м. Київ
30 березня 2016 року К/800/2941/13
судді Вищого адміністративного суду України Тракало В.В. стосовно ухвали Вищого адміністративного суду України у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року
У липні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області про зобов'язання анулювати актовий запис №26 від 22 травня 1992 року про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2, свідоцтво про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 серії НОМЕР_1, видане відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області 20 січня 2012 року.
Посилалася на те, що з 1965 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Після його смерті, що сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, дізналася, що у 1992 році ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 Оскільки ОСОБА_3 одночасно перебував у двох шлюбах, відповідно до ст.ст. 38, 39 Сімейного кодексу України (далі - СК України) другий шлюб є недійсним, а тому відповідач зобов'язаний анулювати актовий запис про цей шлюб без рішення суду про визнання його недійсним. Проте відповідач відмовив їй в анулюванні актового запису про другий шлюб ОСОБА_3
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірними дії відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо відмови в анулюванні актового запису №26 від 22 травня 1992 року про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Зобов'язано відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області анулювати актовий запис №26 від 22 травня 1992 року про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2, свідоцтво про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 серії НОМЕР_1, видане відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області 20 січня 2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 96 грн. 57 коп. судового збору.
Розглянувши 30 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на вищевказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України залишила касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням у справі, висловлюю окрему думку.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На мою думку, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
За змістом ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Спір у справі, що розглядається, фактично стосується права позивачки ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 на спадкування після смерті ОСОБА_3, що сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Тобто, між фізичними особами виник спір про право цивільне. На ці обставини в ході розгляду справи неодноразово звертала увагу ОСОБА_2, це вбачається і з рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 травня 2012 року (а.с.112 т.1), ухвали Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 липня 2012 року про відкриття провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання шлюбу недійсним (а.с.49 т.1), про це зазначено і в касаційній скарзі ОСОБА_2 Проте, всупереч вимог ст.ст.76, 86 КАС України, суд касаційної інстанції залишив ці доводи касаційної скарги поза увагою та не навів мотивів, за яких їх відхилив.
Більш того, оскаржувані судові рішення покладені в основу рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2013 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2013 року (справа №2-410/18/12, провадження №22-ц/774/5234/13), якими ОСОБА_2 відмовлено у продовженні строку на прийняття спадщини, зокрема з тих підстав, що вона не довела, що є дружиною померлого ОСОБА_3, оскільки постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року зобов'язано відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області анулювати актовий запис та свідоцтво про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Беручи до уваги, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції, вважаю, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відтак провадження в адміністративній справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.
Необхідно також зауважити, що вирішуючи в порядку адміністративного судочинства спір, який підлягав вирішенню в порядку цивільного судочинства, суди всіх інстанцій керувалися нормами статей 17, 39 СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Разом з тим судами встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано 22 травня 1992 року, під час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі КпШС України).
Згідно ст. 45 вказаного Кодексу шлюб може бути визнано недійсним в разі порушення умов, встановлених статтями 15-17 цього Кодексу, а також в разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб). Визнання шлюбу недійсним провадиться в судовому порядку.
І лише Сімейним кодексом України започаткована форма «шлюб є недійсним» (ст.39 СК), без рішення суду про визнання шлюбу недійсним.
Зобов'язуючи відповідача анулювати актовий запис про шлюб, зареєстрований 22 травня 1992 року, який не визнаний судом недійсним, суди застосували норму матеріального права, яка не діяла на час укладення шлюбу, тобто на час виникнення спірних правовідносин.
Вищезазначене ще раз підтверджує, що даний спір підлягав вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Суддя В.В.Тракало