"31" березня 2016 р. м. Київ К/800/38917/15
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,
секретар судового засідання Загородній А.А.,
за участю представника позивача Наумової А.М.,
представника відповідача Аландаренко Е.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІАДА-ПЛЮС» до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Житомирської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 березня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року,
У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІАДА-ПЛЮС» (далі - позивач, ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 23.09.2014 року № 0000512202.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено.
Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що господарські операції з придбання нафтопродуктів вчинялися реально, з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а тому позивач має право на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, до податкового кредиту.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено вимоги п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
За результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» з питань взаємовідносин з ТОВ «ПРАУС» та ТОВ «КИЇВ ЛІКВІД ПЕТРОЛЕУМ» за квітень 2014 року, а також ТОВ «БАРИЛИТ ПЛЮС» та ТОВ «КИЇВ ЛІКВІД ПЕТРОЛЕУМ» за травень 2014 року, посадовими особами Житомирської ОДПІ складено акт від 05.09.2014 року № 5442/06-25-15-01/37151644 (т. 1 а.с. 24-74).
У вказаному акті зазначено про порушення позивачем вимог п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 8305432 грн. в тому числі: по операціях з придбання товарів у ДП ТОВ «ПРАУС» на суму ПДВ 1746800 грн. за квітень 2014 року, ТОВ «КИЇВ ЛІКВІД ПЕТРОЛЕУМ» на суму ПДВ 423320 грн. за квітень 2014 року, ТОВ «БАРИЛИТ ПЛЮС» на суму ПДВ 5915040 грн. за травень 2014 року, ТОВ «КИЇВ ЛІКВІД ПЕТРОЛЕУМ» на суму ПДВ 220272 грн. за травень 2014 року.
На підставі зазначеного акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 23.09.2014 року № 0000512202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі з 12458148 грн., з яких за основним платежем 8305432 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 4152716 грн. (т. 1 а.с. 83).
Не погодившись з даними податковим повідомленням-рішенням ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС» оскаржувало його в адміністративному порядку, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 26.11.2014 року №7436/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги, відповідно до якого дане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг, робіт) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
В даному випадку, враховуючи специфіку договорів поставки нафтопродуктів, укладених між позивачем та ТОВ «ПРАУС», ТОВ «КИЇВ ЛІКВІД ПЕТРОЛЕУМ», ТОВ «БАРИЛИТ ПЛЮС» та ТОВ «КИЇВ ЛІКВІД ПЕТРОЛЕУМ», судам попередніх інстанцій слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання зазначених договорів як самостійно позивачем так і його контрагентами, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.
Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товари отримано від вказаних у первинних документах постачальників.
Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
При цьому варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні товари справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.
Також, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не перевірено доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідним контрагентом.
З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.
Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд
Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задовольнити частково.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 березня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року у справі № 806/5431/14 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: І.Я. Олендер
О.В. Карась
А.О. Рибченко
Повний текст виготовлено 05.04.2016 року