"29" березня 2016 р. м. Київ К/800/24688/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Шипуліної Т.М.
за участю секретаря: Мартиненка Г.В.
представників:
позивача: Левицького О.В.
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2015 року
у справі № 814/2411/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічного центру «Динамо-Континент»
до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області
про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-технічного центру «Динамо-Континент» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Динамо-Континент») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року позов задоволено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.07.2014 року скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року адміністративний позов задоволено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2015 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Динамо-Континент» посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Динамо-Континент» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 рок по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 02.04.2013 року № 344/22-600/30460473.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем пункту 3.1 статті 3, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 1 139 768,00 грн підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», абзацу «а» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.3 статті 198 пункту 200.1 статті 200 ПК України щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 006 352,00 грн., підпункту 49.18.2 пункту 49.18, пункту 49.2 статті 49 ПК України у зв'язку із неподанням податкових декларацій з екологічного податку за І-ІІ квартали 2011 року.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 16.05.2013 року № 0004302260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1 139 768,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 143 197,00 грн., № 0004322260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 1 006 352,00 грн., за штрафними санкціями - 237 001,00 грн., № 0004312260, де застосовано штрафну санкцію з екологічного податку в розмірі 340,00 грн.
Колегія суду не може погодитись з висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення.
Слід також зазначити, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.07.2014 року щодо необхідності дослідження первинних документів, договорів, укладених платником податків з контрагентами, а також не з'ясовано наслідки розгляду кримінальної справи відносно посадових осіб ПП «Інтерагро-Форум».
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що Соснівським районним судом м. Черкаси, стосовно посадових осіб ПП «Інтерагро-Форум», вже винесено вирок за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.
Відтак, для правильного вирішення спору судам необхідно проаналізувати вирок постановлений відносно посадових осіб ПП «Інтерагро-Форум», характер укладених угод та фактичне їх здійснення, відповідно до встановлених обставин зробити мотивований висновок, з урахуванням практики Верховного Суду України від 03.11.2015 року.
Крім того, судами взагалі не надано правової оцінки податковому повідомленню-рішенню від 16.05.2013 року № 0004312260, яким до позивача застосовано штрафну санкцію з екологічного податку.
Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи.
Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Касаційна ж інстанція згідно з частини 2 статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.
Також слід зазначити, що частиною 5 статті 227 КАС України передбачено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити обґрунтоване рішення.
Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210 - 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2015 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
Т.М. Шипуліна