11 квітня 2016 року м. Київ К/800/508/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Компресорні майстерні»
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013
у справі №814/3077/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компресорні майстерні»
до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2013 позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Корабельному районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС від 19.04.2013 №0000212200 та №0000202200.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2013 скасовано, прийнято нову про відмову в позові.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Інвеставангард» за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 02.04.2013 №175/22-00/32755341.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог:
- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 8798 грн., у тому числі за I квартал 2011 р. на суму 8798 грн.;
- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1-198.3, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, статті 203, пункту 1 статті 215, статті 216, частини 1 статті 234 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 7039 грн., у тому числі за березень 2011 р. на суму 7039 грн.
На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.04.2013:
- № 0000212200, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем в сумі 8798 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 грн.;
- № 0000202200, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в сумі 7039 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 грн.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та приймаючи нове рішення про відмову в позові, обґрунтовував свої висновки тим, що виключно наявність у позивача видаткової та податкової накладних та рахунку-фактури не свідчить про реальність господарських операцій з ПП «Інвеставангард».
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини, що мають значення для вирішення справи, та надано їм вірну правову оцінку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Тобто необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
Тобто, відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як платника, так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій, унеможливлюють висновок щодо реальності придбанням товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем надано до перевірки первинні документи бухгалтерського обліку, які є формально складеними та не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Інвеставангард», оскільки останнє, за юридичною адресою не знаходилось, не мало можливостей для здійснення поставки на адресу позивача відповідних ТМЦ, так як не мало необхідних трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності. На користь таких висновків свідчить і відсутність актів приймання-передачі, довіреностей на отримання ТМЦ, товарно-транспортних документів (подорожніх листів), наказів позивача на відрядження, на підтвердження доставки позивачем ТМЦ придбаних у ПП «Інвеставангард» з м.Львову, економічну доцільність таких операцій, з огляду на віддаленість контрагентів, оприбуткування зазначених ТМЦ у бухгалтерському обліку позивача та використання їх у власній господарській діяльності.
Доводи касаційної скарги правильності висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.
За встановлених обставин судова колегія не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права на які посилається позивач у касаційній скарзі, та підстав для його скасування, з наведених в скарзі мотивів.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компресорні майстерні» залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун