.02.2009 р. між ПАТ АБ «Південний» та ОСОБА_3 (надалі - ОСОБА_3.), як майновим поручителем, та було укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі під № 1521 (надалі - договір іпотеки) .
Згідно з п. 1.5. договору іпотеки предметом іпотеки є квартира № 9, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 118,3 кв.м. (надалі - квартира), та належить майновому поручителю ОСОБА_3 на праві власності.
В п. 1.10.11. договору іпотеки зазначається, що за адресою місцезнаходження предмету іпотеки не проживають та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен-утримувати Іпотекодавець, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування предметом іпотеки.
Вказане твердження відповідача ОСОБА_3 ( Іпотекодавця) спростовується наступними доказами.
Із наданих матеріалів видно, що з червня 2004 року ОСОБА_1, проживає спільно з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Вказаний юридичний факт встановлений рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14.09.2012 р. у справі № 2-0-258/12 та відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) не підлягають доказуванню.
03.11.2004 р. ОСОБА_3 набув право власності на квартиру, що є предметом іпотеки.
У 2005 році позивач ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 оселилася в зазначеній вище квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_9), який з моменту народження також проживає в квартирі, що є предметом іпотеки . Під час судового розгляду не було встановлено, що ОСОБА_1 або малолітня дитину ОСОБА_2 мають інше житло.
Наведені обставини знайшли своє підтвердження у досліджених під час судового розгляду копіях документів:
обмінна карта № 2091 пологового будинку від 21.042007 р., в якій зазначено місце проживання: АДРЕСА_1; довідкою від 04.11.2015 р., виданою Дорожньою клінічною лікарнею № 1 Південно-західної залізниці, про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у зазначеній лікарні та спостерігається амбулаторно та на дому за адресою: АДРЕСА_1 з 2006 року;
довідкою від 04.11.2015 р., виданою Дорожньою клінічною лікарнею № 1 Південно-західної залізниці, про те, що малолітній ОСОБА_9 перебуває на обліку у зазначеній лікарні та спостерігається амбулаторно та на дому за адресою: АДРЕСА_1 з 18.04.2007 року; довідками Дитячої клінічної лікарні № 7 Печерського району м. Києва, які підтверджують факт перебування малолітнього ОСОБА_9 на обліку в цьому закладі, до сфери обслуговування якого територіально належить адреса: АДРЕСА_1;
довідкою від 22.03.2008 р., виданою Пунктом невідкладної медичної допомоги дітям ДКЛ № 7 Печерського району м. Києва, в якій зазначена адреса проживання малолітнього ОСОБА_9: АДРЕСА_1;
довідками клініки Eurolab від 14.05.2008 р. та 23.09.2008 р. щодо обстеження малолітнього ОСОБА_9, в яких зазначено його місце проживання: АДРЕСА_1.
З 12.02.2010 року ОСОБА_1 та її син ОСОБА_9 зареєстровані в квартирі, що є предметом іпотеки, та постійно проживають в ній до теперішнього часу. Ця обставина підтверджується довідкою за формою 3 № 1399 від 16.10.2015 р., виданою TOB «Житло -сервіс». Факт реєстрації позивача та малолітньої дитини ПАТ АБ «Південний» в судовому порядку не оспорювався, а отже слід зазначити про те, що банк визнав вказану обставину як таку, що має місце.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Оскільки квартира, яка є предметом іпотеки, на час укладення договору іпотеки була єдиним постійним місцем проживання позивача ОСОБА_1 , вказана квартира відповідно до ч. 4 ст.29 ЦК України вважається також і місцем проживання її малолітнього сина ОСОБА_9
Таким чином, не зазначення в договорі іпотеки про постійне проживання в квартирі малолітньої дитини не свідчить про те, що дитини не мала майнових прав на цю квартиру на момент передачі її в іпотеку.
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Частиною 3 статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 ст. 2 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 р., ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 р. №789-Х11, держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та не можуть тлумачитися звужено. У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 3 Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України, є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини 2 та 3 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 405 ЦК України діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Таким чином, власники нерухомого майна, в якому майнові права належать дитині, мають право розпоряджатися таким майном з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання власником майна дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на
користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину.
Наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05.2006 року за № 3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за № 19-50-556 «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування».
Стаття 17 ч. 1 п. 4 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що підстави припинення іпотеки є визнання іпотечного договору недійсним. На підставі ст. 216 ч.І Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частиною 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
На момент укладення договору іпотеки малолітній ОСОБА_2 мав право на житло та проживав у квартирі, яка була передана в іпотеку. Оскільки передача нерухомості в іпотеку всупереч вимогам ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" відбувалася без попередньої згоди органів опіки та піклування, вказаний правочин не можна визнати таким, що відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а тому на підставі ст. 215 ЦК України він підлягає визнанню недійсним як такий, що порушує майнові права мого малолітнього сина ОСОБА_9
Правова позиція ВСУ визначена в постанові № від 30 вересня 2015 року № 6-384цс15наступна: «Згідно зі статтями 177 СК України та 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
При укладені договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають малолітні діти, обов'язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.
Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.
Місце проживання неповнолітньої малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає. Однак, місце проживання за фактичним місцем проживання батьків не є безумовним, якщо судом буде встановлено інше постійне місце проживання дитини.
Якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїм правом законного представника дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством та які застосовуються органами опіки та піклування.»
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі 6-396цс15 є наступною: «Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові.»
Наведені правові позиції суд враховує під час розгляду даної справи, та вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки під час судового розгляду було доведено те, що малолітній ОСОБА_2 з народження постійно проживав за місцем проживання його матері ОСОБА_1 Вказане місце проживання було та залишається єдиним місцем проживання вказаних осіб. Відповідач ОСОБА_3 діючи не добросовісно уклав оспорюваний правочин в порушення інтересів малолітньої дитини.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого
цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -
позовні вимоги задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 13 лютого 2009 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк "Південний" та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною 13 лютого 2009 року за реєстровим №1522.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, що брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення ,- в той же строк з дня отримання копії рішення.
Суддя Цокол Л.І.